Я вчителька — це свiтло, змiст i музика

У людини все завжди буває вперше: перший учитель, перший
клас….Невже i я була така ж як i моï першокласники: маленька,
цiкава, любляча побiгати й посмiятися?
Я закриваю очi. I от вона, зошит з довгоочiкуваною зiрочкою в правому
кутi, iз чудовим вiдмiтним знаком моєï учнiвськоï працi.
У самих невiдповiдних мiсцях вiдкриваємо ми своï портфелi й
порiвнюємо п'ятiрки: у коридорi школи, на вулицi, у магазинi. Моя
пятерочка випромiнює свiтло й посмiхається миру. Так
хочеться, щоб ïï, п'ятiрку, iз хвостом комети побачили всi,
усе..
Усе у свiтi мiняється, але бажання школярiв бути визнаним
залишається незмiнним.
У спогадах я взрослею за одну секунду й уже бачу себе пiдлiтком. Я
непомiтна, нескладна, з недостатнiстю у всьому, бiгу в рiдну школу,
прагнучи побачити предмет свого обожнювання- хлопчика успiшного в спортi
й навчаннi, лiдера свого класу. Як менi залучити його увага? У
своïй уявi на очах в усiх я розбiгаюся й роблю сальто-мортале. I в
цю мить я почуваю себе спортивна й упевненоï як циркова акробатка,
готова пройти пiд куполом цирку по тонкiй ниточцi. Я була впевнена: щоб
сподобатися коханiй людинi потрiбно бути сильноï, спритноï ,
успiшноï, а таким може бути тiльки вчитель фiзкультури. I я
каждодневно завзято треную мускули тiла, мускули душi, мускули iнтелекту
.
Пройшли роки…. Я дiйсно стала вчителем, але не фiзкультури, а
початкових класiв. Моє дитяче сальто — мортале стало
вирiшальноï в моєму життi…. Я зрозумiла, що той, хто до
чого прагне повинен почати iз щоденних тренувань, щоб потiм прийти до
усвiдомлення свого Я. Будь тим, ким ти хочеш- не просто заклик до
спонукання, цей заклик припускає найсуворiшу самодисциплiну. Якi
дивнi вiртуальнi перетворення мене : любов- сальто — мортале-
учитель фiзкультури- учитель початкових класiв!
По дорозi вчительськоï творчостi Вiра, Надiя й Любов привели мене в
мир педагогiчноï й психологiчноï науки. Я зрозумiла, що
вчителювання — це велика праця й велика радiсть, майстернiсть i
творчiсть, мистецтво, i iнтуïцiя. Людський розум — це
наймогутнiший iнструмент, якому необхiдно застосовувати для творення
свого Я. Передi мною дiти ХХ столiття. Сьогоднi важливо, щоб ïхня
вiра в себе офарбилася радiстю, одержання життєвого досвiду й
розвиток таланта представлялося привабливим i досяжним. Говорять, талант
робить людини гiдним поваги. Всi дiти талановитi. I повинна допомогти
ïм бути успiшними. А для цього, необхiдно навчити ïх проявляти
себе, презентувати, показувати, домовлятися, бачити оточення як
позитивне середовище. Дитина повинен вiдчути, що це вiн САМ зробив
вiдкриття на уроцi й що саме ЙОМУ належить ЙОГО маленька перемога. I
тодi результат моïх зусиль — умiння дiтей сконцентрувати себе
в умовах, коли потрiбно в короткий обмежений час зробити багато
рiзнохарактерних справ, що зустрiчаються вперше. Це дозволяє
пiдготувати учня до скорення нових висот, до здiйснення свого сальто-
мортале.
Тому я прагну на уроках викликати подив i цiкавiсть учнiв , апетит на
знання, виховати ïх у дусi новоï бiосферноï етики: я
вишиковую навколо учнiв моï технологiчнi мережива. Те, що я
говорю, — змiст, те, як я говорю — музика ! Людина —
це є злиття змiсту й музики. Людина — це свiтло… Я
вчителька — це свiтло, змiст i музика.
Моï думки подiбнi до цеглинок, якi заставляються у фундамент
здiйснення людськоï мрiï, крупицi грандiозного плану побудови
себе самого. Моє завдання навчити учнiв робити сальто- мортале не
вiртуально, як це робила я , а реально пiдтвердити свою духовну й
iнтелектуальну силу в захистi реферату, у дослiдницькiй роботi , у
виступах i проектах. Практично це i є кредо мого життя. Для
хлопцiв я роблю мою працю непомiтним, а уроки легенями, ошатними i
витонченими для того, щоб здатнiсть самостiйно будувати свiй варiант
життя закрiпилася багаторазово, щоб кожний зробив у життi своє
сальто — мортале.
Автор
Кутергина Е.Б.,
учитель початкових класiв