Тема твору: Кати й жертви

У росiйськiй лiтературi, як вiдомо, дуже сильнi традицiï гуманiзму.
Нашi письменники завжди призивали милiсть до занепалих. Напевно, не
випадково Достоєвський i Толстой, Чехов i Короленко, багато хто
iншi з таким глибоким людським почуттям писа -
Чи про ув'язнених i засланцiв. У радянськiй лiтературi на довгий час цi
традицiï стихли. Але ж у сталiнських таборах перебували здебiльшого
безневиннi люди! Оплакати ïх, затаврувати ганьбою катiв ïх,
розбудити душi людей, щоб такi
Злочини нiколи не повторилися, — таке шляхетне завдання взяли на
себе нашi письменники в останнi роки. Деякi добутки, написанi пiсля 20
з'ïзду, були опублiкованi тiльки сьогоднi.
У романi Нове призначення А. Бек пише про трагiчнi парадокси часу,
породжених сталинизмом. Одна з них — зведення будiвництв комунiзму
руками ув'язнених. Про будiвництва покладалося сурмити повсюдно, про
армiï зеков на них — мол -
Чать. I що найстрашнiше — це виправдання в загальному — те
чесними людьми цих злочинiв. Так, герой роману голова держкомiтету
Онисимов, у якого загинув у таборах брат, твердо переконаний у державнiй
доцiльностi системи таборiв як
Органiзованоï армiï будiвельникiв нового миру. У
написаноï вужi бiльше чвертi столiття назад повести армiю
будiвельникiв нового миру, де кожного iз зеков зайва порцiя вiвса,
звареного на водi — межа бажань
За роки, що пройшли пiсля 20 з'ïзду, а особливо в останнi кiлька
рокiв, вийшло стiльки книг, що правдиво розповiдають про Сталiна й
сталинщине, що в шкiльному творi навiть не перелiчиш. I менi не хотiлося
б зупинятися на якому — те одному добутку, щоб розкрити тему. Менi
здається, що такий аналiз буде однобоким. Тому в моïй роботi
немає зв'язаного розбору добуткiв, а є вивчення проблеми
От перед нами Сталiн. Страшна фiгура. Незлiчимi його жертви. Сам
особисто вiн знав дуже малу ïхню частину. По — рiзному в
деталях малюють його Рибаков, Домбровський, iншi. Але ми ясно бачимо
властолюбця, одержимого iдеєю безмiрноï могутностi. Люди для
нього — тiльки матерiал для досягнення дивовижних цiлей. В Дiтях
Арбата А. Рибаков намагається розкрити психологiю цього, важко
назвати, людини. Ми ясно бачимо тi пояснення й виправдання, якi
дозволяли з легкою душею приректи на страждання й
Смерть мiльйони людей. Вiн уважає, що тiльки страждання викликають
найбiльшу енергiю. А виходить, можна змусити народ голодувати, трудитися
через силу, посадити в табiр. Народ треба змусити пiти на жертви. Для
цього потрiбна сильна влада,
Здатна вселити страх. А страх потрiбно пiдтримувати будь-якими засобами.
Особливо гарна для цього теорiя незатухаючоï класовоï
боротьби. Так мiркує в романi найбiльший вождь всiх народiв. Але
ми бачимо, що ця людожерська iдея лише прик -
Ривает головне — бажання безмежноï влади
У М. Горького в Моïх унiверситетах є епiзод, коли агент
охранки пояснює Алеше пристрiй держави. От iмператор. З нього як
би йде невидима павутина до мiнiстрiв, вiд них — до чиновникiв, i
так павутина обплiтає всю краïну. У сталiнськiй же системi iз
серця Сталiна виходить невидимий колючий дрiт, що йде до його найближчим
пiдручним: Єжову, Берии, Кагановичу, Жданову й iншим,
спускається до керiвникiв областей, республiк i вiдомств,
генералам i офiцерам НКВД i т.д., обплутуючи все. У романi Рибакова ми
бачимо й найближчих помiчникiв ката Сталiна: Ягоду, Єжова, з якими
той обговорює своï плани. Особливо опуклi образи найближчих
радникiв — катiв Сталiна в романi Рибакова Тридцять п'ятий i iнший
роки. У цих i iнших добутках зустрiчаємо пособникiв Єжова й
Берии. У краïнi виникає цiла пiрамiда катiв. Головною же
фiгурою стає слiдчий. В Дiтях Арбата показаний такий слiдчий
Дъяков, що вiрив не в дiйсну виннiсть, а в загальну версiю винностi. Вiн
заплутує Сашка Панк -
Ратова, грає на його чесностi, то залякує, то обiцяє
звiльнення. Адже гарний той слiдчий, що угодами, катуваннями, погрозами
розправи над близькими, чим завгодно змусить пiдписати визнання
неiснуючих злочинiв. У Рибакова на прикладi однокласника Сашка Юрiя
Шарова бачимо, як люди стають такими катами
Дуже чiтко виписанi слiдчi — кати в Гроссмана в Життi й долi i в
Ю. Домбровського в Факультетi непотрiбних речей. Граючи на вiдданостi
партiï, прикриваючись високими iнтересами, вони використовують
визнання старих бiльшовикiв i iнших чесних людей, обертаючи ïх
проти безневинних. А потiм жертвами стають i самi свiдки. Нерiдко й
колишнi кати перетворюються в жертви. Такi описанi у В. Гроссмана.
