Виклад сюжету: Вiльям Шекспiр Гамлет. Акт перший

Акт перший Сцена перша. Дiя трагедiï вiдбувається в
датському мiстi Эльсиноре. У королiвського замка на постi коштує
вартовий, солдат Франциско. Коли годинники пробили дванадцять , його
перемiнив офiцер Бернардо. Iнший офiцер королiвськоï гвардiï,
Марцелл, пiдводить до Бернардо Горацио, що приïхав, друга принца
датського, Гамлета. Бернардо й Марцелл стривожено розповiдають Горацiо
про чудностi, що є ïм двi ночi пiдряд: вони бачили Примари,
що дивно нагадує недавно померлого короля, батька Гамлета. У цей
час Примара з'являється знову.
Горацiо звертається до Примари, намагається довiдатися
причину його появи, але проспiвав пiвень, i Примара зникла. Не вмiючи
пояснити це дивне бачення, Горацiо припускає, що поява Примари
— це передвiстя великого лиха. Вiн розповiдає про вiйну,
затiяноï покiйним королем з королем норвезьким, Фортинбрасом. У
боï з Гамлетом Фортинбрас зазнав поразки, i за договором його землi
повиннi були вiдiйти переможцевi. Але спадкоємець, молодший
Фортинбрас, став збирати вiйсько найманцiв, що воюють за плату, щоб
вiдбити землi, програнi батьком. Порадившись, юнака вирiшують розповiсти
про побачений Гамлетовi, упевненi, що дух перерве при ньому молчанье.
Сцена друга
У зал для прийомiв входять Клавдiй, король; Гертруда, королева, мати
Гамлета й дружина Клавдiя; Гамлет, син колишнього й племiнник нинiшнього
короля; Полонiй, головний королiвський радник; Лаэрт, син Полонiю;
придворнi Вольтиманди Корнелiй; королiвська звитий. Король
звертається до присутнiх. Вiн говорить, що його душу, як i душi
всiх його пiдданих, уболiває про смертi брата. Але розум настiльки
впорався iз природою, що тепер треба вболiвати про покiйного короля
скромнiше й стриманiше, адже життя не закiнчилося. Клавдiй має
намiр припинити жалобу, щоб женитися на Гертрудi, спадкоємицi
вiйськових рубежiв королiвства. Клавдiй зiзнається, що ïм
володiють одночасно почуття суму вiд недавньоï втрати й радостi вiд
майбутнього весiлля, але вiн затвердився у своєму намiрi женитися,
особливо пiсля того, як найближчi радники схвалили його рiшення
Клавдiй переходить до наступноï проблеми: вiн повiдомляє, що
Фортин-брас вимагає повернення вiдiбраних у його батька земель.
Клавдiй вирiшив направити дядьковi Фортинбраса, старому норвезькому
королевi, лист зi звiсткою про намiри його племiнника й проханням
зупинити набiр найманцiв. Клавдiй передає лист Вольтиманду й
Корнелiєвi, призначаючи ïх своïми послами:

• Поïдьте. Готовнiсть доведiть швидкiстю.

Попрощавшись зi своïми посланниками, король звертається з Лаэрту. Вiн знає, що юнак прийшов до нього iз проханням. Лаэрт просить дозволити йому повернутися у Францiю, звiдки вiн прибув для участi в коронацiï Клавдiя. Король вiд'ïзд дозволяє. Коли Лаэрт iде, Клавдiй звертається до Гамлета. Вiн призиває юнака перестати супитися й припинити слiди батька розшукувати в поросi:

• Так створений мир: що жваво, те вмре И слiдом за життям у вiчнiсть вiдiйде.

Гамлет похмуро говорить, що справжня скорбота не виражається зовнiшнiми ознаками жалоби — кольорами одягу, слiзьми, худорбою, стражданнями. Його скорбота цурається прикрас i ïх не виставляє напоказ. Король знову призиває Гамлета бути чоловiком, забути про свою скорботу й стряхнути сум на радiсть близьким. Королева просить сина залишитися в королiвствi, i не ïхати в Нiмеччину (у Витенберг) для продовження навчання, Гамлет погоджується
Всi, крiм Гамлета, iдуть. Залишившись один, Гамлет говорить, що
навколишнiй його мир здається незначним, плоским i тупим. I якби
за божеськими законами самогубство не було грiховним, вiн розрахувався б
з життям. Гамлет жене вiд себе думка про те, що мати виявилася неварта
пам'ятi покiйного короля: ïï вiка ще червонi вiд похоронних
слiз, ще черевики, у яких вона йшла за труною чоловiка, а вона вже
готова бути дружиною незначноï людини:

• Нi, не видать вiд цього добра! Розбийся, серце, мовчачи затаïмося.

