Цикл оповiдань Лема Зорянi щоденники Ийона Тихого

Ийон Тихий — знаменитий звездопроходец, капiтан далекого
галaктичecкoгo плавання, мисливець за метеорами й кометами, невтомний
дослiдник, що вiдкрив вiсiмдесят тисяч три мири, почет-вий доктор
унiверситетiв Обох Ведмедиць, член Суспiльства по опiцi над малими
планетами й багатьох iнших суспiльств, кавалер молочних i туманностних
орденiв — автор вiсiмдесяти семи томiв щоденникiв (з картами всiх
подорожей i додатками).
Космiчнi подорожi Ийона Тихого буяють неймовiрними пригодами. Так, у
подорожi сьомому вiн попадає в петлю часу й множиться на очах,
зустрiчаючись iз самим собою понедельничним, четверговим, недiльного,
п'ятничного, торiшнiм i iншими з минулого й майбутнього. Рятують
ситуацiю два хлопчата (якими Тихий був так давно!) вони виправляють
регулятop потужностi й лагодять кермо, i в ракетi знову запановує
спокiй. У подорожi чотирнадцятому Тихому доводиться виправдувати перед
Генеральною Асамблеєю Органiзацiï Об'єднаних Планет
дiяння жителiв Зимьи (пiд такою назвою значиться там планета Земля).
Йому не вдається представити у вигiдному свiтлi досягнення
земноï науки, зокрема атомнi вибухи. Частина делегатiв взагалi
сумнiвається в розумностi жителiв Землi, а деякi навiть
заперечують можливiсть iснування на планетi життя. Встає питання й
про вступний внесок землян, що повинен скласти бiльйон тонн платини. Пiд
кiнець засiдання досить спiвчуваючим жителям Землi iнопланетянин з
Тарракании, намагаючись продемонструвати, як добротно спрацьований
еволюцiєю представник землян Ийон Тихий, починає долбать
його по верхiвцi своïм величезним присоском… I Тихий у жаху
прокидається. Подорож чотирнадцяте приводить Тихого на Энтеропию.
Готуючись до польоту. Тихий вивчає статтю про цю планету в томi
Космiчноï енциклопедiï. Вiн довiдається, що пануюча раса
на нiй ардрити, iстоти розумнi многопрозрачногранние симетричнi
непарноотростковие. Серед тварин особливо вiдзначенi курдли й осьмиоли.
По прочитаннi статтi Тихий залишається в невiданнi щодо того, що
таке кошторисiв i що таке сепульки. За пропозицiєю завiдуючiй
ремонтнiй майстернi Ийон Тихий ризикує поставити собi на ракету
мозок з батареєю анекдотiв на п'ять рокiв. Дiйсно, спочатку Тихий
iз задоволенням слухає, потiм з мозком щось трапляється:
розповiдаючи анекдоти, вiн ковтає саму сiль, починає
говорити по складах, i вся погано те, що його неможливо заткнути —
зламався вимикач
Тихий прибуває на Энтеропию. Службовець космопорта, прозорий, як
кришталь, ардрит, глянувши на нього, зеленiє (ардрити виражають
почуття змiною фарбування; зелена вiдповiдає нашiй посмiшцi) i,
задавши необхiднi питання (Ви хребетний? Двоякий-дихаючий?),
направляє новоприбулого в резервну майстерню, де технiк робить
якiсь вимiри й на прощання говорить загадкову фразу: Якщо пiд час смега
з вами що-небудь станеться, можете бути зовсiм покiйнi… ми негайно
доставимо резерв. Тихий не цiлком розумiє, про що мова йде, але не
задає питань — багаторiчнi мандрiвки навчили його
стриманостi Виявившись у мiстi, Тихий насолоджується рiдкiсним
видом, який являють собою центральнi квартали в сутiнках. Ардрити не
знають штучного висвiтлення, тому що свiтяться самi. Будинки iскряться й
розпалюються мешканцями, якi вертаються додому, у храмах лучаться в
екстазi парафiяни, на сходових клiтках райдужно переливаються дiти. У
розмовах перехожих Тихий чує знайоме слово сепульки i
намагається з'ясувати, нарештi, що ж воно може означати. Але в
кого з ардритов вiн не запитує, де можна придбати сепульку,
питання щораз викликає в них здивування (Як же ви вiзьмете
ïï без дружини?), знiяковiлiсть i гнiв, що негайно
виражається ïхнiм фарбуванням. Вiдмовившись вiд думки
