Бездуховнiсть та егоïзм як домiнанта родинноï трагедiï в повiстi I. Нечуя-Левицького Кайдашева сiм'я

3 великою майстернiстю показав I. С. Нечуй-Левицький життя в селi пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок у родинi Омелька Кайдаша. Батько був добрим стельмахом i прожив довге i тяжке трудове життя. Своєю власною працею вiн стягся на господарство, збудував простору хату, яка потонула в старому садку, виростив з дружиною двох синiв. Вони живуть не бiдно, в них не трапилося нiякого нещастя, вони всi здоровi. Чому ж вони не живуть мирно? Чому виникають сварки в однiй сiм'ï, а потiм баталiï тривають мiж сiм'ями?
Давайте прослiдкуємо, як це поступово розвивається, хто ж бiльше винен — старше поколiння чи молодше. Голова родини — Омелько Кайдаш. Цей великий трудiвник на все життя залишився затурканим, забобонним. Вiн говорив, що коли у святу п'ятницю поститись, то не втопишся. З цього забобону смiються навiть сини Кайдаша. Батько поступово втрачає авторитет у синiв, i однiєю з причин було те, що Кайдаш — п'яниця. Але ж яке велике горе було в нього? Дорослi сини не поважали батька, вiн не був для них авторитетом. У селi споконвiку слово батька було законом, але не в Кайдашiв.
Сам Кайдаш набожний, але це не заважає вживати грубi слова, навiть лайливi. Повернувшись з шинку, вiн говорить дружинi: Брешеш! Я не пропив грошей! Осьдечки грошi, та тобi не дам. Дулю вiзьмеш, а не грошi!
Дорога в село йшла коло Кайдашевого городу. Вона спускалася з крутого горбка, де часто перекидалися вози, ламалися осi, проте нiхто не брався полагодити дорогу. Ота менi каторжна гора, потрощила не одного воза! — скаржився Кайдаш кумовi. А той у вiдповiдь радить примусити синiв, щоб розкопали шлях, Омелько наказує синам скопати горб, але вони його не послухали. Та й Кайдаш роздумує: Як тi люди ïздили з такоï гори i не розкопали i одколи Семигори стоять. Чекають, щоб хтось це зробив. Карпо каже: Як хтось копирсне, то й я копирсну скiльки там разiв. Егоïзм i бездуховнiсть тут поруч iдуть. Боротьба за власнiсть притупила родиннi почуття. В гнiвi Карпо зневажає батькiв. Так пiд час однiєï суперечки, хапаючи батька за груди, кричить: Не лiзь, бо задушу, iродова душа! Вiн зневажає матiр: Карпо затрусив матiр'ю так, що легенький хлiв увесь затрусився. Баба голосила, випручалась та навтьоки з двору. Карпо погнався за нею з дрючком. Коли вона вскочила у ставок, то вiн у воду не полiз. Не так шкода менi матерi, як чобiт! — гукнув вiн на березi.
Добрий i лагiдний Лаврiн, одружившись i прагнучи до власного благополуччя, став грубим у поводженнi з батьком. Старший брат для нього в цьому був зразком: Хiба Карпо вас питається, як ïде на поле? А чим же я гiрший вiд Карпа? Вiн нiби вже чекає на смерть батька: Ваша частка — моя частка; ви сьогоднi господар, а я завтра. I це той син, про якого мати говорила: Мого Лаврiна, хоч у пазуху сховай. З часу одруження синiв для старого Кайдаша настало ще тяжче життя. Вiн втрачає батькiвську владу над синами, вони намагаються загарбати все господарство i по-своєму господарювати. А Карпо потiм навiть пiднiмає руку на батька. Зневажали сини i матiр. Хоч вона ïх дуже любила, гордилась ними, але була дуже сварлива i деспотична. Невiсток вона не сприймала як дочок, дружин, коханих своïх синiв. Вона довго терлася коло панiв i набралась од них трохи панства. Вплив панiв зробив виховав у Марусi Кайдашихи зневагу до людей. Для неï невiстка залишилась чужою кiсткою. Автор вживає влучне порiвняння: Вона стояла над душею в Мотрi, наче осавула на панщинi, а сама не бралась холодну воду. Тiльки тиждень називала моя дитино, моє серце, моя цiю. Пiзнiше ображала ïï всякими лайливими словами. I перед сусiдами може знеславити Мотрю, перебiльшуючи ïï провини або прос-ю иигадуючи щось вiд себе. А Мелашку з самого початку не любила, тому що II гiитьки були бiдними. Вона була заводiєм усiх сварок у сiм'ï, всiєï колотнечi. Митря довгий час змовчувала свекрусi. I лише тодi, коли вiдчула себе наймичцi по почала захищати свою людську гiднiсть, щоб не заïла свекруха, люта змiя, пiк молоденький'. Вона стає сварливою i жорстокою людиною, в суперечках iз i итсрухою не зупиняється нi перед чим.
Ворогуючи з невiстками, Кайдашиха щоразу потрапляє водночас i в смiшне, i и трагiчне становище. Сварки увiйшли в ïï щоденне життя. Отакий приклад мити подавала своïм синам i невiсткам. Нiколи не задумувалась, як ïï поведiнка ипливає на лад у сiм'ï. Ми в неï не бачимо нiякоï любовi до онукiв. Ображаючи Мотрю, вона кричить i ображає ïï дiтей, своïх онукiв: Твоï дiти такi злюки, як I ти. Наплодила вовченят, то не пускай ïх до моєï дiжки. А хiба дiти виннi, що дорослi не вихованi? Де ж любов бабусi до онукiв? А в народi кажуть, що онуки дорожчi вiд дiтей. Читачам не жаль Кайдашихи, вони ïй не спiвчувають, коли Мотря вибила ïй око, бо сварка, що довела ïï до калiцтва, була почата Кайдашихою.
На прикладi Кайдашихи показано, як морально занепадає людина в умовах Опапросвiтноi темряви i ворожнечi. В таких умовах не може розцвiсти сiмейне щастя. Мелашка довго не встрявала в рiзнi родиннi конфлiкти. Та поступово I пона втягується в сварки i бiйки. Разом з усiма вона воює за пiвня, коня, пороги, а зрештою й за грушу i в цих суперечках уже не поступається перед Кайдашами.
У правдивому змалюваннi типових картин життя селян i полягає пiзнавальне та художнє значення повiстi Кайдашева сiм я.