Євген Гребiнка (1812-1848)

Важливе мiсце в дальшому розвитку украïнськоï лiтератури по шляху народностi i реалiзму, в розширеннi ïï проблемно- тематичних обрiïв, жанрово-стильового багатства, збагаченнi художньо- зображувальних засобiв, а також в органiзацiï й спрямуваннi украïнського лiтературного процесу, в змiцненнi його творчих зв'язкiв з загально-росiйським лiтературним процесом належить Євгену Павловичу Гребiнцi.
Євген Гребiнка автор збiрки байок, що започатковували новий перiод украïнськоï лiтератури, упорядник альманаху Ластiвка, органiзатор лiтературного життя украïнськоï культурноï громади в Петербурзi, активний учасник викупу Т. Шевченка з крiпацькоï неволi та видання його Кобзаря 1840 р. Є. Гребiнка знаний в росiйському лiтературному процесi як автор широко вiдомих романсiв, а також низки прозових творiв, зокрема з тогочасного украïнського життя та з украïнськоï нацiональноï тематики.
Лiтературна дiяльнiсть Гребiнки тривала близько двох десятилiть. За цей час вiн створив багато оригiнальних i перекладних творiв украïнською i росiйською мовами, байок, романiв, повiстей, оповiдань, нарисiв. Гребiнка пройшов у своïй художнiй практицi, естетичних поглядах складний шлях, значну еволюцiю вiд усталеноï бурлескноï традицiï, романтичних захоплень до реалiстичного мистецтва.
Є. П. Гребiнка народився 2 лютого 1812 р. у маєтку Убiжище поблизу Пирятина на Полтавщинi в сiм'ï дрiбного помiщника вiдставного офiцера. Початкову освiту вiн одержав вiд домашнiх вчителiв. У 1825 р. Є. Гребiнка вступив до Нiжинськоï гiмназiï вищих наук майбутнього лiцею князя Безбородька, де тодi навчалися М. Гоголь, Н. Кукольник, В. Забiла.
Постiйне спiлкування з чарiвною украïнськоï природою, народними пiснями, переказами, легендами справили значний вплив на пробудження й формування художнього хисту.
Його першi лiтературнi спроби вiдомi ще в ранi гiмназiйнi роки. Видаючи за тодiшньою школьною традицiєю рукописний журнал, поет заповнював його майже повнiстю власними вiршами й прозою. Сатиричнi вiршi вiн вмiщував в рукописних журналах iнших гiмназистiв. В останнi роки навчання в гiмназiï Гребiнка перекладав Полтаву О. Пушкiна. Уривок перекладу поеми був першою його друкованою публiкацiєю в журналi Московский телеграф (1831). У цей час вiн почав писати й оригiнальнi твори украïнською мовою.
Пiсля закiнчення гiмназiï 1831 р. Гребiнка кiлька рокiв служив у восьмому малоросiйському козачому полку, а коли вийшов у вiдставку в 1834 р., переïхав до Петербурга, де й прожив до останнiх своïх днiв, лише зрiдка приïжджаючи на Украïну. В Петербурзi вiн працював чиновником у комiсiïï диховних училищ, а з 1838 р. викладачем росiйськоï словесностi та менералогiï, ботанiки й зоологiï у вiйськових учбових закладах та в Iнститутi корпусу гiрничих iнженерiв. Петербурзький перiод життя Є. Гребiнки це перiод його активноï лiтературноï дiяльностi. Вiдвiдуючи популярнi лiтературнi салони i влаштовуючи вдома лiтературнi вечори, Є. Гребiнка познайомився (а з деким i подружив) з багатьма дiячами росiйськоï культури, серед яких були О. Пушкiн, В. Бєлiнський, В. Даль, I. Панаєв, Ф. Толстой, В. Бенедиктов, П. Єршов, майбутнiй петрашевець М. Момбеллi. Через художника I. Сошенка в 1837 р. вiн познайомився з Т. Шевченком i допомагав викупу поета з крiпацькоï неволi. Є. Гребiнка пiдтримував дружнi й лiтературнi зв'язки з украïнськими письменниками: Г. Квiткою- Основ'яненком та П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, В. Забiлою, О. Афанас'євим-Чужбинським, лiтературному дебюту яких вiн сприяв.
Перебуваючи в центрi лiтературного життя, Є. Гребiнка розробив багато планiв щодо органiзацiï украïнських перiодичних видань та публiкацiï творiв украïнських письменникiв, зокрема I. Котляревського.
Ранi твори Є. Гребiнки з рукописних журналiв не збереглися. Лише деякi з них, доопрацьованi письменником пiзнiше, друкувалися в журналах та альманахах 30-х рокiв: вiрш Рогдаев пир публiкувався в Украинском альманахе, уривки перекладу пушкiнськоï Полтавы в Московском телеграфе (1831).
