Сюжет поеми Шота Руставели Витязь у тигровiй шкiрi

Нiколи в Аравiï правил славний цар Ростеван, i була в нього єдина дочка — прекрасна Тинатин. Передчуваючи близьку старiсть, повелiв Ростеван ще при життi своєï звести дочка на престол, про що й повiдомив вiзирам. Тi прихильно прийняли рiшення мудрого владики, адже Хоч царем дiвиця буде — i ïï створив творець. <…> Левеня левеням залишається, будь те самка иль самець. У день сходження Тинатин на престол Ростеван i його вiрний спаспет (воєначальник) i вихованець Автандил, давно жагуче закоханий у Тинатин, зговорилися ранком наступного дня влаштувати полювання й посостязаться в мистецтвi стрiлянини з лука
Виïхавши на змагання (у якому, на радiсть Ростевану, переможцем виявився його вихованець), цар помiтив удалечинi самотню фiгуру вершника, одягненого в тигрову шкiру, i послав за ним гiнця. Але посланець вернувся до Ростевану нi iз чим, витязь не вiдгукнувся на заклик славного царя. Розгнiваний Ростеван велить дванадцяти воïнам взяти незнайомця в повний, але, углядiвши загiн, лицар, немов опам'ятавшись, змахнув сльози з око й розметав вознамерившихся було зачарувати його воïнiв батогом. Така ж доля осягла й наступний загiн, посланий у погоню. Потiм за таємничим незнайомцем поскакав сам Ростеван з вiрним Автандилом, але, помiтивши наближення государя, чужоземець хльоснув коня й як бiс зник у просторi настiльки ж раптово, як i з'явився
Ростеван усамiтнився у своïх покоях, не бажаючи бачити нiкого, крiм улюбленоï дочки. Тинатин радить батьковi послати надiйних людей шукати витязя по мирi й дiзнатися, чилюдина вiн або диявол. Полетiли гiнцi в чотири кiнцi свiту, виходили полземли, але того, хто знав страждальця, так i не зустрiли
Тинатин на радiсть Автандилу призиває його у своï чертоги й велить в iм'я його любовi до неï три роки шукати по всiй землi таємничого незнайомця, i, якщо вiн виконає ïï наказ, вона стане його дружиною. Вiдправляючись на пошуки витязя в тигровiй шкiрi, Автандил у листi шанобливо прощається з Ростеваном i залишає замiсть себе охороняти вiд ворогiв царство свого друга й наближеного Шермадина.
И от Всю Аравiю проïхавши за чотири переходи, По особi землi скитаясь, безпритульний i вбогий, / Вiдвiдав вiн за три роки кожний малий куточок. Так i не зумiвши знайти слiд загадкового витязя, здичавiвши в серцевому борошнi, вирiшив було Автандил повернути назад свого коня, як побачив раптом шiстьох стомлених i поранених подорожан, якi повiдали йому про те, що зустрiли на полюваннi витязя, зануреного в роздуми й одягненого в тигрову шкiру. Витязь той зробив ïм гiдний опiр i умчався гордовитий, як свiтило зi свiтил.
