Виклад роману Ромена Гару Корiнь неба
Подiï розвиваються в серединi 50-х рр. Роман починається iззустрiчi батька Тассена, сiмдесятирiчного члена єзуïтського
ордена, i Сен-Денi, директори великого державного заповiдника у
Французькiй Екваторiальнiй Африцi. Батько Тассен — учений, що
займається в Африцi перевiркою своïх палеонтологiчних гiпотез
i людини, що має серед мiсiонерiв репутацiю, бiльше зайнятого
наукою про походження людини, чим порятунком душi. Сен-Денi — один
з тих люблячу Африку колонiальних чиновникiв, що, проробивши довгий час
адмiнiстратором у глибинцi, дуже багато зробив для того, щоб полегшити
доля мiсцевого населення. Однак довгий життєвий досвiд зробив його
песимiстом, i вiн не вiрить у здатнiсть державних органiв почати що-
небудь радикальне для того, щоб захистити людей i природу вiд настання
технiки. Сен-Денi не любить цивiлiзацiю, вiн одержимо настирливою
iдеєю врятувати чорних африканцiв вiд матерiалiстичного Заходу,
допомогти ïм зберегти своï племiннi традицiï й повiр'я,
перешкодити африканцям пiти слiдами європейцiв i американцiв
Захоплюючись африканськими обрядами, вiн дружить iз мiсцевими чаклунами,
з одним iз яких у нього навiть є угоду, що той перетворить його
пiсля смертi в африканське дерево. Ранiше вiн навiть шкодував, що не
народився iз чорною шкiрою, тому що вважав африканцiв дiтьми природи.
Але тепер вiн з жалем констатує, що тi йдуть усе далi й далi вiд
природи, тому що мiсцевi революцiонери отруюють Африку захiдними
отрутами й тому що на гаслах чорних визволителiв залишаються тiльки
слова ненавистi
Батько Тассен проробив верхи досить довгий i нелегкий для нього шлях,
щоб вислухати оповiдання Сен-Денi про Мореле й про усiм, що з ним
зв'язане. Морель i є головним персонажем роману. Романтик i
iдеалiст, вiн намагається захистити вiд знищення слонiв, винищува
нещадно бiлими мисливцями через бивнi й чорне мiсцеве населення через
м'ясо. Морелю колись удалося вижити в нiмецькому концтаборi завдяки
тому, що вiн i його товаришi думали про, що гуляють по безкрайнiх
просторах Африки цих сильних i вiльних тварин. Вiн намагається
врятувати ïх почасти з подяки, але головним чином тому, що
зв'язує з порятунком тварин також i порятунок обновленого,
вiдродженого завдяки ïм людства. Вiн мрiє про щось начебто
iсторичного заповiдника, схожого на заповiдники в Африцi, де заборонене
полювання. У цьому заповiднику повиннi бути збереженi для передачi
правнукам всi духовнi цiнностi людства
Головна зброя Мореля — вiдозви й манiфести, якi вiн пропонує
пiдписати всiм, кого зустрiчає на своєму шляху. Бажаючих
пiдписати виявляється не так вуж багато, але поступово навколо
Мореля утвориться група спiвчуваючих йому людей. Деякi з них щиро
роздiляють його турботи. Такий у першу чергу датський вчений-натуралiст
Пер Квист, що почав свою боротьбу за збереження природи ще майже на
початку столiття. Iнший надiйний його союзник, або точнiше, спiльниця
— нiмкеня Минна. Колись у пiслявоєнному Берлiнi ця гарна
дiвчина подружилася з радянським офiцером, що за цю дружбу поплатився
або волею, або швидше за все життям. Пiсля чого Минна, втративши iнтерес
до життя, опустилася на саме ïï дно. Боротьба за збереження
фауни стала для неï й боротьбою за повернення собi людського
достоïнства. Ще один зi спiвчуваючих Морелю — колишнiй
американський льотчик Форсайт, що у свiй час воював у Кореï й,
будучи збитим, виявився змушений, щоб урятуватися, брати участь у
розробленоï китайськими й пiвнiчно-корейськими органами пропаганди
операцiï, метою якоï було переконати свiтова суспiльна думка в
тiм, що американськими вiйськами застосовувалася бактерiологiчна зброя.
