Виклад сюжету — Живi й мертвi. Трилогiя
Книга перша. ЖИВI Й МЕРТВIДвадцять п'ятого червня 1941 р. Маша Артем'єва проводжає
свого чоловiка Iвана Синцова на вiйну. Синцов ïде в Гродно, де
залишилася ïхня однорiчна дочка й де сам вiн протягом пiвтора рокiв
служив секретарем редакцiï армiйськоï газети. Находящийся
недалеко вiд границi, Гродно з перших же днiв попадає у зведення,
i добратися до мiста не представляється можливим. По дорозi в
Могильов, де перебуває Полiтуправлiння фронту, Синцов бачить
безлiч смертей, кiлька разiв попадає пiд бомбування й навiть веде
протоколи допитiв, що учиняються тимчасово створеноï трiйкою.
Добравшись до Могильова, вiн ïде в друкарню, а наступного дня разом
з молодшим полiтруком Люсиным вiдправляється поширювати фронтову
газету. У в'ïзду на Бобруйское шосе журналiсти стають свiдками
повiтряного бою трiйки яструбкiв зi значно переважаючими силами нiмцiв i
надалi намагаються надати допомогу нашим льотчикам зi збитого
бомбардувальника. У результатi Люсин
змушений залишитися в танковiй бригадi, а Синцов, що одержав поранення,
на два тижнi попадає в госпiталь. Коли вiн виписується,
з'ясовується, що редакцiя вже встигла покинути Могильов. Синцов
вирiшує, що зможе повернутися у свою газету, тiльки маючи на руках
гарний матерiал. Випадково вiн довiдається про тридцять дев'яти
нiмецьких танкiв, пiдбитих у ходi бою в розташуваннi полку Федора
Федоровича Серпилина, i ïде в 176-ю дивiзiю, де зненацька
зустрiчає свого старого приятеля, фоторепортера Ведмедика
Вайнштейна. Познайомившись iз комбригом Серпилиным, Синцов вирiшує
залишитися в нього в полицю. Серпилин намагається вiдговорити
Синцова, оскiльки знає, що приречено на боï в оточеннi, якщо
в найближчi годинники не прийде наказ вiдступати. Проте Синцов
залишається, а Ведмедик ïде в Москву й по дорозi гине
…Вiйна зводить Синцова з людиною трагiчноï долi. Серпилин
закiнчив громадянську вiйну, командуючи полком пiд Перекопом, i до свого
арешту в 1937 р. читав лекцiï в Академiï iм. Фрунзе. Вiн був
обвинувачений у пропагандi переваги фашистськоï армiï й на
чотири роки засланий у табiр на Колиму
Однак це не похитнуло вiри Серпилина в радянську владу. Усе, що з ним
вiдбулося, комбриг уважає безглуздою помилкою, а роки, проведенi
на Колимi, бездарно загубленими. Звiльнений завдяки турботам дружини й
друзiв, вона вертається в Москву в перший день вiйни й iде на
фронт, не чекаючи нi переатестацiï, нi вiдновлення впартии.
176-я дивiзiя прикриває Могильов i мiст через Днiпро, тому нiмцi
кидають проти ïï значнi сили. Перед початком бою в полк до
Серпилину приïжджає комдив Зайчикiв i незабаром одержує
важке поранення. Бiй триває три днi; нiмцям вдається
вiдрiзати друг вiд друга три полки дивiзiï, i вони приймаються
знищувати ïх поодинцi. Через втрати в командному складi Серпилин
призначає Синцова полiтруком у роту лейтенанта Хорышева.