Два днi й двi ночi переслiдував Автандил витязя, поки, нарештi, той не переïхав гiрську рiчку, а Автандил, пiднявшись на дерево й укрившись у його кронi, не став свiдком тому, як назустрiч лицаревi вийшла з хащi лiсу дiвчина (кликали ïï Асмат), i, обiйнявшись, вони довго ридали над струмком, горюючи про те, що так i не вдалося ïм досi знайти якусь прекрасну дiву. Ранком ця сцена повторилася, i, распростившись iз Асмат, витязь продовжив свiй скорботний шлях
Автандил, заговоривши з Асмат, намагається вивiдати в неï таємницю настiльки дивного поводження лицаря. Довго не вирiшується вона подiлитися з Автандилом своею сумом, нарештi розповiдає, що загадкового лицаря кличуть Тариэл, що вона — його рабиня. У цей час лунає стукiт копит — це вертається Тариэл. Автандил укривається в печерi, а Асмат розповiдає Тариэлу про нежданому дст, i Тариэл i Автандил, два миджнура (тобто закоханi, тi, хто присвятив своє життя служiнню коханiй), радiсно привiтають один одного й стають побратимами. Автандил першим розповiдає свою iсторiю про любов до Тинатин, прекраснiй власницi аравiйського престолу, i про те, що це по ïï волi три роки скитался вiн у пустелi в пошуках Тариэла. У вiдповiдь Тариэл розповiдає йому своя повiсть …Нiколи в Индостане було сiм царiв, шiсть iз яких почитали своïм владикою Фарсадана — щедрого й мудрого правителя. Батько Тариэла, славний Саридан, гроза ворогiв, / Керував своєю долею, супостатiв поборовши. Але, домiгшись почестей i слави, став нудитися самiтнiстю й теж по добрiй волi вiддав своï володiння Фарсадану. Але шляхетний Фарсадан вiдмовився вiд щедрого дарунка й залишив Саридана єдиновладним правителем своєï долi, наблизив його до себе й почитав, як брата. При царському ж дворi виховувався в млостi й шануваннi й сам Тариэл. Тим часом у царськоï пари народилася красуня дочка — Нестан- Дареджан. Коли Тариэлу було п'ятнадцять рокiв, Саридан помер, i Фарсадан iз царицею передали йому сан батькiвський — полководця всiєï краïни.
Красуня Нестан-Дареджан же тим часом пiдросла й зачарувала пекучою пристрастю серце вiдважного Тариэла. Якось раз у розпал бенкету Нестан- Дареджан надiслала до Тариэлу свою рабиню Асмат з посланням, що говорило: Жалюгiдну непритомнiсть i слабiсть — ïх чи ти кличеш любов'ю? / Не приятней чи миджнуру слава, куплена кров'ю? Нестан пропонувала Тариэлу оголосити вiйну хатавам (необхiдно вiдзначити, що дiя в поемi вiдбувається як у реальних, так i у вигаданих краïнах), заслужити в зiткненнi кривавому пошана й славу — i тодi вона вiддасть Тариэлу руку й серце
Тариэл виступає в похiд на хатавов i вертається до Фарсадану з перемогою, розбивши полчища хатавского хана Рамаза. Ранком пiсля повернення до героя, що терзає любовним борошном, приходить за радою царствена пара, який невтямки були почуття, випробовуванi юнакiв до ïхньоï дочки: кому вiддати в дружин єдину дочку й спадкоємицю престолу? Виявилося, що шах ‘Хорезма ладить у чоловiки Нестан-Дареджан свого сина, i Фарсадан iз царицею прихильно сприймають його сватовство. Асмат є за Тариэлом, щоб перепровадити його в чертоги Нестан-Дареджан. Та дорiкає Тариэла в неправдi, говорить, що вона обманулась, назвавши себе його улюбленоï, адже ïï проти волi вiддають за царевича чужого, а вiн лише погоджується з рiшенням ïï батька. Але Тариэл переконує Нестан-Дареджан, вiн упевнений, що йому одному призначене стати ïï чоловiком i правителем Индостана. Нестан велить Тариэлу вбити небажаного гостя, щоб ïхня краïна вовек не дiсталася ворогу, i самому зiйти на престол
Виконавши наказ улюбленоï, герой звертається до Фарсадану: Твiй престол тепер за мною залишається за статутом, фарсадан розгнiваний, вiн упевнений у тiм, що це його сестра, чаклунка Давар, надоумила закоханих на настiльки пiдступний учинок, i грозить розправитися з нею. Давар напускає на царiвну з великою лайкою, i в цей час у покоях виникають двi рабинi, по виду каджи (казковi персонажi грузинського фольклору), вштовхують Нестан у ковчег i несуть до моря. Давар у горi заколює себе мечем. У той же день Тариэл з п'ятдесятьма воïнами вiдправляється на пошуки коханоï. Але марне — нiде не вдалося йому вiдшукати навiть слiдiв прекрасноï царiвни
Якось раз у своïх скитаниях зустрiв Тариэл вiдважного Нурадин- Фридона, государя Мульгазанзара, що воює проти свого дядька, що прагне розколоти краïну. Лицарi, уклавши сполучник серцевий, дають один одному обiтниця вiчноï дружби. Тариэл допомагає Фридону перемогти ворога й вiдновити в його царствi мир i спокiй. В однiй з розмов Фридон повiдав Тариэлу про те, що один раз, прогулюючись берегом моря, довелось йому побачити дивну туру, з якоï, коли та причалила до берега, вийшла дiва незрiвнянноï краси. Тариэл звичайно ж довiдався в нiй свою кохану, розповiв Фридону свою сумну повiсть, i Фридон негайно вiдправив мореплавцiв по рiзних далеких краïнах з наказом вiдшукати бранку. Але понапрасну мореплавцi виходили край землi, / Нiяких слiдiв царiвни цi люди не знайшли.
