Бiографiчнi вiдомостi. Євген Маланюк (1897 — 1968)
Є Вген Филимонович Маланюк — визначний поет i лiтературознавець, культуролог й автор мистецьких есе та iсторичних розвiдок, палкий патрiот Украïни й гуманiст. Його творчiсть справляла велике враження не тiльки на митцiв празькоï школи, а й на всю украïнську лiрику XX ст.Празька школа — об'єднання письменникiв i поетiв (лiтературна органiзацiя, що не
мала статуту, членства, структури), своєрiдний творчий клуб, у
якому обговорювалася
низка художнiх, фiлософських, полiтичних iдей. Це украïнськi
поети, що творили в
Празi, Варшавi, Подєбрадах, Львовi. Це були дiти колишнiх
емiгрантiв або украïнськi
письменники-емiгранти, як сприйняли поразку революцiï 1917 р. як
нацiональну
ганьбу, були iнтернован в табори (на територiï Польщi поблизу м.
Калiша), спробували
об'єднати творчу енергiю на основi художньоï лiтератури.
Через неприязне ставлення
Польщi доукраïнцiв бiльша частина митцiв емiгрувала до Чехо
Словаччини i навчалася
у вищих навчальних закладах (Украïнському вiльному унiверситетi
Украïнському
педагогiчному iнститутi iм. Драгоманова Украïнськiй господарчiй
академiï таiн )
Творчiсть пражан формувалася пiд впливом захiдноï культури та
iГторичного
минулого уХ^ського народу Для ниПула характернi Iiiсоï^^рикi
(позначена мудрГстю iсторiï) характерна iсторюсофiчна лiрика
До празькоï школи належали Юрiй Дараган, Євген Маланюк, Леонiд Мосендз, Олекса Стефанович, Олег Ольжич , Олена Телiга, Галя Мазуренко, Оксана Лятуринська, Iван Iрлявський та iн.
Бiографiчнi вiдомостi
20 сiчня 1897 р. — народився Євген Маланюк в селищi Архангород на Херсонщинi (нинi Кiровоградська обл.) в родинi украïнцiв козацько-чумацького походження Батько майбутнього поета проводив просвiтницьку роботу на селi, ставив вистави, органiзував читальню; мати захоплювалася поезiєю.
1914 р. — закiнчив Єлисаветградське реальне училище, вступив до Петербурзького полiтехнiчного iнституту.
3 початком Першоï свiтовоï вiйни Маланюк став слухачем Вiйськовоï школи в Києвi.
1916 р. — Маланюка направляють на Пiвденно-Захiдний фронт.
1917 р. — перейшов на бiк УНР, працював в Генеральному штабi Украïни, став ад'ютантом генерала Василя Тютюнника.
1920 р. — iнтернований до Польщi (табори бiля Калiша). Погляди Є. Маланюка: лiтература має формувати в читача нацiональну свiдомiсть i державницьку волю, не втрачаючи своєï мистецькоï самобутностi й не стаючи iлюстрацiєю до партiйноï iдеологiï.
1923 р. — переïхха вд Чехiï, ,ступив вд Украïнськоï ïосподарськоо ïкадемiï ï Подєбрадах на гiдротехнiчне вiддiлення iнженерного факультету. Пiсля завершення навчання працює у Варшавi.
Видання збiрок Стилет i стилос (1925) i Гербарiй (1926), у яких Є.
Маланюк виявив себе як митець державницького мислення, що болiсно
роздумує над уроками й причинами втрати Украïною
незалежностi. 1929 р. — органiзував лiтературне угруповання Танк,
редагував журнал Мир, згодом спiвпрацював тiльки з Вiсником (пiд впливом
Д. Донцова).
Викладання математики, украïнськоï мови в табiрнiй гiмназiï у Регенсбурзi. Активно спiвпрацює з МУРом.
1949 р. — переïзд до Нью-Йорка. Заробляє на життя чорноробом, креслярем. Але активно працює на лiтературнiй нивi. Маланюк — почесний голова об'єднання украïнських письменникiв у дiаспорi Слово, дружить з поетами нью-йоркськоï групи.
16 лютого 1968 р. — помер Є. Ф. Маланюк, похований на нью- джерському цвинтарi Баунд-Брук, названому американськими украïнцями нашим Пантеоном.
Огляд творчостi
Творчiсть Євгена Маланюка подiляється на два перiоди:
1) 1925 — 1943 рр.: вихiд збiрок Стилет i стилос (1925) i Гербарiй
(1926), Земля й залiзо (1930), Земна Мадонна (1934), Перстень
Полiкрата (1939), Вибранi поезiï (1943);
2) 1944 — 1968 рр.: збiрки Влада (1951), П'ята симфонiя (1954),
Остання весна (1959), Серпень (1964, вийшла пiсля смертi поета),
Перстень i посох (1972).