Прорвавшись до Днiпра, нiмцi завершують оточення; розгромивши два iнших
полки, вони кидають проти Серпилина авiацiю. Несучи величезнi втрати,
комбриг вирiшує почати прорив. Умираючих Зайчикiв передає
Серпилину командування дивiзiєю, втiм, у розпорядженнi нового
комдива виявляється не бiльше шiстисот чоловiк, з яких вiн
формує батальйон i, призначивши Синцова своïм ад'ютантом,
починає виходити з оточення. Пiсля нiчного бою в живi
залишається сто п'ятдесят чоловiк, однак Серпилин одержує
пiдкрiплення: до нього приєднується група солдатiв, вынесших
прапор дивiзiï, що вийшли з-пiд Бреста артилеристи зi знаряддям i
маленькою лiкаркою Таня
Овсянникова, а також боєць Золотарьов i полковник, що йде без
документiв, Баранiв, якого Серпилин, незважаючи на колишнє
знайомство, наказує розжалувати в солдати. У перший же день виходу
з оточення вмирає Зайчикiв
Увечерi 1 жовтня керована Серпилиным група з боями проривається в
розташування танковоï бригади пiдполковника Климовича, у якому
Синцов, повернувшись iз госпiталю, куди вiдвозив пораненого Серпилина,
довiдається свого
шкiльного приятеля. Вышедшие з оточення одержують наказ здати трофейнезброя, пiсля чого ïх вiдправляють у тил. На виïздi на
Юхновское шосе частина
колони зiштовхується з нiмецькими танками й бронетранспортерами,
початкiвцями розстрiлювати беззбройних людей. Через годину пiсля
катастрофи Синцов зустрiчає в лiсi Золотарьова, а незабаром до них
приєднується маленька лiкарка. У неï температура й
вивих ноги; чоловiка по черзi несуть Таню. Незабаром вони залишають
неï на пiклування чималих людей, а самi йдуть далi й попадають пiд
обстрiл. У Золотарьова не вистачає сил тягти пораненого в голову,
що втратив свiдомiсть Синцова; не знаючи, живий або мертвий полiтрук,
Золотарьов знiмає з його гiмнастерку й забирає документи, а
сам iде за пiдмогою: уцiлiлi бiйцi Серпилина на чолi з Хорышевым
повернулися до Климовича й разом з ним прориваються через нiмецькi тили.
Золотарьов збирається пiти за Синцовим, але мiсце, де вiн залишив
пораненого, уже зайнято нiмец.
Тим часом Синцов опритомнює, але не може згадати, де його
документи, чи сам у нестямi зняв гiмнастерку з комiсарськими зiрками або
ж це зробив Золотарьов, порахувавши його мертвим. Не пройшовши й двох
крокiв, Синцов зiштовхується з нiмцями й попадає в полон,
однак пiд час бомбування йому вдається бiгти. Перейшовши лiнiю
фронту, Синцов виходить у розташування стройбата, де вiдмовляються
вiрити його байкам про загублений партквиток, i Синцов вирiшує йти
в Особливий вiддiл. По дорозi вiн зустрiчає Люсина, i той
погоджується довезти Синцова до Москви, поки не довiдається
про зниклi документи. Висаджений недалеко вiд КПП, Синцов змушений
самостiйно добиратися до мiста. Це полегшується тим, що 16 жовтня
у зв'язку з важким положенням на фронтi в Москвi панують панiка й
плутанина. Подумавши, що Маша може усе ще перебувати в мiстi, Синцов iде
додому й, нiкого не застав, валиться на матрац i засипає
…Iз середини липня Маша Артем'єва вчиться в школi зв'язку,
де неï готовлять до диверсiйноï роботи в тилу в нiмцiв. 16
жовтня Машу вiдпускають у Москву за речами, тому що незабаром ïй
має бути приступитися до виконання завдання. Придя додому, вона
застає сплячого Синцова. Чоловiк розповiдає ïй про
усiм, що з ним було за цi мiсяцi, про всiм тiм жаху, що довелося
пережити за сiмдесят iз зайвим днiв виходу з оточення. На наступний
ранок Маша вертається в школу, i незабаром неï закидають у
нiмецький тил
Синцов iде в райком пояснюватися iз приводу своïх втрачених
документiв. Там вiн знайомиться з Олексiєм Денисовичем Малининым,
кадровиком iз двадцятилiтнiм стажем, що готовив у свiй час документи
