Переказ сюжету поеми Викрадення локона

Добутку подане авторський вступ, що являє собою присвяту
якоïсь Арабелле Фермор. Поуп застерiгає Арабеллу вiд того,
щоб вона надто серйозно поставилася до його утвору, пояснюючи, що воно
переслiдує єдину мету: розважити деяких молодих ледi,
надiлених достатнiм здоровим глуздом i почуттям гумору. Автор
попереджає, що в його поемi все невероятно, крiм єдиного
реального факту — втрати вашого локона, — i образ
головноï героïнi не вподiбнюється Арабелле Фермор нiчим,
крiм краси. Я знаю, як недоречнi розумнi слова в присутностi ледi, пише
далi автор, але поетовi так властиво прагнути кпониманию.
Тому вiн випереджає текст ще декiлькома поясненнями. Чотири
стихiï, у просторi яких розгорнеться дiя поеми, населенi парфумами:
сильфами, гномами, нiмфами й саламандрами. Гноми — або демони
землi — iстоти пiдступнi й охочие на витiвки, зате мешканцi
повiтря сильфи — iстоти нiжнi й доброзичливi. За словами
розенкрейцерiв, всi смертнi можуть насолоджуватися интимнейшей
близькiстю iз цими найнiжнiшими парфумами, поки видерживается
умова… дотримання непохитноï цнотливостi.
Так, добiрно позначивши правила лiтературноï гри, Поуп уводить
читача в багатошаровий фантастичний мир своєï поеми, де
забавна життєва подiя — палкий шанувальник на
великосвiтському раутi вiдрiзав локон у неприступноï красунi
— знаходить всесвiтнiй масштаб
Поема складається з п'яти пiсень. У першiй пiснi проводир сильфiв
Ариэль стереже сон прекрасноï Белинди. У снi вiн нашiптує
ïй слова про те, як священна ïï непорочнiсть, що
дає право на постiйну охорону добрих парфумiв. Адже свiтське життя
повне спокус, до яких змiнюють спокусниць зловмиснi гноми. Так привчають
гноми чародiйок кокетливо дивитися з-пiд вiй, рум'янитися, бентежитися
напоказ, джиґунiв приваблювати грою сердець i око. Пiд кiнець
свого мовлення Ариэль у тривозi попереджає Белинду, що нинiшнiй
день буде вiдзначений для неï лихом i вона повинна бути подвiйно
пильна й остерiгатися свого заклятого ворога — Чоловiка
Белинда пробуджується. Вона пробiгає оком чергове любовне
послання. Потiм смотрится в дзеркало й починає священнодiяти перед
ним, як перед вiвтарем, надаючи своïй красi ще бiльш слiпучий
блиск. Нiжнi сильфи незримо присутнi при цiй хвилюючiй процедурi
ранкового туалету
Пiсня друга починається з гiмну квiтучiй красi Белинди, що
своïм блиском перевершує навiть сяйво лiтнього дня, що
розпалюється. Красуня вiдправляється на прогулянку уздовж
Темзи, приковуючи погляди всiх зустрiчних. У нiй усе — сама
досконалiсть, але вiнцем принадностi є два темних локони, що
прикрашають мармур шиï. Шанувальник Белинди барон воспилал бажанням
вiдняти саме цi розкiшнi пасма — як любовний трофей. У той ранок
на зорi вiн спалив рукавички й пiдв'язки колишнiх коханих i в цього
жертовного багаття просив небо лише про один скарб — локонi
Белинди. Вiрний Ариэль, передчуваючи небезпеку, зiбрав всю пiдвладну
йому рать добрих парфумiв i звернувся до них iз закликом охороняти й
берегти красуню. Вiн нагадує сильфам, сильфiдам, ельфам i феям, як
важливий i вiдповiдальний ïхня праця i як багато небезпек
таïть кожну мить. чиТоркнеться безвинностi ганьба, чи виявиться iз
трiщинкою порцеляна, честь постраждає або ж парча, раптом нiмфа
втратить зопалу браслет або серденько на балi… Ариэль
довiряє кожному духу турботу про один предмет туалету Белинди
— сергах, вiялi, годинниках, кучерях. Сам вiн зобов'язується
стежити за цуциком красунi по iменi Шок. До спiдницi — цьому
срiбному рубежу непорочностi — приставляються вiдразу п'ятдесят
сильфiв. Пiд кiнець мовлення Ариэль загрожує, що дух, викритий у
небреженье, буде заточений у флаконi й простромлений шпильками.
