Дохристиянськi вiрування народу

Вiрування наших предкiв можна умовно подiлити на кiлька перiодiв, якi залежали в певнiй мерi вiд полiтичноï й соцiальноï ситуацiï в державi. Кожний з них має своï особливостi, хоча гранi мiж ними iнодi чiтко не простежуються. Дохристиянський перiод характеризується пануванням серед нашого народу язичеських вiрувань. Кожний народ мав свого бога, однi з них у рiзних формах обожнювали природу i ïï явища, а серед iнших панував культ предкiв. Потiм природа сприймалася нашими попередниками як живий i вищий органiзм зi своïми логiчними законами. Людина виступала лише невеликою його часткою, i все створене Богом-Природою було священним i одухотвореним. Отже, поклонятися Природi i ïï явищам означало вiрувати в безсмертний Дух. Первiсна вiра була вiра практичнiй, будинковiй, господарськiй, необхiдна людинi на кожному кроцi, тому що була мiцно пов'язана з ïï роботою. Це була релiгiя реального життя, пiзнiше землеробська, як частина життя людини
У той час його вiра й життя були нерозривно зв'язанi сотнями ниток. У ïï основi лежали три елементи: аниматизм, тобто пожвавлення, анiмiзм, тобто натхнення, i антропоморфiзм — своєрiдне олюднення. Знайдено багато скульптурних зображень Великоï Матерi всього сущого, котру вважали богинею родючостi. Трипiльськi хлiбороби мали релiгiйнi обряди, якi виконувалися пiд час зимово-весняних свят. Iз цими обрядами зв'язанi глинянi чоловiчi фiгурки. Iдеï збереження сiм'ï й продовження роду пiдкорявся обряд культових поховань людей — у житло, як правило, пiд пiдлогою. З культом родючостi зв'язанi релiгiйно-магiчнi поховання в межах житла черепiв рiзних тварин. Слов'яни мали священнi гаï й поклонялися старим ясенам, дубам, липам, лiщинi й iншим деревам. Пiд деревами нашi предки здiйснювали рiзнi жертвоприносини. У священних гаях стояли язичеськi iдоли У праславян панувало багатобожжя, що однак, не заперечувало iснування головного божества. Нерiдко ïм визнавали бога Перуна. Але багато народiв визнавали ще й iснування найвищого Бога, Творця, Прабога, Бога богiв, Бога Вседержителя. Як вiрили нашi предки, Бог, що є творцем, випромiнює свiй життєвий дух на всi явища. Вiд нього походило свiтло, якому також поклонялися предки. Перун теж мав свтоносное початок. Адже в багатьох мовах це слово вживається для визначення вогню. Символами Перуна були кiнь, громовий i сонячний знаки, дубове листя. Вiн визнавався богом вiйни i як хазяïн дощу був безпосередньо пов'язаний з родючiстю. Богом свiтла вважався Сварог, що був нiбито батьком Дажбога, або Сварожича. Сварожич був, по переконанню наших предкiв, посередником мiж небом i землею, втiленням найвищоï мудростi. Нашi предки вiрили в щорiчне народження сонця, що зв'язувалося з поворотом на лiто. Така подiя святкувалася вiд 23 травня до 24 червня як свято Лада, що вважався синонiмом згоди, гармонiï, краси й любовi.
Цей обряд має певнi вiдповiдностi в християнськiй культурi. Оскiльки робота завжди була головноï в культурi народу, що займався сiльським господарством, те багато вiрувань i обрядiв зв'язанi саме iз цим родом дiяльностi. Культура давнiх украïнцiв дуже багата. Не маючи пояснень багатьом явищам, вони спостерiгали, цi спостереження й сьогоднi є цiкавим матерiалом для наукових дослiджень. Звичайно все змiнювалося, мир рухався за iншими законами.
Але людству варто iнодi оглядатися, щоб подивитися, що залишає воно за собою, якi тропи вже пройденi i якими рухатися далi. Так людина, що необiзнаний про етнiчну своєрiднiсть власного народу, не осяг духовного надбання попереднiх поколiнь, уподiбнюється перекотиполю, що незручно будь-де знайти собi притулок