Бездуховнiсть i егоïзм як домiнанта родинноï трагедiï в повiстi И. Нечуя-Левицького Кайдашева сiм'я

З бiльшим майстернiстю показав И. С. Нечуй-Левицький життя в селi
пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок у
сiм'ï Омелька Кайдаша. Батько був добрим стельмахом i прожив довге
й важке трудове життя. Своєю власною роботою вiн стягся на
господарство, вибудував просторий будинок, що потонув у старому садку,
виростив iз дружиною двох синiв. Вони живуть не бiдно, у них не
трапилося нiякого нещастя, вони всi здоровi. Чому ж вони не живуть
мирно? Чому виникають сварки в однiй сiм'ï, а потiм баталiï
тривають мiж сiм'ями?
Давайте простежимо, як це поступово розвивається, хто ж бiльше
винний — старше поколiння або молодше. Глава сiм'ï —
Омелько Кайдаш. Цей великий трудiвник на все життя залишився затурканим,
марновiрним. Вiн говорив, що коли у святу п'ятницю поститься, те не
утопишся. Iз цього забобону смiються навiть сини Кайдаша. Батько
поступово втрачає авторитет у синiв, i однiєï iз причин
було те, що Кайдаш — п'яниця. Але яке ж велике горе було в нього?
Дорослi сини не поважали батька, вiн не був для них авторитетом. У селi
споконвiку слово батька було законом, але не в Кайдашей.
Сам Кайдаш набожний, але це не заважає вживати брутальнi слова,
навiть лайливi. Вернувшись iз шинку, вiн говорить дружинi: Брешеш! Я не
пропив грошей! Осьдечки грошi, i тобi не дам. Дулю вiзьмеш, а не грошi!
Дорога в сiло iшла коло Кайдашевого городу. Вона спускалася iз
крутого горбка, де часто перекидалися вози, ламалися осi, проте нiхто не
брався полагодити дорогу. Та менi каторжна гора, потрощила не один вiз!
— скаржився Кайдаш кумовi. А той у вiдповiдь радить примусити
синiв, щоб розкопали шлях, Омелько наказує синам скопати горб, але
вони його не послухали. Та й Кайдаш роздумують: Як тi люди ïздили з
такоï гори й не розкопали й откогда Семигори коштують. Чекають, щоб
хтось це зробив. Егоïзм i бездуховнiсть тут поруч iдуть
Боротьба за власнiсть притупила родиннi почуття. У гнiвi Карпо
зневажає батьком. Так пiд час однiєï суперечки,
вистачаючи батька за груди, кричить: Не лiзь, тому що задушу, иродова
душу! Вiн зневажає матiр'ю: Карпо затрусив матiр'ю так, що
легенький хлiв весь затрусив. Баба голосила, випручалася й навтьоки iз
двору. Короп погнався за нею iз цiпком. Коли вона пiдхопилася в озерцi,
то вiн у воду не полiз. Не так жаль менi матерi, як чобiт! —
крикнув вiн на бережуся Добрий i лагiдний Лаврин, одружившись i
прагнучи до власного благополуччя, став грубим у звертаннi з батьком.
Старший брат для нього в цьому був зразком: Хiба Карпо вас
запитується, як ïде на поле? А чим же я гiрше Карпа? Вiн
начебто вже чекає смертi батька: Ваша частка — моя частка;
ви сьогоднi хазяïн, а я завтра. I це той син, про яке мати
говорила: Мого Лаврина, хоч у пазуху спрягти. Iз часу одруження синiв
для старого Кайдаша настало ще бiльш важке життя. Вiн втрачає
батькiвську владу над синами, вони намагаються заграбастати все
господарство й по-своєму господарювати. А Карпо потiм навiть
пiднiмає руку на батька. Зневажали сини й матiр'ю. Хоча вона
ïх дуже любила, пишалася ними, але була дуже сварлива й деспотична.
Невiсток вона не сприймала як дочок, дружин, улюблених своïх синов.
Вона довго терлася навколо панiв i набралася вiд них небагато панства.
Вплив панiв виховало в Марусi Кайдашихе зневага до людей. Для неï
невiстка залишилася чужою кiсткою. Автор уживає точне порiвняння:
Вона стояла над душею Мотрi, начебто осавул на панщинi, а сама не
бралася холодну воду. Тiльки тиждень називала моя дитина, моє
серце. Пiзнiше кривдила ïï всякими лайками
И перед сусiдами може знеславити Мотрю, перебiльшуючи ïï
провину або приписує щось вiд себе. А Мелашку iз самого початку не
любила, тому що ïï батьки були бедними. Вона була призвiдником
всiх сварок у сiм'ï, всiєï колотнечi. Мотря тривалий час
змовчувала свекрухи. I лише тодi, коли вiдчула себе наймичкою початку
захищати своє людське достоïнство, щоб не заïла
свекруха, зла змiя, пiк молоденький. Вона стає сварливою й
жорстокою людиною, у суперечках зi старухою не зупиняється нi
перед чим
Ворогуючи з невiстками, Кайдашиха щораз попадається разом з тим
i в смiшне, i в трагiчне положення. Сварки ввiйшли в ïï
щоденне життя. Такий приклад мати подавала своïм синам i невiсткам.
Нiколи не замислювалася, як ïï поводження впливає на
порядок у сiм'ï. Ми в неï не бачимо нiякоï любовi до
онукiв. Кривдячи Мотрю, вона кричить i кривдить ïï дiтей,
своïх онукiв: Твоï дiти такi злюки, як i ти. Наплодила
вовченяти, то не пускай ïх до моєï дiжки. А хiба дiти
виннi, що дорослi не вихованi? Де ж любов бабусi до онукiв? А в народi
говорять, що онуки бiльше дорогi чим дiти. Читачам не жаль Кайдашихи,
вони ïй не спiвчувають, коли Мотря вибила ïй око, тому що
сварка, що довела неï до увечия, була почата Кайдашихою.
На прикладi Кайдашихи показано, як морально занепадає людин в
умовах непросветной тьми й ворожнечi. У таких умовах не може розцвiсти
сiмейне щастя. Мелашка довго не встревала в рiзнi родиннi конфлiкти. I
поступово й вона втягується у сварки й бiйки. Разом з усiма вона
воює за пiвня, коня, пороги, а зрештою й за грушу й у цих
суперечках уже не уступає перед Кайдашами.
У правдивому зображеннi типових картин життя селян i полягають
пiзнавальне й художнє значення повести Кайдашева сiм'я.