Тариэл, попрощавшись iз побратимом i одержавши вiд того в подарунок вороного коня, знову вiдправився на пошуки, але, отчаявшись вiдшукати кохану, знайшов притулок у вiдокремленiй печерi, у якоï й зустрiв його, одягненого в тигрову шкiру, Автандил (Образ полум'яноï тигрицi подiбний з девою моєï, / Тому менi шкiра тигра з одягiв усього милею).
Автандил вирiшує повернутися до Тинатин, розповiсти ïй про всiм, а потiм знову приєднатися до Тариэлу й допомогти йому впоисках.
…З великою радiстю зустрiли Автандила при дворi мудрого Ростевана, а Тинатин, немов райське алое над долиною Євфрату <…> чекала на тронi, прикрашеному багато. Хоч i важка була Автандилу нова розлука з улюбленою, хоч i противився Ростеван його вiд'ïзду, але слово, дане друговi, гнало його ладь вiд рiдних, i Автандил у другий раз, уже таємно, ïде з Аравiï, покаравши вiрному Шермадину свято виконувати його обов'язку воєначальника. Ïдучи, Автандил залишає Ростевану заповiт, своєрiдний гiмн любовi й дружбi
Пiд'ïхавши до покинутiй ïм печерi, у якiй укривався Тариэл, Автандил застає там одну лише Асмат — не витримавши щиросердечних борошн, Тариэл один вiдправився на пошуки Нестан-Дареджан.
У другий раз наздогнавши друга, Автандил знаходить його в крайньому ступенi отчаянья, iз працею вдалося йому повернути до життя пораненого в сутичцi з левом i тигрицею Тариэла. Друзi вертаються в печеру, i Автандил вирiшує вiдправитися в Мульгазанзар до Фридону, щоб докладнiше розпитати його про те, при яких обставинах довелось йому побачити солнцеликую Нестан
На сiмдесятий день прибув Автандил у володiння Фридона. Пiд охороною двох дозорцiв до нас з'явилася та дiвиця, — повiдав йому з почестями встретивший його Фридон. — Обоє минулого немов сажа, тiльки дiва — яснолиця. / Взяв я меч, коня пришпорив, щоб зi стражами поборотися, / Але невiдомий човен зникла в море, точно птах.
Знову рушає в шлях славний Автандил, багато зустрiчних за сто дiб розпитав вiн по базарах, / Але про дiву не почув, лише витратив час даром, покуда не зустрiв караван торговцiв з Багдада, проводирем якого був поважний старець Вусам. Автандил допомiг Усаму здолати морських розбiйникiв, що грабують ïхнiй караван, Вусам запропонував йому на подяку всi своï товари, але Автандил попросило лише просте плаття й можливiсть укритися вiд чужих поглядiв, прикинувшись старшиною купецького каравану
Так, пiд видом простого купця, прибув Автандил у приморське чудове мiсто Гуланшаро, у якому квiти пахнуть i не в'януть нiколи. Автандил розклав пiд деревами свiй товар, i пiдiйшов до нього садiвник iменитого купця Усена й повiдав про те, що хазяïн його нинi у вiд'ïздi, але тут Фатьма-хатун при будинку, панi його чоловiка, / Весела вона, люб'язна, любить гостя в годину дозвiлля. Прознавши про те, що в ïхнє мiсто прибув iменитий торговець, до того ж немов мiсяць семиденний, воно гарнiше платана, Фатьма негайно велiла перепровадити торговця в палац. По лiтам лiтня, але гарна собою Фатьма закохалася в Автандила. Полум'я мiцнiло, зростало, /
Виявлялася таємниця, як господарка не приховувала, i от, пiд час одного з побачень, коли Автандил з Фатьмою цiлувалися за беседою спiльноï, розгорнули дверi алькову й на порозi з'явився грiзний воïн, що пообiцяв Фатьме за ïï розпусту велику кару. Всiх дiтей своïх вiд страху загризеш ти, як вовчиця! — кинув вiн ïй в особу й вийшов. В отчаянье залилася Фатьма слiзьми, гiрко страчуючи себе, i вблагала Автандила вбити Чачнагира (так кликали воïна) i зняти в нього з пальця подарований нею перстень. Виконав Автандил прохання Фатьми, а та розповiла йому про свою зустрiч iз Нестан- Дареджан.
