Своєрiднiсть викладу Слова про похiд Iгоря

Поема Слово про похiд Iгоря, будучи найвищим художнiм досягненням
давньоруськоï лiтератури, одночасно являє собою найвизначнiшу
пам'ятку давньоруськоï лiтературноï мови. Причому вона є
свiдченням самобутностi цiєï мови, що народився на народнiй
схiднослов'янськiй основi. Слово насичено специфiчними словесно-
образними засобами, тропами як метафоричного, так i метонимичного
походження. I незважаючи на це, воно не робить враження образноï
перенасиченостi, не втрачає простоти. Найпоширенiший художнiй
засiб у добутку — це епiтет. Епiтети Слова не однаковi по
своïй художнiй фактурi. Чимало з них метафоричних, побудованих за
принципом перифрази: ПРО, Боян, соловей часiв давнiх! i т.п.
Поетичнi якостi добутку значною мiрою визначаються характером епiтетiв i
не тiльки значеннєвими, залежними вiд контексту вiдтiнками
епiтетiв, а й кiлькiстю ïх. Так, епiтет великий у рiзних значеннях
i граматичних формах знаходимо в Словi 18 разiв, хоробрий — 16,
золотий — 16, кривавий — 5 i т.д. Часте повторення цих
епiтетiв не викликає вiдчуття якоïсь докучливоï
одноманiтностi, тому що здебiльшого вони виступають як епiтети постiйнi,
якi нiбито становлять звукову матерiю слова, пiдкреслюючи його емоцiйне
звучання. Так, епiтет великий часто виступає як постiйний у назвi
рiки Дон: Галки чередами бiжать до Дону великому.
Проте, в iнших випадках цей епiтет використовується для
характеристики величi найвизначнiших росiйських князiв: …давнiй
великий Ярослав; Тодi великий Святослав упустив золоте слово. Епiтет
золото не тiльки сприяє вiдтворенню обстановки багатого
князiвського побуту, а й надає авторському стилю пiднесене
врочисте звучання. Порiвняння в Словi про похiд Iгоря менш численнi, чим
iншi художнiй^-художнi-язиково-художнi засоби. Бiльшiсть iз них
безпосередньо зливаються з метафорою, майже невiддiльнi вiд
ïï. Так званi прямi порiвняння Слова також дуже лаконiчнi. Всi
вони дуже виразнi, ґрунтуються на глибоких спостереженнях i
глибоких зiставленнях. Часом порiвняння розвертаються в бiльшу картину,
як наприклад, порiвняння кривавого бою iз засiвбою, з весiльним
банкетом, смолотьбой.
Чорна земля пiд копитами костями була засiяна…. Виразним
свiдченням словесно-образноï майстерностi Слова про похiд Iгоря
є його метафорична система. Бiльшiсть метафор пам'ятки художньо
витонченi, свiдчать про надзвичайно високу художню культуру автора. Саме
вони великою мiрою визначають той винятковий художнiй динамiзм, що
дає нам право зiставляти Слово з музичною симфонiєю. Тричi
зустрiчається в Словi дуже мiстка й виразна метафора крамолу
кувати. На Русi здавна вмiли куванням обробляти метал i назва цього
виробничого процесу, природно, тут покладено в основу метафори, проте
багатство змiсту цього язиково-художнього образа досягається
символiчним значенням iменника меч. У тi часи меч був символом влади,
вiйни. Нерiдко вiн виступав як символ усього росiйського народу. Меч
уважався священною рiччю. От чому вираження крамолу кувати сповнено
глибокого, можливо, по-справжньому зрозумiлого лише для сучасникiв
осуду. Тому що Олег мечем крамолу кував. Однiєï з любимейших
рiзновидiв метафори для автора Слова про похiд Iгоря є
персонiфiкацiя. Насамперед, персонiфiкованоï виступає в поемi
природа . Автор надiляє ïï всiма рисами живоï
iстоти. Вона в нього радується, жмуриться, турбується,
страждає, коротше кажучи, сповнена тих же самих почуттiв, що й
люди. Сугубо образотворчу стилiстичну функцiю виконують в Словi iмена
язичеських давньоруських богiв Хорса, Велеса, Стрибога. Тропи
метонимичной групи в Словi про похiд Iгоря представленi значно скупiше,
нiж метафоричнi. Деякi метонимичние вираження Слова ґрунтуються на
замiнi кiлькiсних спiввiдношень, тобто являють собою синекдохи: А
Святослав смутний сон бачив у Києвi на горах; що зробили все з
моєю срiбленою сивиною?.
