Чорнобиль не має минулого часу

Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними лiгами
славилась чорнобильська земля. Та тiльки — до жахливоï
позначки, до iтдiацiйноï межi, проораноï квiтневоï ночi
1986-го. Звiдтодi ця земля стала напиватись зоною — скалiченою,
непридатною для життя мiсцевiстю. I якщо вiд атомноï катастрофи
здригнулись серця всiх землян, то слово зона не перестає Оолiти у
цих серцях уже шiстнадцять рокiв i ще надовго лишиться в пам'ятi
людства. Аварiя на Чорнобильськiй АЕС стала новою вiхою вiдлiку в
iсторiï атомноï енергетики, показала, наскiльки небезпечна
позбавлена контролю сила атома I як неймовiрно важко вгамувати
ïï.
Шiстнадцять рокiв — це мить, зовсiм небагато часу. Але яким
далеким, безхмарним видається тепер нам той дочорнобильський свiт
— спокiйний, неквапливий! Свiт без катастроф, жертв, без стресових
ситуацiй, що випали на долю мiльйонiв людей пiсля Чорнобильськоï
трагедiï: Жилось легковажно, Жилось безбережно, Та вибух дiстав нас
— Пожежа! Найперший удар стихiï прийняла на себе
воєнiзована пожежна частина атомноï станцiï. Пожежники
добре розумiли, на що йшли, опинившись у самому пеклi смертельноï
радiацiï. Та за ïхнiми плечима були ïхнi ж дiти, рiднi,
iи-мляки, весь отчий край. Цiною неймовiрних зусиль, а часом i цiною
життя, пупинили чорнобильськi пожежники вогневу стихiю, що вирувала над
аварiйним енергоблоком. Вiчна ïм слава i пам'ять! Уже з перших
годин, днiв численнi нашi спiввiтчизники не вагаючись стали до боротьби
з грiзним i невидимим ворогом: щоденно несли небезпечнi вахти бiля
розпеченого реактора, очищали вiд радiацiï поля, сади й житло, щиро
приймали у себе переселенцiв… Так починався лiтопис всенародного
подвигу.
…Евакуацiя. Цей термiн воєнного часу, що жив тiльки у
пам'ятi людей, якi пiзнали лихолiття часiв Вiтчизняноï вiйни,
увiрвався в наше сьогодення. Його викликав чорнобильський ураган,
вирвавши людей з обжитих ними мiсць, вiдiрвавши вiд коренiв, що
єднали з рiдною землею. Чим можна змiряти ïх горе?
Чорнобильське лихо… Радiацiя… Радiонуклiди… Скiльки
тривоги внесли цi слова в наше життя! З'явились новi тривоги, i головна
з них — майбутнє нашоï планети. Бiда причаïлася
скрiзь: i в ґрунтi, й у водi, у повiтрi, в ïжi. Я бачив,
якими народжуються птахи, тварини у цiй страшнiй зонi… Побачив
один раз, а не аможу забути, мабуть, нiколи…
Проходять роки пiсля аварiï на Чорнобильськiй АЕС. От уже
минає шiстнадцятий, а буде тридцятий, шiстдесятий. Та бiль не
вщухає, тривога не полишає людей, пов'язаних скорботним
часом ядерного апокалiпсиса. Чорнобиль атомний. Вiн, мабуть, зникне
пiсля того, як ми витравимо в собi Чорнобиль духовний. А поки що не
заживає чорнобильська рана. Чорнобильська трагедiя — бiль
Украïни. Минуло 22 роки, а чорний день Чорнобильськоï
трагедiï продовжує хвилювати людей: i тих, кого вiн зачепив
своïм недобрим крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд
покривдженоï землi. Цей день не минув безслiдно, вiн розплодив по
свiту багато трагедiй; вiн буде завжди об'єднувати всiх одним
спогадом, однiєю печаллю, однiєю надiєю.
Уже давно вiддзвенiля чорнобильськi дзвони, а ми все ще
пам'ятаємо тих, хто пiшов у вогонь, — вони увiйшли у стогiн
i душу, болем зчорнену до дна: Рахунок буде 904. Усiх поiменно у
незабуття. I буде суд, який поверне вiру, Та не поверне молодi життя.
Хто квiтень наш отак пiдступно зрадив, Що стiльки горя, аж рида весна? I
хто тепер такiй бiдi зарадить?! Щоб жив Днiпро i щоб жила Десна. Людству
вiдомi прiзвища всiх героïв-пожежникiв, якi першими стали до бою з
непокiрним реактором. Серед них i прiзвище Володимира Правика. Кiлька
рокiв тому вийшла книга Я писатиму тобi щодня — це 800 листiв, якi
Володя вiдiслав своïй Надiï за 4 роки i 4 мiсяцi ïхнього
кохання . Ось один iз них: Живу -я добре. Поселили нас у клiнiцi для
огляду. Тут усi, хто був тодi там. Так що менi весело, адже весь караул
тут при менi. Ходимо, гуляємо, милуємося вечiрньою Москвою.
Одне погано, що милуватися приходиться через вiкно. I це триватиме,
‘;, мабуть, мiсяцiв пiвтора-два. На жаль, тут такi закони: доки
все не обстежать, ‘ Не випишуть. Надiйко, живи у батькiв у
Городищi. Я приïду прямо туди. Та ще хай моя дорога теща
пiдшукає менi роботу, щоб я мiг перевестися. Надiйко, ти
читаєш мого листа i плачеш. Не треба, витри слiзки, все обiйшлося
добре, ми ще проживемо до ста лiт, i донечка наша ненаглядна тебе
переросте разiв у три. Скiльки треба мужностi, людяностi, любовi, щоб
так спокiйно висловити своє , останнє слово прощання. А в
цей час виходить Указ Президiï Верховноï Ради СРСР про
присудження В. П. Правику за мужнiсть, героïзм i самовiдданiсть,
ви- ‘ явленi пiд час лiквiдацiï аварiï на Чорнобильськiй
АЕС, звання Героя Радянського Союзу. Посмертно.
Це лише один приклад змарнованого життя. А скiльки ïх було?
Небаченого масштабу трагедiя звалилася на плечi нашого народу. Хто ж
винен у нiй? Конкретно нiби нiхто нiчого спецiально не робив. Це не
провокацiя, це халатнiсть. Прояви безвiдповiдальностi i легковажностi
накопичувалися й накопичувалися — i в один прекрасний квiтневий
день — раптом вибух… Усе цвiло — смерть прийшла
невидимо. Нiхто не вiрив, бо подiбного ще не було. Люди проявили
героïзм, лiквiдували залишки аварiï, але такого масштабу
наслiдкiв нiхто не чекав. Першi героï загинули всi, а скiльки ще
хворих, скiльки народилося дiтей-калiк. Спасибi, держава допомогла, весь
свiт допомагав тим, хто зазнав радiацiйного впливу. I зараз чорнобильцi
мають рiзнi пiльги, ïздять до санаторiïв, лiкуються. Але де
гарантiя, що не повториться ця трагедiя? Люди, будьте пильнi й обережнi,
; безвiдповiдальнiсть породжує трагедiю.
Хочу закiнчити свiй твiр словами Iвана Драча з поеми Чорнобильська
мадонна :

• За безладу безмiр, за кар'єри i премiï,
• немов на вiйнi, знову вихiд один,
• За мудрiсть всесвiтню дурних академiй
• Платим безсмертям — життям молодим.