Ти — як вiдзвук забутого гiмну…

Олександр Блок був поетом найбiльшого iсторичного рубежу. Це великий
поет староï, дожовтневоï Росiï, що завершив своєю
творчiстю поетичнi шукання всього XIX столiття. Ганна Андрiïвна
Ахматова писала: Блок не тiльки найбiльший європейський поет
першоï чвертi XX столiття, але й людина-епоха.
Олександр Блок створив особливий тип лiричноï поезiï. Поезiя
ця перейнята гострим почуттям iсторiï й дiйсностi. Лiричний стиль
Блоку — не раз-рушение старих, традицiйних форм, а вiльне
сполучення й перепланування елементiв всiляких стилiв: вiд романсно-
елегiйного до куплетно-часту-шечного. Поет наповнив романс психологiчним
змiстом i створив його як явище не просто циганщини, а. великого
лiтературного стилю. Всi цi особливостi вираженi у вiршi iз циклу Кармен
Ти — як вiдзвук забутого гiмну:
Весняний трепет, i белькiт, i шелест, Непробуднi, дикi сни, II твоя
здичавiла принаднiсть Як гiтара, як бубон весни!
Вiрш Ти — як вiдзвук забутого гiмну, що входить у цикл Кармен,
написано 28 березня 1914 року. Ти — як вiдзвук забутого гiмну
— спогад про сон, у якому авторовi примарилася улюблена, акторка
театру музичноï драми Кармен', Л. А. Дельмос. Весьцикл Кармен
присвячений цiй жiнцi
Уже з перших рядкiв вiрша Ти — як вiдзвук забутого гiмну ми
попадаємо в мир чарiвною, наповненою щирою любов'ю. Поет прагне
разом зi своєï улюбленоï Кармен унестись у край
нескiнченних фантастичних мрiй, мир музики, насолод, сяйва свiтла,
весни, у мир любовi, що не знає межi. I душу поринає в
атмосферу дум i мрiй, i знову з'являється романтичний образ
Кармен. Ця Кармен — цариця, казкове виденье, потопаюче в трояндах.
Особисте, частка в Блоку зв'язується з безсмертним, свiтовим,
виявляється його невiд'ємною частиною. Любов в очах поета
тiльки тодi гiдна цього iм'я, коли вона будить найдужчi почуття,
безмежно розширює всю область переживань, що переливаються через
всi межi. Саме тому Кармен Блоку — не тiльки жiнка, чий навiки
дорогою образ бачиться поетовi царицею блаженних часiв в ореолi троянд,
але й свiтове явище, родинне стихiям землi й пiднебiння. Це й далечiнь
морська, берегла щасливий, мрiя, рiдний край…. От та любов, чудова
й прекрасна в кожному своєму проявi, вигляд якоï бачився
поетовi, — i голос Кармен, дикий i дивний, що славить бурю
циганських страстей, викликає в нього прекраснi образи. Увесь свiт
для поета — день беззахiдний i пекучий, спiвучий край, нерухомо
блаженний, як рай. Блок бачить себе у свiтi захвату, у свiтi тишi
бездиханноï, в колi сплетених галузей….
Поета нiколи не залишала вiра в любов до-ак у силу, здатну перетворити
людську душу й цiлий мир, опромiнити ïхнiм немеркнучим свiтлом,
— i лiричний герой його творчостi знову й знову йшов на пошуки
тоï жiнки, що не тiльки роздiлить його розумiння щироï
жiночностi й краси, але й перевершить його мрiï, вiдповiсть
захопленим почуттям У вiршi Ти — як вiдзвук забутого гiмну…
розкривається одна здивуй-тельная особливiсть — воно
звучить. Початок — забутий гiмн, другий чотиривiрш — i
белькiт, i шелест…. Звуки врочистого гiмну раптом затихають,
завмирають, i ми виявляємося у свiтi весни, вiдчуваємо
легеню, тiльки-но помiтний ïï подих, нiжний дотик вiтерцю,
ледве вловимий белькiт листя, що розпустилося, таємничий шелест
лiсу, що прокидається. Все це майже вiдчутно, настiльки велике
поетичне дарування Блоку
Поет бачить свою Кармен в особi чарiвницi-весни. От вона, чарiвна, зага-
дочная, з гiтарою й бубном. Рiдний край Кармен — спiвучий, тиша
бездиханна, голос — низький i дивний.
Крiм звукових особливостей, у вiршi видiляються наступнi ху-дожественные
прийоми. Автор пiдбирає незвичайнi епiтети: доля — дика,
чорна, принаднiсть — здичавiла, мрiя — неуступна, день
— беззахiдний, пекучий. Порiвняння вражають своєю
образнiстю: улюблена — вiдзвук забутого гiмну, ïï
принаднiсть — як гiтара, як бубон Весни….
Вiдмiтна риса вiрша — це безглагольность. Тут практично
немає дiï. Автор досягає образностi за допомогою
iменникiв, i пiдбор ïх чудовий: вiдзвук, долi, сон, трепет,
белькiт, сни, принаднiсть, у душах, змеею, рай…
До особливостей цього вiрша й удалих творчих знахiдок Блоку можна
вiднести й повтори: синiй, синiй, спiвучий, спiвучий i вживання
старослов'янiзмiв: дивно, блаженних, куща. Це надає особливу врочистий-
ность вiршу. Недарма в його назвi звучить слово гiмн, адже гiмн —
жанр торже-ственный.
Синтаксична сторона добутку не вiдрiзняється особливою складнiстю,
перед-ложения в основному простi по конструкцiï, але насиченi
рiзними мовними зворотами, що надають вiршу особливу виразнiсть:
И приходиш ти в думах i мрiях, Як цариця блаженних часiв, З головою, що
потопає в трояндах…
Любов у лiрику Блоку — це завжди щось бiльше, нiж щастя або
нещастя, роздiлення й неприступнiсть. Любов — це почуття, що
пiднiмає людину, що показує йому бескрайность миру й велич
всесвiту. От чому з таким жагучим нетерпiнням поет чекав свiй чудовий
сон, свою весну, оспiвану у вiршi Ти — як вiдзвук забутого
гiмну….