Пантелеймон Олександрович Кулиш (1819-1897)

Вивчення творчостi П. Кулиша в програмi курсу лiтератури для
середньоï школи є однiєï iз самих складних i для
вчителя, i для учнiв. Мова йде, насамперед про те, що iм'я цього
видатного письменника довгi роки, десь iз початку 30-х рокiв, було
виключено не тiльки зi шкiльних програм, а й з iсторiï
украïнськоï лiтератури взагалi. Ще одна обставина, що
утрудняє вивчення творчостi П. Кулиша — це складнiсть i
суперечливiсть його характеру, його свiтогляду, усього лiтературноï
творчостi й общественной дiяльностi
Оцiнки, якi давали П. Кулишу i його сучасники, i послiдовники, i
нинiшнi дослiдники, є теж далеко не однозначними, суперечливими,
часом взаємовиключними. I вся цю складнiсть не можна обiйти
вчителевi, працюючи над зазначеною темою. Всi три варiанти шкiльних
програм передбачають вивчення творчостi П. Кулиша, хоча й з невеликими
розбiжностями. В усi програми включений роман Чорна рада, а поетичнi
добутки вивчаються лише по програмi Iнституту педагогiки й Iнституту
лiтератури iм. Т. Шевченко . Є ще одна особливiсть: програма
кафедри iсторiï украïнськоï лiтератури КГУ
рекомендує вивчати творчiсть П. Кулиша в дев'ятому класi, iншi двi
— у десятому. На наш погляд, найбiльш виправданим є вивчення
творчостi П. Кулиша в дев'ятому класi — вiдразу ж пiсля вивчення
творчостi Т. Шевченко. Аргументувати цей вибiр можна тим, що
найважливiший добуток П. Кулиша — роман Чорна рада, виданий в 1857
роцi, ще при життi Шевченко. Приблизно на цей же перiод доводиться й
вихiд першого, самого вагомого збiрника письменника — Свiтанок
(1862), а також фольклорно-етнографiчного збiрника у двох томах Записки
в Пiвденнiй Русi (1856-1857). Саме цi добутки й визначили мiсце П.
Кулиша в iсторико-лiтературному процесi, зiграли найважливiшу роль в
iсторiï украïнськоï культури
Життєвий i творчий шлях Пантелеймона Олександровича Кулиша, або,
як вiн сам себе називав на старосвiтський порядок, Панька Олельковича,
доводиться на 50- 90-i роки XIX сторiччя. Це був складний перiод
становлення новоï украïнськоï лiтератури й культури
взагалi, твердження нацiональноï свiдомостi украïнського
народу всупереч жорстоким старанням росiйського самодержавства й
росiйського шовiнiзму задушити украïнську мову, культуру,
перетворити украïнцiв в малоросов. Могутнiй голос Т. Шевченко був
першим ударом дзвона, що розбудив нацiональну самосвiдомiсть народу,
нагадав украïнцям, що вони — украïнцi. Але час мав
потребу в могутнiх талантах, всебiчно обдарованих людях, здатних звести
величне спорудження новоï культури, нового духовного миру народу,
осмислити його тисячолiтнє минуле, його iсторiю, пiдняти
лiтературу до рiвня найвищих свiтових досягнень, створити театр,
затвердити самобутнi фiлософськi погляди на природу, людину,
суспiльство, розвити школу, утворення… И все це —
протистоячи русифiкаторським натискам росiйського iмперiалiзму,
переборюючи всiлякi перешкоди й заборони. I Украïна народила таких
титанiв, якi були здатнi тримати небо на плечах (Лiна Костенко ),
створити ту висоту, до якоï прагнув народ. Це був унiверсально
обдарований генiй И. Франко — немає нi однiєï
гуманiтарноï областi, у яку вiн не внiс би вагомого внеску. Це був
письменник, видавець, педагог, лiнгвiст Б, Грiнченко, що бiльше
працював, чим жив; М. Старицький — прозаïк, поет, драматург,
театральний дiяч, режисер, актор; iншi подвижники — Леся
Украïнка, В. Винииченко, А. Олесь, С. Васильченко . У цьому
знаменитому рядi коштує й iм'я Пантелеймона Кулиша —
всебiчно обдарованого письменника, суспiльного дiяча, фольклориста,
критика й лiтературознавця, видавця, iсторика, педагога, перекладача,
людину кипучоï енергiï й надлюдськоï працездатностi. А
насамперед, це був великий патрiот Украïни, що доводив свою любов
до рiдноï землi не голими словами, а повсякденною невтомною роботою
протягом всього свого життя
Народився Пантелеймон Олександрович Кулиш 8 серпня 1819 року в
мiстечку Воронiж Глухiвського повiту на Чернiгiвщинi (тепер
Шосткiнського району на Сумщинi). Батько його походив з козацькоï
старшини, мав право на дворянство, хоча й втратив його (згадаємо
iсторiю Мартина Борули), мати була дочкою сотника. Маленький Панько
навчився грамотi будинку, вiд старшоï сестри Лесi. Ще з дитинства
хлопчик прийшов у замилування вiд народноï творчостi, переказiв,
пiсень про козацьке минуле, якi чув вiд Лесi й вiд матерi, про яку
пiзнiше згадував: Пiсня була для неï не iграшкою, вона думала
пiснями. Сидячи за роботою, вона нiколи не вмовкала, тiльки, було,
зiтхне, задумається й знову спiває. А серед бесiди в
неï було що нi слово, то приказка. Звiдси, напевно, корiнь того
богатого, квiтчастоï мови добуткiв П. Кулиша…
Пiзнiше його вiддали на навчання в Новгород-Сiверську гiмназiю,
директором якоï був вiдомий украïнський письменник i педагог
И. Тимковский. Зi стiн цього навчального закладу вийшло чимало
високоосвiчених людей, дiячiв украïнськоï культури, зокрема М.