Цiль кожного з них — пiдсилити свiжiсть, виразнiсть викладу. Риторично-
Оздоблювальну функцiю виконують в Словi нечисленнi перифрази. Вони
надають мовi фiгуральностi, а, крiм того, з ïхньою допомогою автор
уникав повторiв там, де вважав це за потрiбне. Ораторську публiцистичну
спрямованiсть мови пiдсилюють афористичнi вираження. До афоризмiв Слова
варто вiднести такi вираження: Хоч i важко тiй головi бути без плечей
— погано й тiлу без голови.
Таким чином, розглянувши художнi особливостi Слова про похiд Iгоря, ми
можемо сказати, що Слово є, без сумнiву, найвидатнiшою художньою
пам'яткою давньоруського письменства, одним iз самих доконаних художнiх
творiв свiтовоï лiтератури. Особливо вiдзначається
своєю вишуканiстю, художньою досконалiстю система словесних язиково-
художнiх засобiв пам'ятки. Епiтети, порiвняння, метафори,
персонiфiкацiï, символи, метонiмiï й iншi тропи вражають
своєю свiжiстю, багатством i розмаïтiстю. Найбагатша система
художнiх засобiв Слова виростала на ґрунтi усноï
народноï творчостi. Поетика поеми тiсно сплетена з поетикою
фольклору. Але, беручи фольклорнi язиково-художнi засоби за основу,
автор удосконалював, вигострював, насичував ïхнiм глибинним
змiстом. Тому можемо з повним правом сказати, що доконана система
художнiх засобiв поеми є добутком iндивiдуального поетичного генiя
ïï автора. Не дивно, що пiсля 1800 року, коли в Москвi, у
сенатськiй друкарнi, поема була видрукувана окремим виданням, культурна
громадськiсть вiдразу зацiкавилася
Перший вiршований переклад — переспiв здiйснив в 1803 роцi И.
Серяков, i називався вiн Похiд Iгоря проти Половцiв. Вiдгомiн Слова ми
зустрiчаємо в багатьох добутках А. С. Пушкiна, що по свiдченнях
сучасникiв, знав його напам'ять. Його Руслан i Людмила, Пiсня про вiщого
Олега, Полтава, Борис Годунов можна вважати пiдготовчими матерiалами до
перекладу поеми. Це ж можна сказати й про добутки К. Рилєєва
(Боян, Рогнеда), М. Лермонтова (Пiсня про купця Калашниковi), Н. Гоголя
(Тарас Бульба , Страшна помста). А переклад Слова В. Жуковським не
втратив свого значення й донинi. В Украïнi поему вперше перевiв М.
Шашкевич в 1833 роцi, але до наших днiв дiйшов тiльки Плач Ярославiвни.
Т. Шевченко планував перевести й видати стародавню пам'ятку
украïнською мовою, однак встиг перевести лише уривки Битви на Каяле
i Плач Ярославiвни. Пiзнiше Слово вiршами й прозою перевели М.
Максимович, С. Руданский, И. Франко, П. Мирний, Б. Грiнченко. XX
сторiччя поглибило увагу художникiв до Слова про похiд Iгоря, що
надихало ïх на створення яскравих перекладiв i переспiвiв. На теми
й сюжети Слова були написанi поезiï М. Рильська, П. Тичини, М.
Бажана, П. Воронько, Д. Павличко, И. Калинца, А. Малишко. (Треба
сказати, що Андрiй Малишко видав навiть два збiрники: в 1946 роцi
— Ярославiвна, а пiзнiше — Слово в полку). Не залишили без
уваги Слово i автори прозаïчних художнiх творiв. Олесь Гончар до
всiм трьох книгам його знаменитого роману Прапороносцi взяв епiграфи iз
цiєï давньоруськоï пам'ятки
Героïка Слова захоплювала не тiльки лiтературних дiячiв, у музицi
воно звучить не менш хвилююче. А. Бородiн присвятив давнiм трагiчним
подiям слов'янськоï iсторiï оперу Князь Iгор, а М. Лисенко
— композицiю. Цiла галерея мальовничих добуткiв була породжена
видатною пам'яткою, у нiй — i портрети, i пейзажi, i жанровi
полотна. Роботи В. Васнецова, В. Перова, М. Рериха, Г. Нарбута, О.
Кульчицкой стали гiдними iлюстрацiями прекрасноï поеми, що живе вже
багато столiть. I я переконаний, що час над нею не владно, тому що
теперiшнiй людський патрiотизм завжди коштує вище часу