Клiтинний центр

Комплекс Гольджи. Комплекс Гольджи — це органоид клiтки, що
одержав свою назву по iм'ю вченого К. Гольджи, що вперше побачив його в
цитоплазмi нейронiв i назвав сiтчастим апаратом (1898). У багатьох
клiтках цей органоид дiйсно має форму складноï мережi,
розташованоï навколо ядра. Iнодi ж його сетевидная структура
здобуває вид шапочки, розташованоï над ядром, або тяжа, що
оперiзує ядро. У клiтках багатьох безхребетних тварин i рослин
комплекс Гольджи представлений у виглядi окремих елементiв, що володiють
формою округлих, серповидних або палочковидних телець, що носять назву
диктиосом. Така неуважна форма апарата Гольджи властива й деяким клiткам
хребетних тварин
Дослiдження численних клiток тварин i рослин за допомогою електронного
мiкроскопа показало, що, незважаючи на рiзноманiття форми й будови
комплексу Гольджи, структура його елементiв однотипна в рiзних клiтках.
По даним електронномикроскопического дослiдження, ультраструктура
комплексу Гольджи включає три основних компоненти
Система плоских цистерн, обмежених гладкими мембранами. Цистерни
розташованi пачками, по 5 — 8; причому вони щiльно прилягають друг
до друга. Кiлькiсть цистерн, ïхня величина й вiдстань мiж ними
варiюють у рiзнi клiтках
Система трубочок, якi вiдходять вiд цистерн. Трубочки анастомозируют
один з одним i утворять досить складну мережу, що оточує цистерни
Великi й дрiбнi пухирцi, що замикають кiнцевi вiддiли трубочок
Всi три компоненти апарата Гольджи взаємозалежнi один з одним i можуть виникати друг iз друга
Згiдно електронномикроскопическим даним, мембранам всiх трьох
компонентiв властиво така ж тришарова будова, як i зовнiшньоï
цитоплазматической мембранi й мембранам ендоплазматической мережi
До складу мембран апарата Гольджи входять лiпiди, або, точнiше,
фосфолiпiди й бiлки. Отже, у мембранах його втримується той же белково-
лiпiдний комплекс, що й у мембранах iнших клiтинних органоидов. В
елементах комплексу Гольджи виявленi ферменти й серед них ферменти,
пов'язанi iз синтезом полисахаридов i лiпiдiв
Структури апарата Гольджи накопичують або вже готовi, або майже готовi
продукти дiяльностi клiток
Формування й нагромадження секреторних гранул — це основна, дуже
важлива, але не єдина функцiя апарата Гольджи. При розподiлi
клiток частина апарата Гольджи з материнськоï клiтки
передається в дочiрню. Цей клiтинний органоид представляє
тому спадкоємну структуру, i при розподiлi звичайно матерiал його
розподiляється нарiвно мiж материнською й дочiрньою клiтками.
Можливiсть утворення апарата Гольджи заново не доведена
Лизосоми. Лизосоми були вiдкритi в 1955 роцi при дослiдженнi клiток
печiнки пацюка бiохiмiчними методами. Вiдкриття лизосом пов'язане з
роботами Де-Дюва.
Лизосоми являють собою невеликi округлi частки, що розташовуються в
цитоплазмi. Кожна лизосома обмежена щiльною мембраною, усерединi
якоï укладено понад 12 гидролитических ферменти, що мають найбiльшу
активнiсть у кислому середовищi. Мембрана лизосоми має типову
тришарову будову. Ферменти, що втримуються в лизосомах, здатнi
розщеплювати важливi в бiологiчному вiдношеннi з'єднання, тобто
бiлки, нуклеиновие кислоти, полисахариди. Цi речовини надходять у клiтку
як ïжа шляхом фагоцитозу й пиноцитоза, i лизосоми беруть активну
участь у ïхньому розщепленнi, або лiзисi. Звiдси вiдбувається
й назва самого органоида (греч. lysis — розчинення й soma —
тiло). Сукупнiсть лизосом можна назвати “травною системою”
клiтки, тому що вони беруть участь у переварюваннi всiх речовин, що
надходять вклетку.