На початку 30-х рокiв Є. Гребiнка друкує деякi власнi байки в альманахах, зокрема такi досконалi, як Будяк та Коноплиночка, i Пшениця в знаменитому альманасi Утренняя звезда, 1833 р., випускає ïх окремим виданням Малороссийские приказки (1834). Тодi ж з'являються його вiршi та оповiдання росiйською мовою. Вже першi байки Є. Гребiнки засвiдчили не лише помiтне художнє зростання самого письменника, а й новий, вищий рiвень розвитку украïнськоï лiтературноï мови.
Рiвень оригiнальностi байкарiв вимiрювався передусiм не новизною сюжетноï й характерологiчноï основи, а неповторнiстю нацiонального колориту, що виявлявся в художньо-образнiй сферi, соцiальною конкретнiстю у змiстi та iдеологiчною спрямованiстю його моралi. Саме за цими ознаками Є. Гребiнка, який успадкував i творчо розвинув найкращi фольклорнi й лiтературнi традицiï рiдного народу, заслужено вважається одним iз талановитих зачинателiв украïнськоï нацiональноï байки. До байки про судове свавiлля, перед яким немає нiякого значення вина чи безневиннiсть безправного, наперед приреченого злочинця, за проблематикою близькi байки Ведмежий суд; Зозуля та Снiгир; Ворона i Ягня. Спiльною для них є мораль про соцiальну нерiвнiсть, про право сильного i одвiчну вину слабого: так уже влаштований цей свiт, що менший там не втне, де бiльший геть-то зможе. Розвивав цю тему Гребiнка i у байцi Рибалка: скривдженому марно дошукуватися справедливостi, бо здирцi сидять на всiх щаблях iєрархiчноï драбини. Рибалка, в якого рiка Оржиця занесла ятiр, пiшов скаржитися до бiльшоï рiки Сули. Свою наïвнiсть вiн зрозумiв тiльки тодi, коли побачив, що по тiй рiчцi пливе не тiльки ятiр, а й бiльш цiннi речi — хлiвцi, стiжки, дiжки, усякий крам. Панська зажерливiсть i облуднiсть викриваються у байцi Будяк та Коноплиночка, в якiй проходить думка про неможливiсть для Конплиночок домогтися справедливостi вiд бундючного й самоправного Будяка, який людей товче та ще вимагає вiд них терпiння й смiрiння. Рiзнi типи сарани, що любить поживитися народним добром i живе на чужий кошт паничик судовий, возний червоний, нiби квiтка, — виведенi в байцi Рожа да Хмiль. Байка Вовк i Огонь застерiгає вiд панiбратства з панами, яке не кiнчається добром. Мудрий змiст, типовi ситуацiï i повчальна мораль, а також колоритна розповiдь привернули до цiєï байки увагу Пушкiна, який навiть збирався ïï перекладати росiйською мовою. Байка Мiрошник спрямована проти панськоï зажерливостi, поєднаноï з бездумними новацiями. Мораль байки уточнюється ще й застереженням суддям: не ганятися за надмiрним лакомим куском. Ряд байок побудовано на приставленнi народноï i панськоï моралi, уявлень про справжнi людськi цiнностi. Повнозернi колоски гнуться до землi, тодi як прямiï колоски зовсiм пустiсiнькi, ростуть на нивi даром — як писар волосний i прiснi (Ячмiнь). Тiльки щонайкращеє зерно тоне у водi, а полова ж, навiсна, пливе собi по хвилi, як i тi пани, що задравши нiс, роприндившись ходили (Пшениця). У лаконiчнiй i дотепнiй формi байкар iлюструє думку про вiдносну вартiсть людини той, хто волiє дивитися на людей зневажливо, зверньо, ризикує i сам у людських очах виглядати мiзерним i нiкчемним (Дядько на дзвоницi).
Звичайно, немає потреби перебiльшувати сатирично-викривальне значення байок i соцiальну радикальнiсть ïх автора. Хоч демократичнi симпатiï Є. Гребiнки безсумнiвнi, але все ж вiн завжди залишався сином свого часу. Вiтчизняна сатира у своïх найкращих виявах була спрямована здебiльшого проти носiïв соцiальноï несправедливостi, а не самих ïï основ. У руслi цих традицiй розвивалася й байкарська творчiсть Є. Гребiнки, яка живилася ще й народною мудрiстю з ïï досить визнаними класовими симпатiями та антипатiями.
Байки Гребiнки органiчно пов'язанi з приказками та прислiв'ями, сутнiсть яких у надзвичайнiй сконденсованостi думки. Поет сприймав ïх як художнi мiнiатюри, що в чiткiй карбованiй формi вiдображали факти реального життя. I не випадково, мабуть, вiн називає своï твори приказками, побудованими за принципом розгортання й конкретизацiï прислiв'ïв.
