Героïня роману Ф. М. Достоєвського Злочин i покарання

Героïня роману Ф.М.Достоєвського Злочин i покарання, дочка
вiд першого шлюбу спившегося, що втратив мiсце чиновника, замучена
докорами збожеволiлоï вiд убогостi й сухоти мачухи, змушена пiти на
панель, щоб мiстити пияка батька i його сiм'ю. Це було … худеньке
й блiде личко, досить неправильне, якесь востренькое, з востреньким
маленьким носом i пiдборiддям. Ïï навiть не можна було назвати
й хорошенькою, але зате блакитнi очi ïï були такi яснi, i,
коли пожвавлювалися вони, вираження особи ïï ставало таке добр
i простодушне, що мимоволi залучало до неï.
Для Расколъникова ця жiнка персонiфiкує надiю на порятунок вiд
самiтностi: адже вона теж переступила абсолютну заповiдь (не
прелюбодействуй), умертвила себе. Але С.М. не самотня. Вона принесла
себе в жертву заради iнших, а не заради себе. Жаль до близьких, смиренна
вiра в милосердя Бога нiколи не залишали ïï. Вона читає
Раскольникову євангельськi рядки про вiдродження Христом Лазаря,
сподiваючись на чудо й у своєму життi. Недогарок уже давно погасав
у кривому свiчнику, тускло висвiтлюючи в цiй злидарськiй кiмнатi вбивцю
й блудницю, що дивно сошелись за читанням вiчноï книги. Саме
ïй, С.М., Розкольникiв зiзнається в убивствi баби й Лизавети.
Вона пропонує йому страждання прийняти й надолужити себе ïм,
потiм непомiтно супроводжує до полiцейськоï контори, а пiсля
суду — у Сибiр, де терпляче зносить його байдужiсть. Iншi
каторжники ставляться до неï з нiжнiстю й пещенням. Самовiддана
любов С. вiдроджує, нарештi, серце Раскольникова, i перед ними
вiдкривається нове життя.
Поряд з образом С., Достоєвський почав ще ряд спроб створити
позитивно прекрасних людей: князя X. (Некрапка Незванова), Ростанева
(Сiло З…), князя Мишкiна (Iдiот), старця Тихона (Бiси), Макара
Довгорукого (Пiдлiток), старця Зосимовi, Алешу Карамазова й iн., —
надалi усе бiльше й бiльше зв'язуючи ïх iз церквою. Лiт. см. до
статтi Розкольникiв.