Автопортрет героïнi в п'єсi И. Котляревского Наталка Полтавка
Що найкраще може виразити настрiй людини, виявити, що в нього на душi?
Звичайно ж, пiсня. Тому що тiльки вона може заспокоïти у хвилини
суму й горя, розвеселити й додати сил. Поетичне народнопесенное
сприйняття нашим народом людини й навколишнього свiту зародилося пiд
впливом украïнськоï природи, народних звичаïв i обрядiв.
Воно є проявом талановитостi нашого народу, своєрiдностi
характеру украïнськоï людини, надiленого великою духовною
красою й силою слова. Пiдтвердженням цьому i є п'єса Iвана
Котляревского Наталка Полтавка .
Ïï поява було тим могутнiм весняним громом, що розбудив
самосвiдомiсть нашого народу, тому що велике мiсце в ньому займала
пiсня, що була його органiчним елементом, що допомагала розкривати
нацiональнi характери персонажiв. Дзенькає дiвочий голосок, i
з'являється Наталка Полтавка. Вона не тiльки словами, а й пiснями
розкриває свiй характер, красу, долю: Ой я дiвчина Полтавка, А
кличуть мене Наталка: Дiвка проста, не гарна, з добрим серцем, не
пихата. Це теперiшнiй лiричний автопортрет героïнi, простоï
украïнськоï дiвчини, що подобається хлопцям своєю
красою, веселим i жартiвливим характером i вiрнiстю — всiєю
душею. Пiсня ж Видно шляху полтавськi й знаменита Полтава доповнює
цей портрет. З ïï ми довiдаємося, що Наталка небагата,
проста, але чесного роду, не соромиться прясти, шити й носити воду. З
пiсень виникає романтизований автором образ Наталки Полтавки. Саме
з них ми довiдаємося й про характер дiвчини, i про те, як вона
живе, що ïï хвилює, вiд чого вона сумує. Тому що
стан людини може найкраще передати тiльки пiсня. Серце дiвчини сповнене
сумом i тривогою за улюбленого. Саме цей стан душi героïнi яскраво
передає пiсня Вiють вiтри, вiють буйнi:
- Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Вiдгукнися!
- Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися
- Полетiла б я до тебе, але крил не маю,
- Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю
Ця пiсня про тiм, як важко жити без улюбленого, не знаючи, де вiн, що з ним вiдбулося. Хоча пройшло багато часу вiдтодi, як зник Петро, Наталка не втрачає надiï його побачити. I всупереч усьому звучить пiсня Ой мати, мати! Серце не вважає. Вона вказує на рiшучiсть дiвчини: краще вмерти, як з нелюбим жити, сохнути з печалi, щодня сльози лити. Добре, що й Петро не забув Наталки. Цей сирота без роду сумує, що немає в нього нi хатинки, немає щастя, нi жiнки, не орано й нiчого не сiяне, тому що вiн один у свiтi. Однак Петро богатий душею — наполегливiстю, добротою й вiрнiстю в любовi до Наталки. Нарiкання на свою злу долю вiн виражає словами пiснi И йшов козак з Дону.
- Спасибi долi, коли козак вполе.
- Тому що коли вiн у поле, тодi вiн на волi
Яка волелюбна душа у цього хлопця, який добрий козацький характер. I не тiльки про це ми довiдаємося з пiснi. Виявляється, за довгi чотири роки розлуки Петро не забув улюблену й прагне скорiше неï побачити. З пiсень цього героя ми довiдаємося про його характер i погляди на життя. Пiсня також є дзеркалом душi возного. Саме завдяки ïй ми можемо представити цей образ — образ хабарника й шахрая, довiдатися про його фiлософiю, що виправдує соцiальну неравность, пiдпорядкованiсть бедного богатому, хижацтво:
- Усякий, хто вище, те нижчого гне,
- Сильний неспроможного давить i тисне,
- Бєдний богатого буде слуга,
- Корчиться, гнеться перед ним, як дуга
У кожного героя у п'єсi є своя пiсня — одна або трохи. Вона допомагає розiбратися в складних людських характерах, вона бере за душу. Забрати хоч одну пiсню з п'єси — значить взяти ïï серце. Тому звучить вона, пiсня, уже багато рокiв, пiсня буйн i нiжна, зiгрiває зворушливою красою нашi серця. Вийшла ти, пiсна, iз зеленоï, бiлостiнноï Полтави пiвтора сторiччя тому назад i дотепер ходиш вiд будинку до будинку. Тобi завжди вiдкритi дверi. Скрiзь тебе зустрiчають те ласкавою посмiшкою, те закоханим поглядом, те чистими слiзьми. I будуть зустрiчати, тому що несеш ти iз собою невимовну красу й чисту душу!