Гамлет з радiстю привiтає Горацио, що ввiйшли, Марцелла й Бернардо. Горацiо повiдомляє Гамлетовi, що приïхав з Витенберга на похорони його батька, але Гамлет смутно жартує, що на весiльний стiл пiшов пирiг поминний. Горацiо розповiдає друговi, що хтось невiдомий, в озброєннi, схожому на королiвське, двi ночi подрядходит повз стражiв у замка. На третю нiч Горацiо сам бачив тiнь i свiдчить, що вона схожа на батька Гамлета. Гамлет, хвилюючись, розпитує друзiв отом, як виглядає примара. Вiн вирiшує в цю же нiч бути на вартi й будь-що-будь поговорити спризраком. Сцена третя
У будинку Полонiю Лаэрт нiжно прощається iз сестрою, Офелией. Вiн
застерiгає Офелию вiд залицянь Гамлета, називаючи ïх
дурницею: принц королiвського роду, його залицяння за дiвчиною,- це
витiвки кровi, вiн нiчого не вибирає в життi, а слухається
вибору iнших. Входить Полонiй. Полонiй дає останнi наставляння
виïжджаючому синовi, прощається з ним i залишається з
Офелией. Вiн запитує дочку про розмову з Лаэртом, i Офелия
передає йому застереження брата. Полонiй теж чув про залицяння
Гамлета й нагадує дiвчинi про ïï честь, про
пiдступництво юнакiв, що зiзнаються в любовi й дiвчин, що обманюють.
Офелия обiцяє батьковi надалi бути сдержанней.
Сцена четверта
Бiля дванадцяти годин ночi Гамлет iз друзями на стражi перед замком.
Ïм холодно й неспокiйно. Чутнi звуки труб, гримлять гарматнi
пострiли. Гамлет розповiдає, що це веселиться й бражничает король:
ледь вiн осушить кубок з вином, як про цьому повiдомляє грiм
литавр, як про перемогу. Входить Примара. Гамлет звертається до
нього з питанням, отчу Примару повернувся з миру тiней, навiщо знову
ходить по землi. Примара вабить Гамлета. Горацiо не хоче вiдпускати
друга, умовляє його залишитися, але той виривається й треба
за Примарою
Сцена п'ята
Гамлет запитує Примари, куди вiн веде його. Примара просить юнака
уважно стежити за ним, вислухати, i помститися, коли довiдається
правду. Примара розповiдає Гамлетовi, що вiн — дух його
батька. Уночi вiн може бродити по землi, а вдень мучається у вогнi
за грiхи, доконанi при життi. Примара не може вiдкрити таємницю
свого загробного життя. Але якби вiн що-небудь розповiв, у Гамлета б
зайшлася душа й кров застигла.
Примара призиває Гамлета помститися за пiдле вбивство, але Гамлет
здивований: вiн нiчого не знає про вбивство. Юнак готовий
вислухати тiнь батька й мстити. Примара розповiдає Гамлетовi
iсторiю своєï смертi. Пiдданим повiдомили, що батька Гамлета
сплячоï вкусила змiя, насправдi ж вiн був убитий своïм братом
Клавдiєм. Клавдiй принiс сiк бiленi й влив ïï у вухо
королевi. Смерть була болiсноï й страшноï

• Так був рукою брата я в снi Позбавлений корони, життя, королеви…

Особливо мучить короля те, що вiн умер у снi, не встигнувши висповiдатися й причаститися, у кольорi грiшних днiв, умер без вiдпущення грiхiв, з усiма преступленьями на шиï.
Призиваючи Гамлета мстити за батька, Примару просить не торкати мати: На
те ïй Бог i совiстi глибокi уколи. Помiтивши першi ознаки свiтанку,
Примара вiддаляється. Гамлет вражений. Вiн ледь тримається
на ногах, серцi його скажено колотиться. Вiн готовий переосмислити все
своє життя, передумати все, що пам'ятає й знає з
дитинства:

• Де грифель мiй? Я це запишу, Що можна посмiхатися, посмiхатися И бути мерзотником. Якщо не скрiзь, Те, вiрогiдно, у Данiï.

Горацiо й Марцелл кидаються до Гамлета з розпитами. Але Гамлет вiдмовляється сказати хоч слово й бере iз друзiв клятву, що вони нiкому не проговоряться про його побачення iз Примарою. Вiн вимагає клятви на мечi й Примара з-пiд землi тричi вимагає такоï клятви. Горацiо не може повiрити цим чудесам. На це Гамлет вiдповiдає:

• Як до чудес, ви до них i вiднесiть. Гораций, багато у свiтi є того, Що вашоï фiлософiï не снилося.
• Пiсля клятви Гамлет довiряє свою долю друзям, обiцяючи в знак дружби пiзнiше зробити для них усе, що зможе. А зараз -

… пальцi на губах —
нагадую. Порвалася днiв сполучна нитка. Як менi обривки ïх
з'єднати!