Якось на святi в царицi Фатьма зайшла в альтанку, що була зведена на скелi, i, вiдчинивши вiкно й подивившись на море, побачила, як до берега пристала тура, з ïï в супроводi двох чорношкiрих вийшла дiвчина, краса якоï затьмарювала сонце. Фатьма повелiла рабам викупити в стражiв дiву, а якщо торг не вiдбудеться, умертвити ïх. Так воно й трапилося. Фатьма вкрила солнцеокую Нестан у потайних покоях, але дiвчина продовжувала денно й нощно лити сльози й нiчого про себе не розповiдала. Нарештi Фатьма зважилася вiдкритися чоловiковi, що з великою радiстю прийняв незнайомку, але Нестан залишалася як i ранiше мовчазнаi й вуста своï, як троянди, над перлинами стисла. В один iз днiв Усен вiдправився на бенкет до царя, якому був друг-приятель i, бажаючи вiддати йому за його прихильнiсть, пообiцяв у невiстки дiву, подiбну iз чинаром. Фатьма ж негайно посадила Нестан на швидконогого коня й вiдiслала ладь. Оселилася в серце Фатьми сум про долю прекрасноликой незнайомки. Якось раз, проходячи повз харчевню, Фатьма почула оповiдання раба великого царя, володаря Каджети (краïни злих парфумiв — каджей), про те, що пiсля кончини його хазяïна правити краïною стала сестра пануючи Дулардухт, що вона велична, як скеля i на пiклуваннi в неï залишилося два царевичi. Раб цей виявився в загонi воïнiв, якi промишляли розбоєм. В одну з ночей, скитаясь по степу, вони побачили вершника, особу якого у туманi, точно блискавка, блискало. Визнавши в ньому дiву, воïни негайно зачарували ïï — не прислухалася дiвиця нi до благань, нi до угод <…> Тiльки сутiнно мовчала перед розбiйницьким дозором, / И людей вона, як аспiд, обливала гнiвним поглядом. У той же день Фатьма послала в Каджети двох рабiв з дорученням вiдшукати Нестан- Дареджан. У три днi вiдвертали раби з звiсткою, що Нестан вже заручен з царевич Каджети, що Дулардухт збира_ ïха за мор на похорон св сестр i що чаклун i чарiвник вона бра з с, тому що шлях ïï небезпечн, а ворог готов доД бi Але мiцнiсть каджей неприступна, вона розташована на вершинi стрiмкоï скелi, i десять тисяч кращих стражiв охороняють укрепленье.
Так вiдкрилося Автандилу мiсцеперебування Нестан. У ту нiч Фатьма на ложi щастя повне вкусила, / Хоч, по правдi, неохотни були пещення Автандила, томимого по Тинатин. Ранком Автандил повiдав Фатьме iсторiю про те, як одягнений у шкiру тигра терпить горя изобилье, i попросив послати до Нестан-Дареджан одного зi своïх чаклунiв. Незабаром чаклун вiдвертав з наказом вiд Нестан не ходити Тариэлу в похiд на Каджети, тому що вона умре двойною смертю, коли вмре вiн у день сраженья.
Призвавши до себе рабiв Фридона й щедро обдаривши ïх, Автандил велiв ïм ïхати до ïхнього володаря й просити зiбрати вiйсько й виступити на Каджети, сам же перетнуло море на попутнiй галерi й поспiшив з доброю звiсткою до Тариэлу. Не було межi щастю витязя i його вiрноï Асмат.
