Виклад сюжету роману Воскресiння

Десять рокiв Лев Миколайович Толстой працював над романом Воскресiння . Критики називали його самим зрiлим добутком письменника. Поштовхом до написання роману послужило оповiдання прокурора А. Ф. Конi про обмануту дiвчину Розалiï. Однак оповiдання Конi послужило лише зерном для створення Воскресiння. Добуток у цiлому й образи розвивалися на основi особистого життєвого досвiду письменника
Князь Нехлюдов — головний герой роману, побачивши на судi Катюшу Маслову, засуджувану за отруєння купця, згадує першу зустрiч iз нею. Адже я любив ïï, iстинно любив гарною, чистою любов'ю,- думає вiн. У молодостi вiн погубив цю дiвчину, що щиро полюбила його. Тепер, багато часу через, князь Дмитро Нехлюдов хоче виправити помилку, приведшую Катюшу до такого трагiчного фiналу. Почуття раскаянья й бажання надолужити свою провину змушують його шукати засобу допомогти Масловой. Вiн звертається у всiлякi iнстанцiï з метою виклопотати полегшення вироку…
Нехлюдов виходив всю Росiю. Вiн бачив палаци й великосвiтськi салони, прийомних князiв i в'язницi, побував у сенатi й мужичих хатах i, нарештi, пiшов слiдом за Катюшею в шлях по етапi, на каторгу. На цьому шляху вiн бачить убогiсть i руйнування селянських господарств. Його очам вiдкрилися такi людськi страждання, знущання над народом таке насильство й зло з боку влади й лицемiрство святейшей церкви, що Нехлюдову стало соромно й паскудно за всi, i за себе в першу чергу. Князевi схотiлося звiльнитися вiд фальшi аристократичного життя, пiти зi свого середовища, жити, як живе простий народ. Все побачене не привело Нехлюдова до бажання полiтичноï й соцiальноï перебудови дiйсностi. Йому здається, що дотримання євангельських заповiдей, самовдосконалення, всепрощення дасть людям земне щастя. У цьому переконаннi вiн бачить воскресiння своєï душi, самовдосконалення
По-iншому вирiшила свою долю Катюша Маслова. На прохання Нехлюдова ïï перевели з вiддiлення карних до полiтичного. Знайомство з революцiонерами благотворно подiяло на Маслову, вiдкрило перед нею перспективу нового життя. Уперше в життi Катюша Маслова бачить таких безкорисливих i шляхетних людей. Вони щиро намагаються допомогти один одному i ïй, чужий для них. Катюша знаходить у цьому середовищi щиру й бiльшу любов. Ïï душа воскреє до нового свiтлого життя. Якщо до цього вона стихiйно, вiд образи вiдмовлялася вiд жалостi князя Нехлюдова, то тепер Катюша починає усвiдомлювати себе частиною суспiльства. Вона може пояснити собi й князевi, що ïй потрiбно в життi, що вона хоче й чекає вiд майбутнього. Воскреє ïï душу, з'являється надiя на щастя, нехай вбудущем.
Роман Толстого мав величезний успiх, його друкували в Росiï й по усьому свiтi, а офiцiйна церква домоглася вiдлучення письменника вiд церкви за гостру критику. Анафема з письменника не знята дотепер, але це мiнус не йому, а церкви
У своєму романi Толстоï критикує не Христа i його навчання, а чиновникiв вiд церкви, ïхнє святенництво й лицемiрство Примiтна особливiсть роману “Воскресiння” складається у вiдвертiй критицi сучаснiй письменниковi капiталiстичноï дiйсно сти. Бiльше чим де-небудь Толстой виступає в “Воскресiннi” i як моралiст, i проповiдник. Основна тенденцiя роману зводиться до проповiдi iдеï загальноï любовi, до виконання євангельськоï заповiдi: “Шукайте царства Божия й правди його, а решта додасться вам”. Але сила роману саме не в цiй проповiдi, а в тiй живiй плотi його, що змушувала читача думати про життя й робити полiтичнi висновки. Добуток це возвещало про неминучий суспiльний вибух, про наближення революцiï. У цьому змiстi “Воскресiння” є ïï дзеркалом, вiдбиттям ïï iстотних чорт
В останнє десятилiття своєï творчостi Толстой усе бiльше вiдчував необхiднiсть приведення власного особистого життя у вiдповiднiсть iз тими iдеями, якi вiн проповiдував протягом трьох десятилiть. Трагiзм громадського життя пiдсилювався трагiзмом його положення в сiм'ï, нерозумiнням i недооцiнкою того, що вiн робив i що представлялося йому справою всього його життя. “Усе сильнiше й сильнiше соромлюся свого положення й усього божевiлля миру. Невже це мiй обман почуття й думки, що тривати це не може? Нi, не може”.
У добутках цього перiоду, особливо в повiстi “Хаджi Мурат”, в оповiданнях “За що?”, “Пiсля балу”, у драмi “Живий труп”, поряд з осудом неправди, насильства й деспотизму Толстой малює iдеал життя вiльноï, не стиснутоï умовностями середовища. Сам вiн мрiє про те, щоб назавжди пiти з будинку й оселитися де-небудь на пiвднi Росiï або в Болгарiï й наодинцi iз собою, зi своïми думками дожити залишок життя. Рiшення остаточно покинути Ясну Галявину було фатальним: здоров'я восьмидесятидвухлетнего письменника не витримало нелегкi шляхи
Висока оцiнка творчостi Толстого була дана ще при життi письменника. У добутках письменника проста людина з народу вперше в iсторiï свiтового мистецтва усвiдомив себе духовно й морально як силу, здатну впливати на долi миру. Надзвичайна увага до його психологiï дозволило поглибити аналiз соцiальних протирiч, розширити обсяг оповiдання за рахунок такого вiдкриття, як “потiк свiдомостi”, в основi якого лежать рiзноманiтнi зв'язки героя з реальною дiйснiстю
Толстой проробив величезну роботу на шляху зображення народу як здоровоï моральноï основи життя. Образ “мужицькоï” Росiï в його добутках уперше став у таких величезних масштабах не як алегорiя, а у своïх реальних i зримих обрисах. Товстоï вдосконалив принцип “плинностi” людських характерiв, основнi форми психологiчного аналiзу (внутрiшнiй монолог, дiалог, психологiчний портрет) настiльки, що його творчiсть у цiлому народжує вiдчуття необхiдностi змiн, насильницького викорiнювання вiдживаючих форм життя. Воно знаменувало собою новий етап у розвитку критичного реалiзму, змiни усерединi цього методу
Неминуща художня цiннiсть творiв Толстого очевидна. Вiн багато зробив для демократизацiï лiтератури й вище ïï призначення бачив у тiм, щоб насолоджуватися людиною. Товстоï як художник назавжди залишиться зразком вiрностi життєвiй правдi, зразком високого служiння свого народу