Повiтряна невидима звита вiддано замикається навколо Белинди й у
страху чекає превратностей долi
У третiй пiснi наступає кульмiнацiя — Белинда втрачає
заповiтного локона. Це вiдбувається в палацi, де придворнi рояться
навколо королеви Ганни, що поблажливо слухає радам i вкушающей
чай. Белинда своя в цьому великосвiтському колi. От вона сiдає до
ломберного стола й вiртуозно обiграє двох партнерiв, один iз яких
— закоханий у неï барон. Пiсля цього вельможа, що програв,
жадає реваншу. Пiд час кавового ритуалу, коли Белинда
вiдмiнюється над порцеляновоï чашечкой, барон
пiдкрадається до неï — i… Нi, йому не вiдразу
вдається виконати свiй блюзнiрський задум. Пильнi ельфи тричi,
смикнувши за сережки, змушують Белинду оглянутися, однак у четвертий раз
вони упускають мить. Губиться й вiрний Ариэль — дивився вiн у
серце нiмфи крiзь букет, раптом у серце виявився секрет; побачив сильф
предмет любовi земний i перед цiєï тайною провиною отчаялся,
захоплений врасплох, i зник, випустивши глибокий подих… Отже, саме
цей момент — коли Ариэль покинув охоронювану ïм Белинду,
побачивши в ïï душi любов (вуж не до чи того самого барона?),
— став фатальним. Зiмкнула мовчачи ножицi ворожнеча, i локон
вiддiлився назавжди. Барон переживає трiумф, Белинда —
досаду й злiсть. Ця центральна пiсня поеми — пiк, розжарення
напруженого протиборства: немов продовжуючи тiльки що закiнчену ломберну
партiю, де мастi йшли вiйною друг проти друга, а королi, тузи, дами й
iншi карти вели складнi схованi маневри, — пiд зводами палацу
закипають людськi страстi. Белинда й барон позначають тепер два ворожих
i непримиренних полюси — чоловiчий i жiночий
У четвертiй пiснi в дiю вступають злi парфуми, що вирiшують скористатися
моментом. Скорбота Белинди по викраденому локонi настiльки глибока й
велика, що в зловмисного гнома Умбриэля виникає надiя: заразити
ïï зневiрою увесь свiт. От цей похмурий дух
вiдправляється — на закопчених крилах — у пiдземнi
мири, де в печерi ховається огидна Нудьга. У ïï
узголiв'я тулиться не менш похмура Мiгрень. Поприветствовав володарку й
чемно нагадавши про ïï заслуги (володiєш кожноï
женщиною ти, вселяючи те капризи, то мрiï; ти викликаєш у
дамах iнтерес те до медицини, то до писанью п'єс; гордячок
змушуєш ти дурiти, благочестивих учиш ти ханжити…), гном
призвав господарку печери посiяти смертну тугу в душi Белинди —
тодi полмира вразить нудьга!
Нудьга дiстає мiшок схлипiв i голосiнь, а також флакон скорбей,
сумiв i злiз. Гном радiсно несе це iз собою, щоб негайно поширити серед
людей. У результатi Белиндой опановує все бiльше й бiльше
отчаянье. Втрата локона спричиняє ланцюг нерозважних переживань i
гiрких безмовних питань. Справдi, помiркуєте, навiщо щипцi,
шпильки, гребiнець? Навiщо в неволi волосся тримати, залiзом розпеченим
вражати?.. Навiщо нам папiльйотки, нарештi?... Ця мiзантропiя
закiнчується визнанням у байдужостi до долi всього всесвiту
— вiд кiмнатних собачок до людей. Спроби повернути локон назад нi
до чого не приводять. Барон любується трофеєм, пестить його,
хвастає ïм у суспiльствi й має намiр вiчно зберiгати
видобуток. Мiй ворог жорстокий! — у серцях викликує Белинда
по його адресi, — краще б у ту мить ти менi iншi волосся обстриг!
В останньоï, п'ятоï частини поеми напруженi страстi ведуть до
вiдкритоï вiйни пiдлог. Дарма деякi тверезi голоси намагаються
воззвать до жiночого розуму, резонно запевняючи, що втрата локона ще не
кiнець миру, а також що пам'ятати слiд серед суєти, що чеснота
вище краси. Говориться й про те, що локони рано або пiзно сивiють i
взагалi краса не вiчна, а також що нехтувати чоловiкiв небезпечно, тому
що можна в такому разi померти дiвицею. Нарештi, не треба нiколи падати
духом. Однак ображене самолюбство Белинди i ïï повiрниць
повiдомляє подiбнi резони святенництвом. Дами кричать: До
зброï! I от уже розпалюється сутичка, лунають крики
героïв i героïнь i трiскотить китовий вус корсетiв. Злобливий
гном Умбриэль, сидячи на канделябрi, на битву з насолодою дивився.
Белинда атакувала барона, однак його не страшило це. Його тягла
єдина пристрасть — у ïй в объятьях смертю хоробрих
упасти… Вiн зволiв би заживо згорiти в купидоновом вогнi. У палкiй
бiйцi знову виявилася iстина, що чоловiки й жiнки необхiднi один одному
й створенi друг для друга. I ïм краще прислухатися до голосу
власних почуттiв, чим до шепоту парфумiв
Ну а локон? НА ЖАЛЬ, вiн тим часом сгинул, зник, непомiтно для всiх,
мабуть, по велiнню небес, що вирiшили, що володiти цим скарбом невартi
простi смертнi. Цiлком ймовiрно, переконаний автор поеми, локон досяг
мiсячноï сфери, де перебуває збiговисько загублених
предметiв, колекцiя порушених обiтниць i т.п. Локон воспарил, щоб бути
предметом поклонiння й оспiвування поета. Вiн черiд зiркою й буде сiяти
й посилати своє свiтло на землю
Нехай людське життя красунi обмежене й швидкоплинна й всiм ïï
принадностям i локонам призначено впасти в порох — цей,
єдиний, викрадений локон завжди залишиться цiлий Вiн Музою
оспiваний, i вписана Белинда в зоряне свiтло.
В. А. Сагалова