Екзистенцiалiзм i його мiсце у французькiй лiтературi середини XX столiття

Iдейна проблематика й особливостi ïï вiдбиття в добутках
екзистенцiалiстiв. Екзистенцiалiзм (вiд позднелат. existentia —
iснування) — лiтературна течiя XX сторiччя, що виявляє з
достатньою виразнiстю, головним чином, у Францiï напередоднi, пiд
час i вiдразу пiсля Другоï свiтовоï вiйни. Екзистенцiалiзм був
представлений тут письменниками, що виступали одночасно i як фiлософи-
екзистенцiалiсти. Це Г. Марсель, Ж. П.Сартр, А. Камю.
У лiтературi екзистенцiалiзму людина, що потрапила в трагiчну,
прикордонну ситуацiю повинен вибрати самого себе. Сюжет звичайно
iлюструє фiлософськi iдеï екзистенцiалiзму. А вибiр героя
демонструє правду буття, розтлумачену прямо на сторiнках книги.
Таким чином, добуток являє собою майже урок. Прямо або побiчно,
але мовлення незмiнно йде про земну долю людини (про тiм стражданнi, що
вiн неминуче переживає, про немiч i смерть i т.п.) Любою рiшучий
учинок людини подається так, начебто ïм заставляється
нарiжний камiнь цiлоï мировоззренчески-целостной будiвлi, —
невiд'ємнi структурнi ознаки пiдкреслено фiлолофсько-
iнтелектуальноï лiтератури екзистенцiалiзму. Пiдкреслений натиск,
зрушення життєвоï вiрогiдностi аж нiяк не тотожнi тут
реалiстичному заострению, а обертаються зашифровкою того, що не
зрозумiло, зате пережито самою особистiстю… Екзистенцiалiзм у
прозi придбав досконалiсть у Францiï до й пiсля другоï
свiтовоï вiйни в добутках Ж.-П. Сартра й А. Камю. Крiм них
екзистенцiалiзм дав лiтературi А. Мальро й С. де Бовуар, Г. Марселя й Ж.
Ануя, а також iспанця М. де Унамуно, американця Дж. Болдуина, англiйця
У. Голдинга й iн. Щоб робити життя, затверджують екзистенцiалiсти, треба
насамперед неï бачити. Бачити, що у свiтi немає й не може
бути нiякоï надiï. Людина повинен усвiдомити, що вiн живе
тiльки сьогоднi й нiякого завтра, нiякого майбутнього в нього
немає. Якщо воно й буде, то вже не в нього, а в тих, хто прийде
слiдом за ним, але для них це майбутнє стане лише сьогоденням.
Тому треба жити в сьогоденнi, жити сьогоденням, дiяти в сьогоденнi. Всi
розмови про прекрасне майбутнє — це химера
Турботою про майбутнє людин може жити лише до зустрiчi з абсурдом.
Тiльки абсурд кладе кiнець самим чудовим, а тому й самим небезпечним
iлюзiям i оманам. Вiн учить людину дивитися на мир вiдкритими очами, не
упокорюючись i не покоряючись долi. Екзистенцiалiзм надзвичайно широко
поширився завдяки французьким письменникам, що перекладали фiлософськi
поняття на доступний усьому мова художньоï лiтератури
У Францiï фiлософiя за традицiєю волiла оформлятися
эстетически, говорити мовою мистецтва. Хочете фiлософствувати —
пишiть романи, — рекомендував спiввiтчизникам Альбер Камю.
Екзистенцiалiзм ставив фiлософiю на грань мистецтва, оскiльки предметом
фiлософствування робив iндивiдуальна й конкретне, особистiсть i
ïï вибiр. Французький лiтературний екзистенцiалiзм особливо
пiдтверджував, що взагалi екзистенцiалiзм не стiльки система понять,
скiльки вираження певного настрою, переживання буття у свiтi, де усе
дозволено, i вибiр вiдповiдного поводження. Саме письменник став вищим
авторитетом для французьких екзистенцiалiстiв. Достоєвський писав,
що якщо Бога нi, те все дозволено. Це припущення деяких з його
героïв, людей пiдпiльних (Записки з пiдпiлля) — вихiдний
пункт екзистенцiалiзму