довiдатися хоч що-небудь про сепульках, Тихий збирається полювати
на курдлей. Провiдник дає йому iнструкцiï. Вони явно
необхiднi, тому що тварина в процесi еволюцiï пристосувалася до
метеоритних опадiв, наростивши непробивний панцир, i тому на курдля
полюють зсередини. Для цього потрiбно, намазавшись особою пастою й
приправивши себе самого грибним соусом, луком i перцем, присiвши,
дочекатися (схопивши обома руками бомбу), поки курдль не проковтне
принаду. Виявившись усерединi курдля, мисливець набудовує годинний
механiзм бомби й, використовуючи дiю, що прочищає, пасти,
вiддаляється можливо швидше убiк, протилежну тiєï,
звiдки прибув. Залишаючи курдля, варто намагатися впасти на обидвi руки
й ноги, щоб не расшибиться. Полювання складається вдало, курдль
бере принаду, але в нутрощах звiра Тихий застає ще одного мисливця
— ардрита, що вже набудовує годинний механiзм. Кожний
намагається поступитися право полювання iншому, втрачаючи
дорогоцiнний час. Перемагає гостиннiсть хазяïна, i обоє
мисливця незабаром залишають курдля. Лунає дивовижний вибух
— Ийон Тихий одержує черговий мисливський трофей —
йому обiцяють зробити опудало й вiдправити його на Землю вантажноï
ракетою
Кiлька днiв Тихий зайнятий культурною програмою — музеï,
виставки, вiзити, офiцiйнi прийоми, мовлення. Якось ранком вiн
прокидається вiд жахливого гуркоту. Виявляється, це i
є смег, сезонний метеоритний град, що випадає на планетi
кожнi десять мiсяцiв. Нiякий притулок не може дати захисту вiд смега,
але приводiв для занепокоєння нi, тому що в кожного є
резерв. Щодо резерву Тихому нiчого не вдається з'ясувати, але
незабаром стає ясно, що це. Направляючись на вечiрнє подання
в театр, вiн стає свiдком прямого влучення метеорита в будинок
театру. Вiдразу накочує бiльша цистерна, з якоï
випливає якесь схоже на смолу мiсиво, ардрити-ремонтники починають
через труби накачувати туди повiтря, мiхур росте iз запаморочливою
швидкiстю й через хвилину стає точною копiєю театрального
будинку, тiльки ще зовсiм м'якоï, коливноï при поривах вiтру.
Ще через п'ять хвилин будинок затвердевает, i глядачi заповнюють його.
Всiдаючись на мiсце, Тихий зауважує, що воно ще тепле, але це
єдине свiдчення недавньоï катастрофи. По ходу дiï
п'єси героям приносять сепульки у величезному ящику, але й цього
разу Ийону Тихому не призначено довiдатися, що ж це. Вiн вiдчуває
удар i втрачає почуттiв. Коли ж Тихий приходить у себе, на сценi
вже зовсiм iншi героï й мовлення немає про сепульках. Сидяча
поруч ардритка пояснює, що його вбило метеоритом, але з
астронавтического агентства привезли резерв. Тихий негайно
вертається в готель i ретельно оглядає себе, щоб
переконатися у власнiй iдентичностi. На перший погляд усе в порядку, але
сорочка надета навиворiт, ґудзики застебнутi як потрапило, а в
кишенях обривки впакування. Дослiдження Тихого перериває
телефонний дзвiнок: з ним хоче зустрiтися професор Зазуль, видний
ардритский учений. Тихий ïде до професора, що живе в пригородi. По
дорозi вiн наганяє лiтнього ардрита, що везе перед собою щось
начебто критого вiзка. Вони продовжують шлях разом. Пiдiйшовши до
огорожi. Тихий бачить клуби диму на мiсцi професорського будинку. Його
супутник пояснює, що метеорит упав чверть години назад, i домодуви
зараз приïдуть — за мiстом вони не занадто квапляться. Сам же
вiн просить Тихого вiдкрити йому хвiртку й починає пiднiмати
кришку вiзка. Крiзь дiрку в упакуваннi великого згортка Тихий бачить
живе око. Лунає скрипливий старечий голос, що запрошує
Тихого почекати в альтанцi. Але той опрометью несеться на космодром i
залишає Энтеропию, питая в душi надiю, що професор Зазуль на нього
не вобиде.
В. С. Кулагина-Ярцева