Синцова, коли того приймали в партiю, i бiльшим авторитетом, що
користується в райкомi. Ця зустрiч виявляється
вирiшальноï в долi Синцова, оскiльки Малинин, повiривши його
оповiданню, приймає в Синцовi живейшее участь i починає
клопотати про вiдновлення того в партiï. Вiн пропонує Синцову
записатися в добровольчий комунiстичний батальйон, де Малинин старший у
своєму взводi. Пiсля деяких дротикiв Синцов попадає на фронт
Московське поповнення вiдправляють в 31-ю стрiлецьку дивiзiю; Малинина
призначають полiтруком роти, куди по його протекцiï зараховують
Синцова. Пiд Москвою йдуть безперервнi кровопролитнi боï. Дивiзiя
вiдступає iз займаних позицiй, однак поступове положення
починає стабiлiзуватися. Синцов пише на iм'я Малинина записку з
викладом свого минулого. Цей документ Малинин збирається
представити в политотдел дивiзiï, а поки що, користуючись
тимчасовим затишком, вiн iде до своєï роти, що
вiдпочиває на руïнах недобудованого цегельного заводу; у
розташованiй неподалiк заводськiй трубi Синцов за порадою Малинина
встановлює кулемет. Починається обстрiл, i один з нiмецьких
снарядiв попадає усередину недобудованого будинку. За кiлька
секунд до вибуху Малинина засипає цеглами, що обвалилися, завдяки
чому вiн залишається живий. Вибравшись iз кам'яноï могили й
вiдкопавши єдиного живого бiйця, Малинин iде до заводськоï
труби, у якоï вже цiла година чується уривчастий стукiт
кулемета, i разом iз Синцовим вiдбиває одну за iншоï атаки
нiмецьких танкiв i пiхоти на нашу висоту
Сьомого листопада на Червонiй площi Серпилин зустрiчає Климовича;
цей останнiй повiдомляє генерала про загибель Синцова. Однак
Синцов теж бере участь у парадi з нагоди рiчницi Жовтневоï
революцiï — ïхню дивiзiю поповнили в тилу й пiсля параду
перекидають за Подольск. За бiй на цегельному заводi Малинина
призначають комiсаром батальйону, вiн представляє Синцова до
ордена Червоноï Зiрки й пропонує написати заяву про
вiдновлення в партiï; сам Малинин уже встиг зробити через
политотдел запит i одержав вiдповiдь, де приналежнiсть Синцова до
партiï пiдтверджувалася документально. Пiсля поповнення Синцова
зараховують командиром взводу автоматникiв. Малинин передає йому
характеристику, яку варто прикласти до заяви про вiдновлення в
партiï. Синцов проходить твердження на партбюро полку, однак
дивiзiонна комiсiя вiдкладає рiшення цього питання. У Синцова
вiдбувається бурхлива розмова з Малининым, i той пише рiзкий лист
про справу Синцова прямо в политотдел армiï. Командир дивiзiï
генерал Орлiв приïжджає вручати нагороди Синцову й iншим i
незабаром гине вiд розриву випадковоï мiни. На його мiсце
призначають Серпилина. Перед вiд'ïздом на фронт до Серпилину
приходить удова Баранова й просить повiдомити подробицi смертi чоловiка.
Довiдавшись, що син Барановой iде добровольцем мстити за батька,
Серпилин говорить, що ïï чоловiк упав смертю хоробрих, хоча
насправдi покiйний застрелився пiд час виходу з оточення пiд Могильовом.
Серпилин ïде в полк Баглюка й по дорозi проïжджає повз,
що йдуть у настання Синцова й Малинина
На самому початку бою Малинин одержує важке поранення в живiт. Вiн
навiть не встигає толком попрощатися iз Синцовим i розповiсти про
свiй лист у политотдел: вiдновляється бiй, а на свiтанку Малинина
разом з iншими пораненими вивозять у тил. Однак Малинин i Синцов зрячи
обвинувачують дивпарткомиссию в дротику: партiйна справа Синцова
запросила iнструктор, що ранiше ознайомився з листом Золотарьова про
обставини загибелi полiтрука Синцова И. П., i тепер цей лист лежить
поруч iз заявою молодшого сержанта Синцова про вiдновлення впартии.
Взявши станцiю Воскресенское, полки Серпилина продовжують рух уперед.
