Виклад сюжету роману Королiвська дорога

Дiя вiдбувається в Пiвденно-Схiднiй Азiï (на територiï
Таïланду, Пiвденного В'єтнаму й Камбоджi) через кiлька рокiв
пiсля першоï свiтовоï вiйни. Молодий француз Клод Ваннек
вiдправляється в Сiам (офiцiйна назва Таïланду до 1939 р.
— Е. М.) на пошуки стародавнiх кхмерских барельєфiв. У
Європi виник попит на азiатськi рiдкостi, i Клод
сподiвається розбагатiти
На кораблi вiн знайомить iз Перкеном — цей нiмець або датчанин
належить до числа європейцiв, якi готовi поставити на карту життя
заради слави й влади. У нього великий досвiд спiлкування з тубiльцями
— по слухах, вiн зумiв навiть пiдкорити собi одне з мiсцевих
племен. Клода неодолимо тягне до Перкену, тому що вiн угадує в
ньому родинну душу — обоє жадають наповнити змiстом
своє iснування. Клод усвiдомить, що йому необхiдний надiйний
супутник: у сiамських джунглях бiлих людей пiдстерiгає безлiч
небезпек, i сама. страшна з них — потрапити в руки нескорених
дикунiв
Клод вiдкриває Перкену свiй план: пройти по колишнiй Королiвськiй
дорозi,-нiколи з'єднувала Ангкор (грандiозний комплекс храмiв i
палацiв, споруджених в IX-XIII вв. з дельтою рiки Мiнам i Банкоком. Там
коштують мертвi мiста й напiвзруйнованi храми: майже всi вони вже
розграбованi, але каменi злодiïв не цiкавили
Перкен погоджується взяти участь в експедицiï: йому раптово
знадобилися грошi й, крiм того, вiн хоче довiдатися про долю свого
зниклого друга — слiди Грабо загубилися в тих мiсцях, де живе
таïландське плем'я моï. УМОВИВШИСЬ про зустрiч у Пномпенi,
Перкен сходить на берег у Сiнгапурi, а Клод пливе далi, у Сайгон, де
перебуває вiддiлення Французького iнституту, що послав його у
вiдрядження нiбито для археологiчних розвiдок. Клод одержує талони
на реквiзицiю, що надає право наймати возiïв з вiзками. Однак
молодого археолога попереджають, що всi знайденi барельєфи повиннi
залишатися на мiсцi — вiдтепер ïх дозволене тiльки описувати.
У Банкоку представник французькоï колонiальноï
адмiнiстрацiï радить Клоду не зв'язуватися з таким небезпечним
типом, як Перкен: цей авантюрист намагався закупити в Європi
кулемети. При зустрiчi Перкен пояснює, що його заповiтна мета
— вiдгородити своï племена вiд навали європейцiв
Ступивши на Королiвську дорогу, КАОД i Перкен виявляються перед особою
вiчностi. Джунглi втiлюють собою нескориму природу, здатну в будь-яку
секунду роздавити незначну комашку — людини. Бiлi люди повiльно
просуваються вперед у супроводi бою Кса, возiïв, провiдника й
камбоджiйця по iменi Паль, якого приставив до них французький
уполномочений, що сприйняв ïх затiю вкрай негативно. Спочатку
пошуки не дають нiяких результатiв — серед безлiчi руïн не
збереглося плит iз цiкавим рiзьбленням. Клод уже починає вдаватися
у вiдчай, але отут мандрiвникам посмiхається удача — вони
знаходять барельєф iз зображенням двох танцiвниць. На думку
молодого археолога, за цi каменi можна виручити бiльше п'ятисот тисяч
франкiв. Перкен приголомшений: вiн ïздив за грiшми в Європу,
тодi як шукати випливало в джунглях — кожна така плита
коштує десять кулеметiв i двiстi гвинтiвок. З неймовiрною працею
Клоду й Перкену вдається випиляти барельєфи зi стiни храму
— лiс у черговий раз доводить ïм своя могутнiсть. Уночi Паль
i провiдник iдуть, а слiдом за ними зникають возiï. Незабаром
з'ясовується, що знайти нових неможливо, тому що Паль встиг
попередити жителiв всiх найближчих сiл, Iз Клодом i Перкеном
залишається лише Кса, — на щастя, цей сиамец умiє
правити вiзком. Клод вражений зрадництвом французького уповноваженого:
зовсiм очевидно, що барельєфи прийде кинути, iнакше ïх
конфiскують. Тодi Перкен пропонує добиратися до Банкока через
землi нескорених — маючи два термоси зi спиртним i намисто, можна
ризикнути. У маленькому гiрському сiльцi мандрiвники знаходять
провiдника зi стиенгов — одного iз племен моï. Тубiлець
запевняє, начебто серед них живе бiлий, i Перкен не
сумнiвається, що мова йде про Грабо. Це людина рiдкiсноï
вiдваги, що володiє своєрiдною примiтивною величчю. Подiбно
Перкену, вiн жадає володiння — i особливо влади над жiнками.