Крiм того, за рахунок ферментiв лизосом можуть переварюватися при
вiдмираннi окремi структури клiтки, а також цiлi вiдмерлi клiтки, що
звичайно спостерiгається в процесi життєдiяльностi будь-
якого багатоклiтинного органiзму. Ферменти лизосом здатнi переварювати й
саму клiтку, у якiй вони перебувають, але припускають, що клiтку вiд
“самопереварювання” охороняє та мембрана, що
обмежує кожну лизосому. Порушення цiлiсностi мембрани лизосом
приводить до ушкоджень навколишньоï цитоплазми й клiтинних
органоидов. Лизосоми виявленi в клiтках багатьох органiв багатоклiтинних
тварин, у найпростiших, а останнiм часом i в клiтках рослин. Лизосоми
зараз детально дослiджуються
Клiтинний центр. Клiтинний центр — органоид, виявлений у всiх
клiтках багатоклiтинних тварин, найпростiших i в клiтках деяких рослин.
До складу клiтинного центра входить 1 — 2 або iнодi бiльша
кiлькiсть дрiбних гранул, називаних центриолями. Центриоли або
безпосередньо розташованi в цитоплазмi, або лежать у центрi сферичного
шару цитоплазми, що називається центросомою або центросферою
Центриоли — це щiльнi тiльця. Центриоли мають вiдносно постiйне
мiсце розташування в клiтцi: вони займають геометричний центр
ïï, але iнодi в процесi розвитку можуть перемiщатися ближче до
периферичних дiлянок. У багатьох видiв найпростiших i в полових клiтках
деяких багатоклiтинних органiзмiв центриоли розташованi не в цитоплазмi,
а в ядрi, пiд нього оболонкою
Клiтинний центр вiдiграє важливу роль у процесах розподiлу клiтки
Вiдомо, що в центриолях утримуються вуглеводи, бiлки й зовсiм незначна
кiлькiсть лiпiдiв, а також дуже небагато РНК i ДНК.
У поясненнi процесiв репродукцiï центриолей дотепер є багато
дискусiйних питань, але зараз уже виразно показано, що репродукцiя цих
структур вiдбувається шляхом брунькування. Вiд уже наявноï в
клiтцi батькiвськоï центриоли починає рости маленький
зачаток, що представляє собою дочiрню центриоль. Зачаток
збiльшується в розмiрах i, виростаючи, перетворюється в
точно таку ж центриоль, як батькiвська. Потiм ця дочiрня центриоль
вiддiляється вiд батькiвськоï. Такий шлях формування
новоï центриоли був детально вивчений у найпростiших
(жгутиконосцев). За допомогою електронномикроскопических дослiджень Д.
Мезия (1961) i його спiвробiтники з'ясували, що такий же спосiб
репродукцiï центриолей шляхом брунькування властивий i клiткам
хребетних тварин
Органоиди руху. Багато клiток одноклiтинних i багатоклiтинних органiзмiв
мають здатнiсть до руху. Пiд цим розумiється рух клiтки в просторi
й внутрiшньоклiтинний рух ïï органоидов. У рiдкому середовищi
перемiщення клiток здiйснюється рухом жгутиков i ресничек; так
пересуваються багато одноклiтиннi. Деякi iншi найпростiшi органiзми, а
також спецiалiзованi клiтки багатоклiтинних пересуваються за допомогою
виростiв, що утворяться на поверхнi клiток. Клiтка перебуває в
постiйному русi. Клiтинний рух забезпечується цитоскелетом, що
складається з мiкротрубочок, мiкрониток i клiтинного центра.
Мiкротрубочки — це довгi порожнi цилiндри, стiнки яких складаються
з бiлкiв. Мiкронитки — дуже тонкi структури, що складаються з
тисяч молекул бiлка, з'єднаних друг сдругом.