Через втрати в командному складi Синцов стає командиром взводу
Книга друга. СОЛДАТАМИ НЕ НАРОДЖУЮТЬСЯ
Новий, 1943 р. Серпилин зустрiчає пiд Сталiнградом. 111-я
стрiлецька дивiзiя, який вiн командує, уже шiсть тижнiв як оточили
угруповання Паулюса й чекає наказу про настання. Зненацька
Серпилина викликають у Москву. Ця поïздка викликана двома
причинами: по-перше, планується призначити Серпилина начальником
штабу армiï; по-друге, його дружина вмирає пiсля третього
iнфаркту. Приïхавши додому й розпитавши сусiдку, Серпилин
довiдається, що перед тим як Валентина Єгорiвна занедужала,
до неï приходив ïï син. Вадим був нерiдним для Серпилина:
Федiр Федорович усиновив п'ятирiчноï дитини, женившись на його
матерi, удовi свого друга, героя громадянськоï вiйни Толстикова. В
1937-м, коли Серпилина заарештували Вадим вiдрiкся вiд нього й прийняв
прiзвище теперiшнього батька. Вiдрiкся вiн не тому, що дiйсно вважав
Серпилина ворогом народу, а з почуття самозбереження, чого так i не
змогла простити йому мати. Вертаючись iз похорону, Серпилин
зiштовхується на вулицi з Таней Овсянниковой, що перебуває в
Москвi на лiкуваннi. Вона розповiдає що пiсля виходу з оточення
партизанила й була в пiдпiлля в Смоленську. Серпилин повiдомляє
Тане про загибель Синцова. Напередоднi вiд'ïзду син просить його
дозволу перевезти в Москву iз Читы дружину й дочку. Серпилин
погоджується й, у свою чергу, велить синовi подати рапорт про
вiдправлення на фронт
Провiвши Серпилина, пiдполковник Павло Артем'єв вертається в
Генштаб i довiдається, що його розшукує жiнка на прiзвище
Овсянникова. Сподiваючись одержати вiдомостi про сестру Машi,
Артем'єв ïде по зазначеному в записцi адресi, у будинок, де
до вiйни жила жiнка, що вiн любив, однак зумiв забути, коли Надя вийшла
замiж за iншого
…Вiйна почалася для Артем'єва пiд Москвою, де вiн командував
полком, а до цього вiн з 1939 р. служив у Забайкалье. У Генштаб
Артем'єв потрапив пiсля важкого поранення в ногу. Наслiдку цього
поранення усе ще дають про себе знати, однак вiн, тяготячись своєю
ад'ютантською службою, мрiє скорiше повернутися на фронт
Таня повiдомляє Артем'єву подробицi смертi його сестри, про
загибель якоï вiн довiдався ще рiк назад, хоча не переставав
сподiватися на помилковiсть цих вiдомостей. Таня й Маша воювали в одному
партизанському загонi й були подругами. Вони зблизилися ще сильнiше,
коли з'ясувалося, що Машин чоловiк Iван Синцов винiс Таню з оточення.
Махаючи пiшла на явку, однак у Смоленську так i не з'явилися; пiзнiше
партизани довiдалися про ïï розстрiл. Таня також
повiдомляє про смерть Синцова, якого Артем'єв давно
намагається розшукати. Вражений оповiданням Тани, Артем'єв
вирiшує допомогти ïй: забезпечити продуктами, спробувати
дiстати квитки до Ташкента, де живуть в евакуацiï Танины батьки.
Виходячи з будинку, Артем'єв зустрiчає успевшую вже овдовiти
Надю, а повернувшись у Генштаб, у черговий раз просить про вiдправлення
на фронт. Одержавши дозвiл i сподiваючись на посаду начальника штабу або
командира полку, Артем'єв продовжує пiклуватися про Тане:
вiддає ïй Машини вбрання, якi можна буде обмiняти на
ïжу, органiзує переговори з Ташкентом, — Таня
довiдається про смерть батька й загибелi брата й про те, що
ïï чоловiк Микола Колчин перебуває в тилу.