Грабо завжди нехтував смерть i був готовий пiти на найстрашнiшi борошна,
щоб довести свою силу самому собi — так, один раз вiн дав вкусити
себе скорпiоновi. Стиенги напевно оцiнили цi якостi: якщо його друг
живий, вiн черiд вождем
Джунглi виглядають усе бiльше ворожими й небезпечними. На шляху до
головного села стиенгов мандрiвники починають тривожитися: провiдник не
завжди попереджає ïх про отруєнi бойовi стрiли й
колючки — тiльки досвiд Перкена дозволяє ïм уникнути
пасток. Можливо, це пiдступи iнших вождiв, але не виключено, що
Грабо здичавiв серед стиенгов i намагається захистити свою волю.
Жахлива правда вiдкривається тiльки на мiсцi: стиенги, заслiпивши
й оскопивши Грабо, перетворили його в жалюгiдного раба — майже у
тварина. Обом бiлим загрожує та ж доля: молодий археолог готовий
пустити собi кулю в чоло, але Перкен вiдкидає цей легкодухий вихiд
i йде на переговори, прекрасно усвiдомлюючи, що його чекає у
випадку провалу. Спiткнувшись вiд напруги, вiн попадає колiном на
уткнуту в землю бойову стрiлу. Йому вдається зробити неможливе:
стиенги погоджуються випустити ïх iз села, щоб потiм обмiняти Грабо
на сто глиняних глечикiв, якi будуть доставленi в домовлене мiсце.
Договiр скрiплюється клятвою на рисовiй горiлцi
Лише пiсля цього Перкен змазує йодом своє розпухле колiно. У
нього починається найсильнiший жар. Через п'ять днiв мандрiвники
добираються до сiамського селища. Заïжджий лiкар-англiєць не
залишає Перкену нiяких надiй: iз гнiйним артритом поранений
проживе не бiльше двох тижнiв — ампутацiя могла б його врятувати,
але вiн не встигне добратися до мiста. Перкен вiдправляє в Банкок
повiдомлення про те, що дикi стиенги скалiчили бiлоï людини. Влади
негайно висилають каральний загiн. До мiсця обмiну Перкена везуть на
возi — пересуватися самостiйно вiн уже не здатний. Клод ïде
разом з ним, немов би зачарований подихом смертi. Слiдом за звiльненням
Грабо починається полювання на стиенгов — них переслiдують,
як звiрiв, i вони в розпачi кидаються на села гiрських племен, якi
визнавали своïм вождем Перкена. Але тепер бiла людина настiльки
слабшала, що не може вселити повагу до себе: сиамци не бажають його
слухати й обвинувачують у тiм, що вiн став причиною лютих атак стиенгов.
Дарма Перкен призиває боротися iз цивiлiзацiєю, що
пiдступила впритул: якщо горцi пропустять вiйськову колону, слiдом
простягнеться залiзниця. У поглядах тубiльцiв Перкен виразно
вгадує байдужiсть — для них вiн уже мрець. Як i попереджав
лiкар-наркоман, агонiя Перкена жахлива. Перед самим кiнцем в особi його
не залишається нiчого людського — вiн хрипить, що смертi нi,
тому що тiльки йому одному призначено вмерти. Клод згоряє вiд
бажання передати друговi хоч дещицю братнього спiвчуття, але коли вiн
обiймає Перкена, той дивиться на нього, як на iстоту з iншого мира
Е. Л Мурашкинцева