Легенди Криму

Гора Аю-Даг (Ведмiдь-Гора). Аю-Даг — гора на Пiвденному березi
Криму. Ïï назва походить вiд татарського аю — ведмiдь i
турецького даг — гора. Своïм зовнiшнiм виглядом гора
нагадує ведмедя, що п'є воду з моря. Це класичний лаколит
— грибоподiбна iнтрузiя, що утворилася при проникненнi магми мiж
шарами осадових гiрських порiд. Останнi куполоподобно пiднялися, а верх
придбав опуклу форму. От як про цей процес розповiдає легенда . У
сиву давнину Пiвденний берег Криму був покритий дрiмучим лесом, у якому
жили люди. Важко було ïм жити серед сувороï дикоï природи
— на кожному кроцi ïх пiдстерiгала небезпеку. I наляканi люди
зверталися до бога, молячи в захистi й допомозi. Iшли роки.
Люди розчищали дрiмучий лес, звiльняли вiд каменiв схили гiр, обробляли
землю, саджали дерева й виноградники. Вiдступили перед людиною лiсовi
хащi, скорилися гори, стало ласкавим море. I вiдчули тодi люди свою силу
й перестали поклонятися своєму боговi. Довiдався про це бог i
страшно розсердився. Полетiв вiн на пiвнiч, де лежав величезний ведмiдь,
величезними льодами й мiцними ланцюгами скований. Розсунув бог величезнi
льоди, зняв з ведмедя мiцнi ланцюги й велiв плисти в пiвденну
краïну, щоб покарати непокiрливих. Зрадiв ведмiдь волi й поплив по
морях i океанам.
У тiм мiсцi, де лежало село Форос, наблизився вiн до кримського берега,
вийшов iз глибин i пiднявся на сушу. I була геть така величезна, важка й
страшний, нiбито неосяжна грiзна гора, а густа вовна на ньому була, як
дрiмучий лiс. Могутнi лабети ведмедя ступили важко на кримську землю, i
могутня спина його дiстала до хмар. I пiднялися вiд виходу ведмедя з
води такi хвилi, що кiлька сiл було змито в море. Вийшов з води
величезний ведмiдь i пiшов уздовж берега. Своєю важкою вагою геть
руйнував усе на своєму шляху. Страшнi лабети його роздавлювали
все, що пiд них попадало. Гострi пазурi пiдривали землю величезними
борознами, залишаючи пiсля себе ряди глибоких ярiв i ущелин. Пiд вагою
ведмежого тiла поповзла земля зi схилiв кримських гiр, оголилися твердi
кам'янi надра. Але й камiнь не встояв перед небувалою вагою, i
руйнувалися з гуркотом скелi й цiлi гори, розсипаючи навколо себе купи
уламкiв. На тiм мiсцi, де нинi простирається мiсто Ялта, велике
ведмiдь пустив у хiд всю свою силу. Вiн бив важкими лабетами,
розлютоване вив i все роздирав пазурами. I вiдсунулися високi гори далi
вiд берега, утворилися глибокi долини й широкi западини там, де колись
були високi пагорби й пологi скелi.
Так добрався ведмiдь до цього мiсця, де очам його вiдкрилася квiтуча
Партенитская долина, що пестить погляд невисокими пагорбами, розкiшними
садами й виноградниками, соковитою зеленню лугiв, водоспадами, якi
блищать на сонце. Подивився ведмiдь на гарну долину й побачив, що
немає кращого мiсця в Криму, а може, i на всiй землi И здригнулося
зле серце ведмедя. Нi, не буде вiн бiльше руйнувати цей чудесний край.
Вiн сам залишиться тут жити, щоб вiчно любуватися прекрасною природою,
дихати гiрським повiтрям, купатися в теплих водах Чорного моря. Вiн не
бажає бiльше вертатися на пiвнiч, де чекає неволя в
льодовому лiгвищi. Позiхнув ведмiдь пересохлою пащею так, що гори
затремтiли, i сповз до моря води напитися. Опустився вiн на колiна,
занурив у блакитну вологу свою страшну пащу й став довго й жадiбно пити.
Грiзно вирувало море в пащi, високi хвилi ходили по всьому узбережжю вiд
важкого подиху звiра. Побачив бог, що ведмiдь перестав слухатися його, i
виговорив слова заклинання:
- Залишайся ж навiки на цьому мiсцi!
И стало кам'янiти величезне тiло ведмедя. Могутнi боки перетворилися в
страшнi стрiмкi кручi, висока спина стала округлою вершиною гори, голова
зробилася гострою скелею над морською безоднею, густа вовна
перетворилася в непрохiдну дубову хащу. Великий ведмiдь став Ведмiдь-
Горою. Лише Чорне море продовжувало вирувати бiля пащi ведмедя, нiбито
вiн усе ще пив воду