Артем'єв вiдвозить Таню на вокзал, i, розстаючись iз ним, вона
раптом починає почувати до цього самотнього, що рветься на фронт
людинi щось бiльше, нiж просто подяка. А вiн, зачудувавшись цiй раптовiй
змiнi, замислюється над тим, що ще раз, безглуздо й нестримно,
пронеслося його власне щастя, що вiн знову не довiдався й прийняв за
чуже. I iз цими думками Артем'єв дзвонить Надi
…Синцов був поранений через тиждень пiсля Малинина. Ще в госпiталi
вiн почав наводити довiдки про Машу, Малинину й Артем'єва, але так
нiчого й не довiдався. Виписавшись, вiн надiйшов у школу молодших
лейтенантiв, воював у декiлькох дивiзiях, у тому числi в Сталiнградi,
вступив заново в партiю й пiсля чергового поранення одержав посаду
комбата в 111-й дивiзiï, незабаром пiсля того, як з ïï
пiшов Серпилин.
Синцов приходить у дивiзiю перед самим початком настання. Незабаром його
викликає до себе комiсар полку Левашов i знайомить iз журналiстами
з Москви, в одному йз яких Синцов довiдається Люсина. У ходi бою
Синцов одержує поранення, однак комдив Кузьмич заступається
за нього перед командиром полку, i Синцов залишається на передовий
Продовжуючи думати про Артем'єва, Таня приïжджає в
Ташкент. На вокзалi ïï зустрiчає чоловiк, з яким Таня
фактично розiйшлася ще до вiйни. Уважаючи Таню загиблоï, вiн
женився на iнший, i цей шлюб забезпечив Колчину броню. Прямо з вокзалу
Таня йде до матерi на завод i там знайомиться з парторгом Олексiєм
Денисовичем Малининым. Пiсля свого поранення Малинин дев'ять мiсяцiв
провiв у госпiталях i перенiс три операцiï, однак його здоров'я
пiдiрване остаточно й про повернення на фронт, про що так мрiє
Малинин, не може бути й мовлення. Малинин приймає в Тане живейшее
участь, надає допомогу ïï матерi й, викликавши до себе
Колчина, домагається його вiдправлення на фронт. Незабаром Тане
приходить виклик вiд Серпилина, i вона ïде. Придя до Серпилину на
прийом, Таня зустрiчає там Артем'єва й розумiє, що
нiчого, крiм дружнiх почуттiв, той до неï не випробовує.
Серпилин довершує розгром, повiдомивши, що через тиждень, пiсля
того як Артем'єв у посадi помiчника начальника оперативного
вiддiлу прибув на фронт, до нього пiд видом дружини прилетiла одна
нахабна бабенка з Москви, i вiд гнiву начальства Артем'єва
врятувало тiльки те, що вiн, на думку Серпилина, зразковий офiцер.
Зрозумiвши, що це була Надя, Таня ставить хрест на
своєму захопленнi й вiдправляється на роботу в санчастину. У
перший же день вона ïде приймати табiр наших вiйськовополонених i
зненацька зiштовхується там iз Синцовим, що брав участь у
звiльненнi цього концтабору, а тепер розшукує свого лейтенанта.