Провiдна тема творчостi Євгена Маланюка —
Украïна , проблеми ïï державностi в минулому,
сучасному й майбутньому. Для поета образ Вiтчизни постає
найчастiше як символ степовоï Еллади. Змальовуючи його, поет
висловлює цiлу гаму почуттiв: вiд захвату й болю за втраченим
раєм рiдноï домiвки до обурення й гiркоï зневiри.
Стилет i стилос
Назву збiрцi дав провiдний мотив, найвиразнiше представлений у вiршi Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко…, у якiй загострювалася проблематика свiтовоï лiтератури: що має бути визначальним у художнiй творчостi — краса чи служiння суспiльним iнтересам?
Концепцiя мистецтва Маланюка — суспiльно активна: завдання поета — служити Украïнi, втiлювати загальнонацiональнi iдеï:
поети!
Поет ставить слово як єдину зброю на сторожi украïнськоï культури й державностi, формування нового типу украïнця.
У поезiях збiрки Є. Маланюк роздумує над творчою мiсiєю митця i його покликанням. Стилет i стилос, зброя i перо, сила i краса зливаються в єдиному образi, символiзують боротьбу за iдеали народу, свiдомий вибiр i жертовне служiння красi й правдi. Головна iдея — поет повинен безкомпромiсно служити народовi, формувати свiдомiсть нацiï.
Поезiя Шевченко
Є. Маланюк вважав Т. Г. Шевченка нацiонально свiдомим поетом, високо оцiнював його роль в нацiональному вiдродженнi Украïни пiсля кiлькох столiть рабства й стихiйних бунтiв. Це яскраво пiдтверджено у творi. Поезiя написана у формi шекспiрiвського сонета. Визначення Кобзар Тарас, трибун, поет є замалим для цiєï гiгантськоï постатi в украïнськiй iсторiï, бо вiн є тим, ким зайнялось i запалало наше нацiональне визволення.
Поезiя Сучасники (1924)
Є. Маланюк пильно стежив за мистецьким життям; захоплювався лiрикою Рильського i Тичини. Але пiсля того, як Тичина почав писати за велiнням компартiï, Маланюк розчарувався в ньому.
Твiр складається з двох частин: перша — присвячена М. Рильському, друга — П. Тичинi.
Поет захоплюється внутрiшньою культурою й шляхетнiстю поезiй Рильського, назвавши його алхiмiком мудрих слiв, який карбує в коштовних ямбах вiчний бiль.
У другiй частинi твору Маланюк проголошує похвалу авторовi Сонячних кларнетiв, якого вимiрює космiчними параметрами, уподiбнюючи його слово до сурми архангела, який воскресив украïнський народ.
Далi Маланюк з гiрким болем констатує вiдхiд Тичини вiд попереднiх позицiй до заiдеологiзованих поезiй. Поет пише: Вiд кларнета твого — пофарбована дудка зосталась… в окривавлений Жовтень — ясна обернулась Весна.
Представленi в кiнцi поезiï образи дикого вiтру в синiх степах, мертвого мiсяця, замогильного спiву й божевiльноï Офелiï в половецьких степах символiзують руïну Украïни, спiвцем якоï був Тичина.
Пам'ятi Т. Осьмачки (1962) (Iз збiрки Серпень)
Маланюк продовжив традицiю античноï поезiï, коли надгробнi промови складалися в поетичнiй формi i проголошувалися пiд час похорон.
Епiтафiя — траурне слово, надгробний напис.
Є. Маланюк високо оцiнював мистецький талант Тодося Осьмачки, якого вважав поетом трагiчноï долi. Уражений до глибини душi звiсткою про смерть митця, Євген Маланюк написав цей твiр , висловивши особисте горе, силу переживань.
Хай тiльки ворон тричi десь прокряче…
Народнопiсенний символiчний образ чорного ворона (як символ горя) поет
вводить для того, щоб показати тугу за митцем на батькiвщинi (поховано
Осьмачку на чужинi).
Є. Маланюк вiрить у духовне безсмертя Тодося Осьмачки, бо його
життя було подвигом i вiн залишив нащадкам свiй вогнепальний дух.
Лист (Так. Без Тебе повiльна, нестямна загибель…, 1972) (Iз
збiрки Перстень i посох) Жанр: Лiрична епiстола. За структурою
висловлювання — лiричний монолог.
Епiстола (вiд лат. послання, лист) — лiтературний, переважно
вiршований, твiр у формi листа, у якому автор викладає своï
мiркування з певних питань.
Iдейно-художнiй змiст
Автор звертається до Украïни, сповiдається ïй, але
Батькiвщина його не чує, бо нiма:
Тебе нема.
У поезiï провiдним є мотив туги за рiдною землею. У творi
розвивається цiла гама почуттiв, страждань лiричного героя з
приводу розлуки з Украïною.
А пустi, нескiнченнi, бездоннi ночi, А ворожi, навiки вже страченi
днi.
Але поет вiрить у краще, заради майбутнього своє краïни вiн
творить.