Митець розширив жанровi межi байки, урiзноманiтнив ïï форми (народна казка й гумореска, драматична сценка й жартiвливе оповiдання); вiн майстерно динамiзував сюжет байкового твору, збагатив його образно- поетичну систему, наснажив виразним нацiональним колоритом.
Якщо навiть для певноï частини фольклорних творiв характерна фiлософiя не тiльки звичайноï людськоï розважливостi, а й громадянськоï обачностi, то тим природнiшi подiбнi настанови для байок Гребiнки. Не треба забувати й того, що цi байки складав ще зовсiм молодим поет у похмурi часи миколаïвськоï реакцiï. Саме тому не є чимось винятковим для свого часу i для тодiшнього Гребiнки байки про можливiсть злагоди мiж розумними i добрими панами та мужиками (Злий кiнь) i помiркована мораль байки Цап (не добиватися високих чинiв), i про незнищеннiсть сонячного тепла i свiтла (Сонце та Хмари ), якi при бажаннi можна витлумачити не тiльки у традицiйному морально- етичному планi (сонця хмари не заступлять, добрих справ, хорошоï людини не зможуть перемогти злi сили), а й у планi вищостi самодержавного Сонця. Добро завжди допомагає бiльше, нiж зло i жорстокiсть така мораль байки Сонце та Вiтер i ïï можна витлумачувати i в побутово комунiкативному планi, i в планi суспiльних взаємин мiж людьми рiзних верств. Досить мiскою є i байка Лебедь i Гуси про марнi спроби забруднити бiлого лебедя до нього не може пристати багнюка. Подiбна мораль у дусi народноï мудростi, звичайно, не викликає жодного застереження, проте байка була написана як своєрiдна реакцiя на спроби таражкiв польского повстання 1831 р. очорнити царя Миколу I. Не можна не зважити на ту обставину, що сам же автор при публiкацiï байки зняв наявну у рукописi консервативну мораль i тим зберiг унiверсальний етичний характер байки. Подiбнi байки перебувають нiби на межi мiж соцiальними i побутово-дидактичними, iронiчно-повчальними за своïм змiстом та спрямуванням.
Вiчнi теми про скромнiсть усього справжнього й прекрасного порушує байка Соловей. Гуманiстично-повчальний характер мають байки Грiшник — один iз варiантiв сюжету про багатоженця, Утята та степ про небезпеку вiкового мезальянсу, Макiвка з традицiйним народним повчанням дiвчатам не перебирати женихiв. Не тiльки морально-побутове, а й певне соцiальне забарвлення має байка Горобцi та вишня про жевжикiв, якi вчащали до Вишнi доти, поки всi вишнi обдзюбали, а потiм вже до бiдноï нiколи не летять.
Все це сприяло ширшому й активнiшому проникненню елементiв живоï розмовноï мови в мову лiтературну, посиленню виразностi, ясностi, а отже, й доступностi книжноï лiтературноï мови. Побудованi на життєвому матерiалi з використанням скарбiв народноï творчостi й живоï мови, байки Гребiнки знаменували дальший поступ украïнськоï лiтератури по шляху народностi й реалiзму.
Як це взагалi властиво письменникам, що виступають на ранньому етапi формування новоï лiтератури, Є. Гребiнка не обмежував своïх iнтересiв одним жанром вiн випробував себе, а водночас i лiтературну мову, в рiзних жанрах поезiï i прози. Крiм того, вiн продовжував одну iз найхарактернiших i найблагороднiших традицiй украïнськоï лiтератури традицiю безпосередньоï участi в загальноросiйському лiтературному процесi, виступаючи з вiршами, поемами, оповiданнями, нарисами, повiстями i статтями росiйською мовою.
У поетичному доробку Гребiнки є кiлька лiричних вiршiв украïнською мовою. Човен був вмiщений поряд з байками у збiрцi Малороссийские приказки, щоб продемонструвати широкi зображувальнi можливостi украïнськоï лiтературноï мови: крiм звичноï сатирично-гумористичноï тематики, цiєю мовою можна передавати й найтоншi, найнiжнiшi порухи душi, сумнi медитацiï, тугу за щастям, елегiйнi роздуми над долею. Цю здатнiсть рiдноï мови Гребiнка розкриває особливо виразно тодi, коли вдається до обробок традицiйних для народних пiсень тем людського кохання , зради, одруження з нелюбом (Украïнська мелодiя; Маруся ). Не випадково Украïнська мелодiя (Нi, мамо, не можна нелюба любить) стала народною пiснею, як i написаний у романсово-пiсенному стилi доби росiйський вiрш Молода еще девиця я была. Значного поширення набули романси Черные очи та Слыхали ли вы.