Ядро. Ядро — обов'язкова частина всякоï повноцiнноï,
здатноï дiлитися клiтки вищих тварин i рослин. Вiд цитоплазми ядра
звичайно вiддiляються чiткою границею. На незабарвлених препаратах i при
спостереженнях живих клiток ядро найчастiше виглядає як гомогенний
пухирець. Iнодi видна бiльше груба або дрiбна зерниста структура. У всiх
випадках чiтко видiляється ядерце, що має округлу форму, що
по показнику переломлення свiтла вiдрiзняється вiд iншоï
частини ядра. Бактерiï й деякi нижчi водоростi (синьо^-зеленi) не
мають сформованого ядра: ïхнi ядра позбавленi ядерця й не вiддiленi
вiд цитоплазми чiтко вираженою ядерною мембраною. Однак основний
компонент ядра — носiï спадкоємноï iнформацiï
клiтки, хромосоми, присутнi в усiх без винятку ядрах. Форма ядер досить
рiзноманiтна й у рядi випадкiв вiдповiдає формi клiтки. Кiлькiсть
ядер також може варiювати: типова одноядерна клiтка, але зустрiчаються
клiтки двуядерние (деякi клiтки печiнки й хрящовi клiтки) i многоядерние
(наприклад, волокна поперечнополосатой м'язи й клiтки сифонних
водоростей мiстять кiлька сотень ядер). Вiдношення обсягу ядра до обсягу
цитоплазми (ядерно-плазменное вiдношення) у клiтках певного типу в
строго стандартних умовах у вiдомiй мерi постiйно.
З кiнця минулого столiття дотепер ведуться iнтенсивнi дослiдження будови
й функцiй ядра. Розрiзняють ядро в станi iнтерфази (звичайне ядро
функцiонуючоï клiтки) i ядро в процесi клiтинного розподiлу. Однак
не всi интерфазние ядра однаковi. По ïхнiх подальших можливостях
можна розрiзнити: 1) ядра клiток, що розмножуються, мiж двома
розподiлами; 2) ядра вже що не дiляться, але здатних до розподiлу
клiток; 3) ядра клiток, що втратили здатнiсть дiлитися зовсiм. Виявити
розходження в будовi интерфазних ядер двох останнiх типiв не
вдається
Основними компонентами ядра є:
Ядерна оболонка Ядерний сiк — карiоплазма — вiдносно прозора
й однорiдна маса. Ядерний сiк у виглядi неструктурованоï маси
оточує хромосоми i ядерця
Одне або два звичайно округлих ядерця. Ядерце — постiйна частина
типового интерфазного ядра. По фiзичних властивостях ядерце є
найбiльш щiльною частиною ядра. По хiмiчному складi ядерце
вiдрiзняється щодо високою концентрацiєю РНК. Основнi
компоненти, з яких складаються ядерця, — це кислi бiлки типу
фосфопротеинов i РНК. Крiм того, у ньому виявляються вiльнi або зв'язанi
фосфати кальцiю, калiю, магнiю, залiза, цинку. Наявнiсть ДНК у ядерцi не
доведено. Функцiя ядерця полягає в утвореннi або складаннi
рибосом, який забезпечується цитоплазма
Хромосоми, спирализованние дiлянки яких виднi у свiтловий мiкроскоп як
пластiвцi або закрученi, переплетенi нитки; деспирализованние дiлянки
ниток виднi тiльки в електронний мiкроскоп. Хромосоми — та,
основна функцiональна авторепродуцирующая структура ядра, у якiй
концентрується ДНК i з якоï зв'язана функцiя ядра. ДНК
хромосом мiстить спадкоємну iнформацiю про всi ознаки й
властивостi даноï клiтки, про процеси, якi повиннi протiкати в нiй
(наприклад, синтез бiлка). Хромосоми мiстять хроматин, що
офарблюється основними барвниками; iнодi хроматин утворить
бiльшоï або меншоï величини тельця, що нагадують ядерця