Утрьох друзi у край Фридона степом рушили глухою i незабаром благополучно прибуток до двору правителя Мульгазанзара. Порадившись, Тариэл, Автандил i Фридон вирiшили негайно, до повернення Дулардухт, виступити в похiд на мiцнiсть, що ланцюгом скель непрохiдних вiд ворогiв обгороджена. Iз загоном у триста чоловiк день i нiч поспiшали витязi, не даючи спати дружинi.
Бойовище побратими подiлили меж собою. / Кожний воïн у ïхньому загонi вподiбнився героєвi. Вiдразу були переможенi захисники грiзноï мiцностi. Тариэл же, змiтаючи все на своєму шляху, кинувся до своєï улюбленого, i розiйтися була не в силах ця пара яснолиця. / Рози губ, припавши друг до друга, не могли роз'єднатися.
Нав'ючивши на три тисячi мулiв i верблюдiв багатий видобуток, витязi разом iз прекрасною царiвною вiдправилися до Фатьме, щоб вiддячити ïï. Все добуте в каджетском бою пiднесли вони в дарунок правителевi Гуланшаро, що з великими почестями зустрiв гостей i також обдарив ïхнiми багатими подарунками. Потiм героï вiдправилися в царство Фридона, i тодi велике свято наступило в Мульгазанзаре. <…> Вiсiм днiв, граючи весiлля, веселилася вся краïна. <…> Били бубни й кимвали, арфи спiвали дотемна. На бенкетi Тариэл викликався ïхати разом з Автандилом в Аравiю й бути його сватом: Де словами, де мечами все влаштуємо ми справи там. / Не женив тебе на дiвi, не хочу я бути одруженим! Нi меч, нi красноречье не допоможуть у тiм краï, / Де послав менi Бог царицю солнцеликую мою! — вiдповiдав Автандил i нагадав Тариэлу про те, що прийшла настав час опанувати йому iндiйським престолом, i в день, коли здiйсняться цi <…> замишленья, вiн повернеться в Аравiю. Але Тариэл непохитний у рiшеннi допомогти Друговi. До нього приєднується й доблесний Фридон, i от уже леви, покинувши краю Фридона, iшли у веселощi небувалому i в якийсь день досягли аравiйськоï сторони
Тариэл послав до Ростевану гiнця з посланням, i Ростеван iз многочисленною свитою виïхав назустрiч славним витязям i прекрасноï Нестан-Дареджан.
Тариэл просить Ростевана бути милостивим до Автандилу, що нiколи без його благословення виïхав на пошуки витязя в тигровiй шкiрi. Ростеван з радiстю прощає свого воєначальника, даруя йому в дружин дочка, а разом з нею й аравiйський престол. Указавши на Автандила, цар сказав своïй дружинi: От вам цар. З волi Божоï вiн панує в моïй твердинi. Треба весiлля Автандила й Тинатин.
Тим часом на обрiï з'являється караван у чорних жалобних одягах. Розпитавши верховода, героï довiдаються про те, що цар индов Фарсадан, милоï дочки втратившись, не винiс горя й умер, а до Индостану пiдiйшли хатави, обступили раттю дикоï, i передує ними ганьблячи Рамаз, що iз царем Єгипту не вступає в пререканье.
Тариэл, почувши це, баритися бiльше не став, / И триденну дорогу вiн за добу проскакав. Побратими звичайно ж вiдправилися разом з ним i вiдразу здолали незлiченну хатавскую рать. Мати-цариця з'єднала руки Тариэла й Нестан-Дареджан, i на високому царському тронi Тариэл воссел з женою. Сiм престолiв Индостана, всi батькiвськi владенья / одержали там чоловiк i жiнка, угамувавши своï стремленья. / Нарештi вони, страждальцi, забули про мученья: / Тiльки той оцiнить радiсть, хто пiзнає огорченья. Так стали правити у своïх краïнах три доблесних лицарi-побратими: Тариэл в Индостане, Автандил в Аравiï й Фридон у Мульгазанзаре, i милосерднi справи ïх усюди сипалися, як снiг.
Д. Р. Кондахсазова