Оповiдання про Машину загибелi не стає для Синцова новиною: вiн
уже про усiм знає вiд Артем'єва, що прочитало в Червонiй
зiрцi замiтку про комбата — колишньому журналiстi, i шурина, що
розшукав. Повернувшись у батальйон, Синцов застає що приехали
ночувати до нього Артем'єва. Визнаючи, що Таня вiдмiнна жiнка, на
яких треба женитися, якщо не бути дурнем, Павло розповiдає про
несподiваний приïзд до нього на фронт Надi й про те, що ця жiнка,
що вiн колись любив, знову належить йому й буквально домагається
стати його дружиною. Однак Синцов, зi шкiльноï лави живильний до
Надi антипатiю, бачить у ïï дiях розрахунок: тридцятирiчний
Артем'єв уже став полковником, а якщо не вб'ють, може стать i
генералом
Незабаром у Кузьмича вiдкривається стара рана, i командарм Батюк
наполягає на його зсувi з 111-й дивiзiï. У зв'язку iз цим
Бережной просить члена вiйськовоï ради Захарова не вiдстороняти
старого хоча б до кiнця операцiï й дати йому заступника по
стройовий. Так в 111-ю приходить Артем'єв. Приïхавши до
Кузьмича з iнспекцiйноï . поïздкою, Серпилин просить передати
привiт Синцову, про вiдродження якого з мертвих вiн довiдався
напередоднi. А через кiлька днiв у зв'язку iз з'єднанням з 62-й
армiєю Синцову дають капiтана. Повернувшись iз мiста, Синцов
застає в себе Таню. Ïï вiдрядили до захопленого
нiмецького госпiталю, i вона шукає солдатiв для охорони
Артем'єву вдається швидко знайти загальну мову з Кузьмичем;
кiлька днiв вiн iнтенсивно працює, беручи участь у завершеннi
розгрому VI нiмецькоï армiï. Раптово його викликають до
комдива, i там Артем'єв стає свiдком трiумфу свого шурина:
Синцов захопив у полон нiмецького генерала, командира дивiзiï.
Знаючи про знайомство Синцова iз Серпилиным, Кузьмич велить йому
особисто доставити полоненого в штаб армiï. Однак радiсний для
Синцова день приносить Серпилину велике горе: приходить лист iз
повiдомленням про смерть сина, що загинув у своєму першому ж
боï, i Серпилин усвiдомлює, що, незважаючи нi на що, його
любов до Вадима не вмерла. Тим часом зi штабу фронту надходить звiстка
про капiтуляцiю Паулюса
Як нагорода за роботу в нiмецькому госпiталi Таня просить свого
начальника дати ïй можливiсть побачити iз Синцовим. Встретившийся
по дорозi Левашов проводжає ïï в полк. Користуючись
делiкатнiстю Iльïна й Завалишина, Таня й Синцов проводять вмес-
522
тi нiч. Незабаром вiйськова рада вирiшує розвити успiх i провести
настання, у ходi якого гине Левашов, а Синцову вiдриває пальцi на
покалiченiй колись руцi. Здавши Iльïну батальйон, Синцов ïде
вмедсанбат.
Пiсля перемоги пiд Сталiнградом Серпилина викликають у Москву, i Сталiн
пропонує йому перемiнити Батюка на посадi командарма. Серпилин
знайомиться iз удовою сина й маленькою внучкою; невiстка робить на нього
саме сприятливе враження. Повернувшись так фронт, Серпилин
заïжджає в госпiталь до Синцова й говорить, що його рапорт iз
проханням залишити в армiï буде розглянутий новим командиром 111-й
дивiзiï, — на цю посаду недавно затверджений Артем'єв
Книга третя. ОСТАННЄ ЛIТО
За кiлька мiсяцiв до початку Бiлоруськоï наступальноï
операцiï, навеснi 1944 р., командарм Серпилин зi струсом мозку й
переломом ключицi попадає в госпiталь, а звiдти у вiйськовий
санаторiй. Його лiкарем стає Ольга Iванiвна Баранова. Пiд час
ïхньоï зустрiчi в груднi 1941 р. Серпилин приховав вiд
Барановой обставини смертi ïï чоловiка, однак вона все-таки
довiдалася правду вiд комiсара Шмакова. Учинок Серпилина змусив Баранову
багато думати про нього, i
коли Серпилин потрапив в Архангельське, Баранова викликалася бути його
лiкарем, щоб ближче довiдатися цього людини Тим часом член
вiйськовоï ради Львiв , викликавши до себе Захарова, порушує
питання про зняття Серпилина iз займаноï посади, мотивуючи це тим,
що армiя, що готується до настання, довгий час перебуває без
командуючого
У полк до Iльïна приïжджає Синцов. Пiсля поранення, iз
працею вiдбившись вiд бiлого квитка, вона потрапив на роботу в
оперативний вiддiл штабу армiï, i теперiшнiй його вiзит пов'язаний
з перевiркою положення справ у дивiзiï. Сподiваючись на швидку
вакансiю, Iльïн пропонує Синцову посада начальника штабу, i
той обiцяє переговорити з Артем'євим. Синцову
залишається з'ïздити ще в один полк, коли дзвонить
Артем'єв i, сказавши, що Синцова викликають у штаб армiï,
кличе його до себе. Синцов розповiдає про речення Iльïна,
однак Артем'єв не хоче розводити сiмейнiсть i радить Синцову
поговорити про повернення в лад iз Серпилиным. I Артем'єв, i
Синцов розумiють, що настання не за горами, у найближчих планах вiйни
— ос-
вобождение всiєï Бiлорусiï, а виходить, i Гродно.