Одним iз значних досягнень Гребiнки-прозаïка є роман Чайсковский. Наближаючись за принципами опрацювання iсторичноï тематики до Тараса Бульби Гоголя (хоча у романi вiдсутнi хронологiчне приурочення до поiдй, iсторичнi постатi й т. iн.), письменник правдиво вiдтворює окремi картини героïчного минулого, опоетизовує Запорозьку Сiч як козацьку вольницю з ïï демократичними й водночас суворими законами, реалiстичними мазками змальовує привабливi образи загартованих у боях з ворогом, мужнiх i хоробрих, одержимих любов'ю до рiдноï землi рядових козакiв- патрiотiв, чесних, доброï i широкоï душi людських особистостей iз багатим емоцiйним свiтом. Життєвiстю позначено й багатоплановий, складний образ-тип лубенського полковника Iвана: це вiдважний воïн i водночас типовий феодал-помiщик, жорстокий i деспотичний; не чуже йому й глибоке почуття людяностi. В iндивiдуалiзованих образах роману Гребiнка втiлив своï уявлення про iсторичну людину. Романтичнi тенденцiï у ïх змалюваннi героïзацiя характеру й поведiнки, поетизацiя козацькоï стихiï, уславлення волелюбностi й гiперболiзацiя природностi нарештi, пiдкреслення ïхньоï винятковостi, продиктоване прагненням епатувати читачiв, — поєднуються в романi з реалiстичними. Роман Чайковський, як i iншi твори Гребiнки на iсторичну тематику, тiсно пов'язаний з фольклорними джерелами, народно-пiсенною творчiстю. Особливо зримо риси украïнського нацiонального колориту в творi виступають завдяки щедрому введенню до нього народноï пiснi, яка органiчно вплiтається в художню тканину оповiдi й є одним iз необхiдних ïï компонентiв.
У романi Чайковський у рядi художньо вмотивованих лiричних вiдступiв проводиться глибока антитеза протиставлення героïчного минулого й мiзерного сучасного, цiлiсних сильних натур з благородними й чистими почуттями своïм сучасникам iз розлiнного помiщицького середовища морально потворним жалюгiдним обивателям.
Особливе мiсце у прозовому доробку Гребiнки займає повiсть Кулик (1841), присвячена найпекучiшому питанню крiпосництву, яке безжалiсно топтало особистiсь людини-трудiвника. Майстерно вiдтворює тут автор контраст мiж нелюдським середовищем i його жертвами. Повiсть Кулик за iдейно-естетичними якостями була кращим зразком тогочасноï реалiстичноï прози. Як вiдзначали сучасники, вона засвiдчила те, що обдарування цього автора мiцнiє i гуманне начало починає в його повiстях переважати над комiчним елементом… Особливо вiдзначали те, що автор умiв змалювати своïх героïв вiрними дiйсностi, тобто людьми нижчого класу i в той же час людьми, i збудити до них спiвчуття, не ставлячи ïх на ходулi фальшивоï та нудноï iдеалiзацiï. Повiсть Кулик — безперечне досягнення Гребiнки-прозаïка.
Для прозового доробку Гребiнки характерним є аполiтичний метод вiдтворення i викриття гнiтючоï навколишньоï дiйсностi, свiдомий вибiр насамперед демократичного героя, художня достовiрнiсть розповiдi.
Є. Гребiнка одним iз перших помiтив i дружньо пiдтримав молодого Т. Шевченка, познайомив його з украïнськими й росiйськими письменниками, залучив до участi в мистецькому життi. Вiн виступав iнiцiатором видання Кобзаря, а потiм високо оцiнив лiтературний дебют великого поета. Очевидно, зовсiм не випадково саме Гребiнка був довiреним супутником Т. Шевченка пiд час першоï подорожi поета на Украïну.
Людина з широкими i рiзнобiчними культурними iнтересами, Є. Гребiнка був одним з перших на Украïнi театральних критикiв, виступивши в 40-х роках XIX столiття в петербурзьких журналах Пантеон й Иллюстрация та Литературной газете з оригiнальними статтями Путевые и театральные впечатления. Лубны, Провинциальные театры, Опера в Лубнах та iн.
У своєму лiтературному розвитку Гребiнка-прозаïк пройшов шлях вiд раннiх романтично-сентиментальних захоплень до принципiв натуральноï школи. Творчо сприйнявши iдейно-художнi досягнення Гоголя, грунтуючись на життєвих спостереженнях, Гребiнка створив низку яскравих творiв, позначених реалiстичною спрямованiстю, гуманiстичним ставленням до маленькоï людини. Його проза стала надбанням як росiйськоï, так i украïнськоï лiтератур. Кращi повiстi й оповiдання письменника, написанi з позицiй естетики натуральноï школи, сприяло змiцненню гоголiвського первня в росiйськiй лiтературi й разом iз його класичними байками вiдiграли помiтну роль у становленнi й розвитку художнього реалiзму в новому украïнському письменствi.