Євгенiй Онєгiн саме важке для розумiння добуток росiйськоï лiтератури

Про нього не скажеш словами
Твардовского: От вiршi, а все понятно, усе росiйською мовою. Мова
Цього роману (у широкому змiстi, не тiльки лiнгвiстичному) дуже
Важкий для сучасного читача. Не розумiли ця мова й
Сучасники поета. Однак вони вiрно вловили, що художнiй
Нерв Євгенiя Онєгiна, осередок творчих завдань, поставлених
Пушкiним перед собою, пов'язанi з формою оповiдання або формою
Авторськоï присутностi втексте.
Спочатку, пiсля виходу окремого видання першого роздiлу,
Сучасники вирiшили, що Пушкiн наслiдує байроновскому Дон
Жуану. Дiйсно, оповiдач Євгенiя Онєгiна
Перескакує iз предмета на предмет, говорить багато необов'язкового
(свiтська балаканина), i все це рясно приправлено жартами й
Iронiєю, так що зрозумiти думку автора неможливо, та й вигляд
автора
Виходить якимось несерйозним. Наприкiнцi 1 глави Пушкiн пише:
Перечитав все це строго: /Протирiч дуже багато,/ Але виправляти
Ïх не хочу. Визнання принципове, тому що тут сам автор
Позначив провiдний принцип побудови свого роману у вiршах. Цей
Принцип — протирiччя. Наприклад, 5 строфа 1 глави досить
Критично оцiнює рiвень освiченостi Онєгiна, але потiм iде
Перерахування усього, що знав ще Євгенiй, i в 8 строфi робиться
Висновок, що знав вiн не так вуж i мало.
Але головне протирiччя всього
Романа й особливо 1-й, ключовоï глави — спiввiдношення
особистостi
Онєгiна й особистостi цього самi Я. вiд iменi якого ведеться всi
Оповiдання. Строфи XV — 1 дозволяють укласти, що Онєгiн i Я,
Як говорить народ, два чоботи пари, близькi за духом, романтично
Настроєнi друзi. Але строфа V рiшуче повiдомляє, що Завжди я
Радий помiтити рiзницю/ Мiж Онєгiним i мною… Начебто нам вуж
Неможливо писати поеми про iншому/, Як тiльки про себе самому.
Звiдки беруться цi протирiччя й чому автор ïх терпить? Справа в
Том, що протягом тексту роману значення займенникiв 1-ого
Особи (я, менi, мною, i т.п.) увесь час мiняється. В одних
випадках вони
Позначають автора-поета, що пише роман про Онєгiна й iнших
Персонажах. Згадаєте всi численнi мiркування про лiтературу,
Ïï iсторiï, теорiï й практицi творчостi . В iнших
випадках Я
Позначає реальну людинуу, що паралельно написанню
Романа про Онєгiна живе своєю, бiографiчною життям Пушкiна,
Яка тепер нам гарна вiдома, та й многим першим читачам
Була знайома. Такi, наприклад, три останнi строфи 1 глави. I
Нарештi, у рядi епiзодiв першого роздiлу Я позначає якогось
Вигаданого персонажа, безiменного знайомого Онєгiна по
Петербурзькому свiтлу
У результатi вийшов дуже складний текст, що сполучає в собi всi
Три мири, причому переходи з одного миру в iншiй вiдбуваються
Миттєво, у межах двох сусiднiх рядкiв, без усякого
Попередження з боку автора. От 2 строфа — перша
авторська (в 1-ом — внутрiшнiй монолог Онєгiна). Друзi
Людмили
И Руслана! З героєм мого роману… — тут Я — поет
представляє
Героя свого нового утвору. Онєгiн, добрий мiй приятель, Народився
На брегах… — перед нами Я — вигаданий безiменний
персонаж,
Людина онегинского кола (навряд чи Пушкiн став би змiшувати свою
Реальнiсть поета й людини з вигаданоï, iлюзорноï
реальнiстю романних персонажiв). Або блищали, мiй читач… -
Знову Я — поет, що має читача. Там нiколи гуляв i я: Але
шкiдливий
Пiвнiч для мене — з пушкiнською примiткою, що глухо натякає,
що
Реальний бiографiчний людина перебуває зараз у пiвденному
посиланнi
У результатi такоï побудови романний текст увесь час
мiняється,
Об'єкти опису раз у раз обертаються рiзними сторонами,
Описуються з рiзних точок зору. Текст Євгенiя Онєгiна
Мiстить у собi цiлих три художнiх мири, що лежать поруч,
Часто перехiдних один в iншiй самим непомiтним образом i тим не
Менш нiде що не змiшуються, що не плутаються другу iншому
У творах Пушкiна Євгенiй Онєгiн i Грибоєдова Горi вiд
Розуму зображений той самий перiод у життi росiйського суспiльства -
Роки напередоднi повстання декабристiв. У той час дворянське суспiльство
Роздiлилося як би на три групи. Бiльша частина дворян проводила Час на
балах, i ïï зовсiм не цiкавила нi доля росiйського
Народу, нi доля батькiвщини. Iнша група являє собою
Зневiрених у життi людей, нездатних, однак, порвати з
Суспiльством i вступити на шлях боротьби. Такий герой роману Пушкiна -
Онєгiн. А сама нечисленна група дворян, представником
Якоï є Олександр Андрiйович Чацкий , вступила на шлях
Боротьби iз самодержавством, тому що таким людям доля Батькiвщини й
народу
Нiколи не буває байдужна. Вони всiм серцем i душею прагнуть
Змiнити життя до кращого, навiть якщо це досягається цiною ïх