Артем'єв сподiвається, що, коли з'ясується доля матерi
й племiнницi, йому самому вдасться вирватися хоч на добу в Москву, до
Надi. Вiн не бачив дружину бiльше напiвроку, однак, незважаючи на всi
прохання, забороняє ïй приïжджати на фронт, тому що в
останнiй свiй приïзд, перед Курською дугою, Надя сильно подпортила
мужнюю репутацiю; Серпилин тодi ледь не зняв його з дивiзiï.
Артем'єв розповiдає Синцову, що з начальником штабу Бойко,
що виконує пiд час вiдсутностi Серпилина обов'язку командарма,
йому працюється набагато краще, нiж iз Серпилиным, i що в нього як
у комдива є своï труднощi, оскiльки обоє його
попередника перебувають тут же, в армiï, i часто заïжджають у
свою колишню дивiзiю, що дає багатьом недоброзичливцям молодого
Артем'єва привiд порiвнювати його iз Серпилиным i Кузьмичем на
користь останнiх. I зненацька, згадавши про дружину, Артем'єв
говорить Синцову, як погано жити на вiйнi, маючи ненадiйний тил.
Довiдавшись по телефонi, що Синцову має бути поïздка в
Москву, Павло передає лист для Надi. Приïхавши до Захарова,
Синцов одержує вiд нього й начштаба Бойко листа для Серпилина iз
проханням про якнайшвидше повернення на фронт
У Москвi Синцов вiдразу ж iде на телеграф давати блискавку у Ташкент: ще
в березнi вiн вiдправив Таню додому родити, але вже довгий час не
має вiдомостей нi про неï, нi про дочку. Пославши телеграму,
Синцов ïде до Серпилину, i той обiцяє, що до початку
боïв Синцов знову потрапить у лад. Вiд командарма Синцов
вiдправляється до Надi в гостi. Надя починає розпитувати про
дрiбнi подробицi, що стосуються Павла, i скаржиться, що чоловiк не
дозволяє ïй приïхати на фронт, а незабаром Синцов
стає мимовiльним свiдкою з'ясування вiдносин мiж Надею i
ïï коханцем i навiть бере участь у вигнаннi останнього iз
квартири. Виправдуючись, Надя говорить, що дуже любить Павла, але жити
без чоловiка не в змозi. Распрощавшись iз Надею й пообiцявши нiчого не
говорити Павлу, Синцов iде на телеграф i одержує телеграму вiд
Таниной мами, де сказано, що його новонароджена дочка померла, а Таня
вилетiла в армiю. Довiдавшись цi безрадiснi новини, Синцов ïде до
Серпилину в санаторiй, i той пропонує пiти до нього в ад'ютанти
замiсть Євстигнєєва, що женилося на вдовi Вадима.
Незабаром Серпилин проходить медичну комiсiю; перед вiд'ïздом на
фронт вiн робить Барановой речення й одержує ïï згоду
вийти за нього замiж по закiнченнi вiйни. Зустрiчаючий Серпилина Захаров
повiдомляє, що новим командуючим ïхнього фронту призначений
Батюк.
