Натюрморт

Я багато разiв бачила натюрморти. Ранiше вони менi здавалися нецiкавими.
Але тепер мене все чашi вражає майстернiсть художника. Уявiть собi
стiл, покритий оксамитовою золотаво-коричневою скатертиною. На ньому
— металеве вiзерункове пiдношення, на якому лежать рожево-жовтий
персик i соковита часточка апельсина. Над ними пiднiмається
масивний келих з товстого зеленого скла, до половини наповнений вином.
Шорсткувата стружка кiрки лимона свешивается на пiдношення з тарiлки iз
фруктами, що коштує на бiлоï, недбало кинутоï на стiл
полотнянiй серветцi. Своєю простотою, помятостью, несвiжiстю ця
серветка контрастує з вишуканiстю багатоï скатертини й
шляхетнiстю пiдношення й келиха. Хитливо варта глибока тарiлка наповнена
фруктами: жовтим лимоном, жовтогарячим апельсинам, чорною й коричнюватою
сливою. На них ще не просохнули крапельки води. Фрукти вiдбивають
свiтло, що ллється звiдкись зверху. Вони — свiтла, радiсна
пляма на картинi. Але це свято життя дуже нестiйкий, i тарiлка от-от
сковзне долiлиць слiдом за скоринкою, що звiсилася, лимона. Потрiбно
мати величезну майстернiсть, щоб не просто зобразити фрукти й келих, а
передати свiй настрiй глядачевi