У результатi, коли вiн повернувся з полону, життя на батькiвщинi
виявилася для нього неможлива. Його з ганьбою вигнали з армiï, i
вiн, нелегально покинувши США, виïхав в Африку й укрився в Чадi, а
там, визнавши справедливiсть дiй Мореля, став його союзником Серед
супротивникiв Мореля видiляється в першу чергу якийсь Орсини, мисливець-
спортсмен. Прагнучи дати бiльше опукле подання про цю людину, Сен-Денi
прибiгає до аналогiï. Вiн розповiдає про один
американського письменника, що якось у п'яному видi пояснив йому, що
регулярно навiдуватися в Африку, щоб застрелити там чергову порцiю
левiв, слонiв i носорогiв, його змушує страх перед життям, перед
смертю, перед неминучою старiстю, перед хворобами, перед
iмпотенцiєю. Коли страх ставав нестерпним, цей письменник
намагався подумки ототожнювати його з носорогом або слоном, iз чимсь, що
можна вбити. Пiсля чого за шiсть тижнiв полювання вiн як би проходив
курс лiкування, що на пiвроку рятувало його вiд шизофренiчноï мари.
Щось схоже вiдбувалося й з Орсини, все життя якого, за словами Сен-Денi,була. довгим бунтом проти власноï малозначностi^ що саме й
змушувало його вбивати сильних i гарних тварин. Орсини не без вiдваги
дрiбноï шавки захищав власну незначнiсть вiд занадто високого
подання про людину, у якому йому не було мiсця. Вiн убивав слонiв, щоб
упоратися з вiдчуттям власноï неповноцiнностi. Будучи природним
антагонiстом Мореля, вiн у пiку йому органiзовує масовий вiдстрiл
слонiв i зрештою гине ганебною смертю, розтоптаний слонами
У певний момент Морель, бачачи, що його петицiï в захист тварин не
допомагають, що колонiальнi чиновники не тiльки нс пiдтримують його, але
й лагодять усiлякi перешкоди, вирiшив почати самостiйно карати найбiльш
злiсних винищувачiв тварин, здебiльшого багатих плантаторiв i торговцiв
слоновой кiсткою. Вiн з однодумцями пiдпалює ïхнi ферми й
склади зi слоновой кiсткою. До нього примикає ще кiлька людей:
дехто з них не в ладах iз законом, а дехто мрiє звiльнити Африку
вiд колонiального панування. Такий блискучий вождь визвольного руху
Вайтари, чорношкiрий красень, що одержав прекрасне утворення в Парижi,
що був один час депутатом французького парламенту. Вiн намагається
використати Мореля у своïх цiлях, хоча по сутi є таким же
антагонiстом Мореля, як i Орсини, таким же, як вiн, ворогом
африканськоï природи. Справа в тому, що, соромлячись вiдсталостi
Африки, вiн не хоче шляхом поступового полiпшення умов життя сприяти
ïï прогресу; надихаючись прикладом СРСР, є прихильником
прискореноï iндустрiалiзацiï континенту. Вiн готовий
перетворити Африку в такий же концтабiр, у який Сталiн перетворив Росiю,
щоб змусити спiввiтчизникiв вiдмовитися вiд стародавнiх звичаïв i
змусити ïх будувати дороги, рудники, греблi. I заради цього вiн
готовий знищити всiх африканських слонiв. Смiючись у глибинi душi над
iдеалiзмом Мореля, вiн цинiчно користується ним, намагаючись
видати його боротьбу за порятунок природи за полiтичну боротьбу, а потай
дає своïм юним послiдовникам завдання знищити наïвного
француза, щоб можна було оголосити його першим бiлим, що отдали життя за
незалежнiсть Африки, i створити з нього корисну для африканського
нацiоналiзму легенду. Одночасно вiн зi своïм загоном знищує
череду слонiв, щоб, продавши бивнi, купити на вирученi грошi зброя.
Чималу роль отут, природно, грають i особистi амбiцiï Вайтари,
пов'язанi iз властивiй переважнiй бiльшостi полiтичних дiячiв комплексом
неповноцiнностi
В остаточному пiдсумку виходить, що в боротьбi з iдеалiстом Морелем
об'єдналися всi сили, або зацiкавленi в знищеннi слонiв, або
просто байдужнi до всього. Наприкiнцi роману тих, хто був з Морелем,
заарештовують, а сам вiн iде в лiс. Можливо, вiн загинув, але автор не
залишає надiï на те, що Морель живо й де-небудь
продовжує боротьбу
Е. В. Семина