Внутрiшнiй мир цих нелюдiв чернее ночi. Жодного разу не мигнула в них
думка про те, що люди, яких вони мучать, краще ïх, мають право бути
вiльними й щасливими. Навпроти, чим гiрше жертвам, тим швидше кати
просунуться по службi. Один з таких мучителiв, описаний Домбровським, зi
злiсною тугою думає про те, що
З — за голодування арештованого i його завзятостi полмесяца буде у
простоï i одержить догану
Серед катiв ми зустрiчаємо й несправедливих суддiв i прокурорiв. У
романi В. Дудинцева Не хлiбом єдиним показаний процес над
винахiдником Лопаткиним, оббреханим у розголошеннi державноï
таємницi. Суддi заздалегiдь не повиннi вiрити жодному
Слову обвинувачуваного. Та i як вiрити, якщо на винесення вироку
придiлялося 20 -30 мiнут! Зустрiчається й ще один тип катiв. Це
люди, убранi владою, якi розправляються зi своïми суперниками. У
зазначеному романi це професор Авдиев i його помiчники, яким винахiд
Лопаткина — кiстка в горлi. А в iншому, недавно опублiкованому,
романi Дудинцева Бiлi одяги ця Тема твору розвинена й поглиблена. Ми
бачимо академiка Рядно, псевдовченого, котрий всi сили направляє
на те, щоб фiзично винищити бiологiв — генетикiв. Iнтереси науки
або держави цих кар'єристiв нiтрохи не хвилюють. А як рисуються
жертви? Ïх багато, i вони дуже рiзнi. Всiх ïх, однак,
поєднує те, що ïх не вважають за людей, прагнуть
перетворити в табiрний пил. Ïхня невиннiсть нiкого не цiкавить,
вона, бути може, i є ïхня головна провина. Немає
винних! — от гасло цiєï дивовижноï системи. Сашко
Панкратов
Теж не був злочинцем, навпроти, вiн щиро вiдданий iнтересам
революцiï. Але його погубило, як i тисячi iнших чесних людей, що
вiн був самостiйною людиною, висловлював власнi судження, мав свою думку
У таборах i в'язницях, описаних письменниками, змiшанi меншовики й
троцькiсти, шкiдники i представники релiгiï, уклонисти й
безпартiйнi, багато — багато всiх тих, кому не повезло вкритися
вiд страшноï системи НКВД. По — рiзному поводяться люди
Однi зламалися вiдразу, iншi готовi, до того ж, посадити iз собою сотнi
людей, дати будь-якi показання. Третi самi прагнуть стати на мiсце
катiв, пiдказуючи витонченi способи експлуатацiï ув'язнених. Але
є й такi, котрих не зломиш. Ми захоплюємося арештованим
Зибиним з роману Домбровського, якого кати не могли нiчим взяти. А вiн
ще й знущався з них. Коли арештант пiшов на смертельне голодування, всiх
мучителiв це глибоко стривожило. I, як пише автор, тут влада
всiєï системи скiнчилася, тому що нiчого бiльше страшного для
цього зека видумати вона не в змозi. Серед жертв є люди, як
героï роману Бiлi одяги, якi свiдомо йдуть на небезпеку. Але
бiльшiсть адже й не думало сперечатися iз владою. I це тим бiльше
страшно! Страшно читати про те, як ув'язненi гинули тисячами вiд
непосильноï роботи й жахливих умов. Про те, як родичi репресованих
мiсяцями чекали повiдомлення про те, де ïх близькi, чи живi вони
взагалi.
Але якби жертви були тiльки в таборах! Немає! I в колгоспах, i в
штрафних ротах, i в дитячих будинках — скрiзь вони були. У повiстi
А. Приставкина Ночувала хмаринка золота описанi дiти — жертви, що
пройшли, у буквальному значеннi, по дорогах пекла. Там же
розповiдається й про цiлий народ — жертвi, про чеченцiв,
висланих з батькiвщини за наказом Сталiна. А в повiстi Заулки В.
Смирнова герой згадує про жертв — селянах, якi настiльки
були задавленi роботою й податками, що губили фруктовi дерева
Так хiба розповiси про всiм! Я написав тiльки про декiлька добуткiв,
сьогоднiшнiх i колишнiх, а з кожним роком ïх з'являється усе
бiльше.
Але, напевно, ця епоха завжди буде залучати письменникiв, тому що краще,
нiж на нiй, не висвiтити тему жорстокостi й гуманiзму, добра й зла,
катiв i жертв, бiлого й чорного!