Репутацiï, положення в суспiльствi й навiть життi
Як А. А. Чацкий, так i Е. Онєгiн — молодi люди приблизно
одного
Вiку й Походження, обоє вони по праву свого народження -
Належать до самоï вищоï аристократiï. Цi героï
одержали саме
Звичайне для дворянськоï молодi того часу утворення й
Виховання, коли вчили чому-небудь i як-небудь. Вихованням i
Чацкого, i Онєгiна займалися гувернери-iноземцi, числом
Поболее, ценою подешевше. Але якщо Еваений Онєгiн, одержавши
Певний мiнiмум знань, пускається у велике свiтло, те Чацкий
Ïде за кордон розуму шукати, тобто продовжує утворення, i це
Є однiєю iз причин, чому так по-рiзному складаються ïх
Життя
Онєгiн, нехтуючи людей, серед яких змушений був перебувати,
Залишався з ними в приятельських вiдносинах, не знайшовши в собi сил
Порвати з тим суспiльством, до якого належав по праву свого
Народження. Чацкий же, повернувшись через границю й не бачачи нiяких
Змiн на краще в себе на батькiвщинi, вiдкрито вступає в конфлiкт
iз
Людьми, до кола яких вiн належить
И Чацкий, i Онєгiн — люди розумнi. Лiза, покоïвка
Софiï, говорить,
Що Чацкий чутливо, i весел, i гострий. Пушкiна ж вiдзначає
рiзкий, охолоджений розум свого героя. I обоє вони — люди
дивнi
Для тих, серед кого ïм доводилося жити. Чацкий з гiркотою
Викликує:
Я дивний? А не дивний хто ж? Той, хто на всiх дурнiв
Схожий…
Пушкiн також говорить про виняткову чуднiсть Онєгiна. А вся
чуднiсть героïв пояснювалася ïхньою незадоволенiстю тим
життям,
Яку вони вели. Але якщо Чацкий чiтко усвiдомлює своï
обов'язки,
Свiй громадянський обов'язок, те Онєгiн цiлком вiддається
росiйськiй нудьзi.
Вiн, доживши без мети, без праць до двадцяти шести рокiв, нудячись в
Бездiяльностi дозвiлля, без служби, без дружини, без справ, нiчим
зайнятися не
Умiв.
Чацкий хоче служити справi, а не особам. Вiн прагне полегшити
Життя народу, не тiльки викриваючи помiщикiв-крiпосникiв, але й
Проводячи певнi реформи у своïх володiннях. Недарма Фамусов
Дорiкає його: Именьем, брат, не керуй помилкове. Онєгiн теж,
як
И Чацкий, намагався полегшити життя селян: Ярем oн панщини
Стародавньоï Оброком легенею замiнив… I раб долю
благословив…
Але далi цього справа не пiшла. Не знаючи життя свого народу, будучи
Вiдiрваним вiд нацiональних корiнь , Онєгiн не змiг довести до
Кiнця початого ïм справи. Онєгiн багато в чому такий. Вiн
пробував i
Читати, i писати, але праця завзятий був йому тошен. Згадаємо
Прагнення Чацкого до активноï дiяльностi. У всiм його поводження
Вiдчувається якась жвавiсть, енергiя. Онєгiну ж усе
набридло, вiн
Нудьгує вiд неробства
По-рiзному проявляється в Чацкого й Онєгiна ïхня
здатнiсть любити
Якщо Чацкий щиро любить Софiю, бачачи в нiй свiй жiночий iдеал,
Свою майбутню дружину, то в Онєгiнi рано почуття… охолонули,
вiн не
Здатний на сильне почуття. …Я не створений для блаженства, —
говорить
ОНТАТЬЯНЕ.
На мiй погляд, Чацкий i Онєгiн дуже не схожi один на одного,
Однак ïх багато чого поєднує. Це люди з озлобленим
розумом,
Киплячоï в дiï порожньому. От вона, росiйська нудьга! Але якщо
Онєгiну, як вiдзначав Писарєв, тiльки й залишається,
що махнути рукою
На свою нудьгу, як на неминуче зло, те Чацкому визначений
Iнший шлях. На мiй погляд, його доля вирiшена. Швидше за все,
Чацкий виявився серед тих, хто вийшов 14 грудня 1825 року на
Сенатську площу. Потiм разом з усiма, що приймали участь в
Змовi, повернувся з посилання тiльки пiсля смертi Миколи 1856 року,
Якщо, звичайно, вiн не загинув у день повстання. У цьому, як менi
здається,
И полягає головна вiдмiннiсть Чацкого вiд Онєгiна, що так i
не
Змiг реалiзувати себе, Саме вiн є родоначальником галереï
зайвих людей, про якi Бєлiнський писав: И цих iстот часто
Бувають обдарованi бiльшими моральними перевагами, бiльшими
Духовними силами, обiцяють багато, виконують мало або нiчого не
Виконує. Це не вiд них самих, отут є fatum, що полягає
в
Дiйсностi якоï вони оточенi, як повiтрям, i з якоï
Не в силах i не у владi людини звiльнитися.
Чацкий — декабрист, — писав Герцен . I вiн, звичайно, прав.
Але не Менш важливу думку висловлює Гончарiв: Чацкий неминучий при
Кожнiй змiнi одного столiття iншим. Кожна справа, що вимагає
Вiдновлення, викликає тiнь Чацкого.
Нам однаково дороги як Чацкий, так i Онєгiн, адже вони є
Представниками одного iз самих цiкавих перiодiв наший iсторик
- першоï — чвертi XIX столiття. I, незважаючи на ïхнi
недолiки, читач
Привязивается до цих героïв, спiвпереживає iм. И нехай
проходить
Час, приносить iз собою новi змiни, але героï Грибоєдова й
Пушкiна завжди будуть викликати в читача тiльки позитивнi
Емоцiï й багато в чому будуть служити прикладом