У переддень настання Синцов одержує вiдпустку для побачення з
дружиною. Таня розповiдає про ïхню померлу дочку, про смерть
свого колишнього чоловiка Миколи й старого парторга iз заводу; вона не
називає прiзвище, i Синцов так i не довiдається, що це вмер
Малинин. Вiн бачить, що Таню щось гнiтить, але
думає, що це пов'язане з ïхньою дочкою. Однак у Тани є
ще одне лихо, про яку Синцов поки не знає: колишнiй командир
ïï партизанськоï бригади повiдомив Тане, що Маша —
сестра Артем'єва й перша дружина Синцова, — можливо, усе ще
жива, тому що з'ясувалося, що замiсть розстрiлу ïï погнали в
Нiмеччину. Нiчого не сказавши Синцову, Таня вирiшує розстатися
сним.
Вiдповiдно до планiв Батюка, армiя Серпилина повинна стати рушiйною
силою майбутнього настання. Пiд командуванням Серпилина виявляються
тринадцять дивiзiй; 111-ю виводять у тил, до невдоволення комдива
Артем'єва i його начштаба Туманяна. Серпилин же планує
використовувати ïх тiльки при узяттi Могильова. Мiркуючи про
Артем'єва, у якому вiн бачить досвiд, з'єднаний з молодiстю,
Серпилин ставить у заслугу комдивовi й те, що вiн не любить миготати
перед начальством, навiть перед недавно приезжали в армiю Жуковым, у
якого, як згадав сам маршал, Артем'єв служив в 1939 р. на Халхин-
Голi
Двадцять третього червня починається операцiя Багратiон. Серпилин
тимчасово забирає в Артем'єва полк Iльïна й
передає його наступаючi рухливiй групi, перед якою поставлене
завдання закрити супротивниковi вихiд з Могильова; у випадку невдачi в
бiй вступить 111-я дивiзiя, що перекрила стратегiчно важливi Мiнське й
Бобруйское шосе. Артем'єв рветься в бiй, уважаючи, що разом з
рухливою групою зможе взяти Могильов, однак Серпилин знаходить це
недоцiльним, тому що кiльце навколо мiста вже замкнули й нiмцi однаково
неспроможнi вирватися. Взявши Могильов, вiн одержує наказ про
настання на Мiнськ
…Таня пише Синцову, що вони повиннi розстатися, тому що живо Машу,
однак настання, що почалося, позбавляє Таню можливостi передати
цей лист: неï перекладають ближче до фронту стежити за доставкою
поранених у госпiталi. 3 липня Таня зустрiчає виллис Серпилина, i
командарм говорить, що iз закiнченням операцiï пошле Синцова на
передову; користаючись iз нагоди, Таня розповiдає Синцову про
Машу. У цей же день вона одержує поранення й просить подругу
передати Синцову марним лист, що став. Таню вiдправляють у фронтовий
госпiталь, i по дорозi вона довiдається про загибель Серпилина
— вiн був смертельно поранений осколком снаряда; Синцов, як i в
1941-м, привiз його в госпiталь, але на операцiйний стiл командарма
поклали вже мертвим
За узгодженням зi Сталiним Серпилина, так i не довiдався про
присвоєннi йому звання генерал-полковника, ховають на Новодiвочому
цвинтарi, поруч iз Валентиною Єгорiвною. Захаров, що знає
вiд Серпилина про Барановой, вирiшує повернути ïй
ïï листа командармовi. Провiвши до аеродрому труна з тiлом
Серпилина, Синцов заïжджає в госпiталь, де довiдається
про Танином поранення й одержує ïï лист. З госпiталю вiн
є до нового командарма Бойко, i той призначає Синцова
начальником штабу до Iльïна. Це не єдина змiна в дивiзiï
— ïï командиром став Туманян, а Артем'єва, пiсля
узяття Могильова генерал-майора, що одержав звання,, Бойко забирає
до себе начальником штабу армiï. Придя в оперативний вiддiл
знайомитися з новими пiдпорядкованими, Артем'єв довiдається
вiд Синцова, що Маша, можливо, жива. Приголомшений цiєю звiсткою,
Павло говорить, що вiйська сусiда вже пiдходять до Гродно, де на початку
вiйни залишилися його мати й племiнниця, i якщо вони живi, те все знову
будуть разом.
Захаров i Бойко, повернувшись вiд Батюка, поминають Серпилина, —
його операцiя завершена й армiю перекидають на сусiднiй фронт, Влитву.
О. А. Петренко