Чалий — перший бiограф Т. Шевченко й видатний педагог К. Ушинский.
Там вiдбулася подiя, що визначальним образом вплинуло на долю юного
гiмназиста. Вiн ознайомився зi збiрником украïнських народних
пiсень, виданих Максимовичем, першим ректором Киïвського
унiверситету. Збiрник зробив на нього величезне враження. Хлопчик вивчив
його напам'ять i сам почав записувати народнi пiснi. На гимназийние роки
доводяться першi спроби лiтературноï творчостi Кулиша — там
вiн написав оповiдання Циганiв, що являє собою обробку
почутоï вiд матерi казки. Гiмназiï П. Кулиш не закiнчив.
Якийсь час займається приватним учителюванням, одночасно
збирає й записує фольклор
В 18371839 роках П. Кулиш учиться як вiльний слухач у Киïвському
унiверситетi святого Володимира на фiлологiчному (словесному)
факультетi, а потiм на юридичному факультетi. Але завершити навчання
йому не було призначено. Iнспектуючи унiверситет, тодiшнiй мiнiстр
народного утворення граф Уварiв запропонував ректоровi вiдрахувати iз
числа студентiв осiб податних станiв, якi поширюють занепокоєння,
аморальнiсть i неповага до влади. Отож довелося майбутньому
письменниковi вернутися до вчителювання. П. Кулиш улаштувався викладачем
Луцького дворянського училища, потiм працював у Києвi, викладав у
гiмназiï в Рiвне. У роки навчання в унiверситетi й учителювання
Кулиш продовжує лiтературну дiяльнiсть, пише росiйською мовою
роман Михайло Чарньшенко, iсторичну хронiку Украïна, оповiдання
Орися. Тодi ж починає роботу над своïм самим завершеним
добутком — романом Чорна рада, першi роздiли якого були
надрукованi в 1845 роцi в журналi Сучасник. Ця публiкацiя зiграла
важливу роль у життi П. Кулиша. ïï високо оцiнив П. Плетньов,
редактор Сучасника, ректор Петербурзького унiверситету, що допомiг
молодому письменниковi переïхати в Петербург i влаштував його
вчителем гiмназiï, а також викладачем росiйськоï мови для студентiв-
iноземцiв. Згодом, в 1847 роцi, за його рекомендацiєю Академiя
наук посилає Кулиша за кордон для вивчення слов'янських мов i
лiтератури, культури, народноï творчостi. I в тому ж роцi у Варшавi
П. Кулиш був арештований за участь у Кирило-Мефодiïвськiм
суспiльствi. Ще в 1843-1844 роках П. Кулиш познайомився й близько
зiйшовся з Т. Шевченко, Костомаровим, Бєлозерським. А наприкiнцi
1845 — на початку 1846 року в Києвi було утворено Кирило-
Мефодiïвське суспiльство. П. Кулиш на той час був уже в Петербурзi,
проте, пiдтримував з його членами активну переписку, мав з ними окремi
зустрiчi, очолював лiберальне крило суспiльства, призивав до
культурництва, просвiтительськiй роботi. Як пише Жулинский, по сутi,
трiйця — Шевченко, Костомаров i Кулиш — був духовним
сердечником заснованого в Києвi Кирило-Мефодiïвського
суспiльства, участь у якому так драматично позначилося на ïхнiх
долях . З того рокiв починається дружба мiж Т. Шевченко й П.
Кулишом.