Софокл Цар Эдип. Короткий виклад
Софокл (497 — 408 р.) походив з афiнського передмiстя Колони, був
сучасником i гарячим шанувальником Перикла. Софокла називають Гомером
грецькоï драматургiï, бажаючи цим сказати, що Софокл так само
повно i яскраво вiдбиває золоте столiття Перикла, як Гомер
запам'ятав у своєму епосi життя, вдачi й подання епiчноï
Грецiï. У всiх добутках Софокла вiдчувається така ж
свiдомiсть величi й гордостi людського генiя, як i у вищенаведеному
програмному мовленнi Перикла. Iдея долi в Софокла сполучається iз
прославлянням людського генiя, творця й творця матерiальних i духовних
цiнностей у межах, вiдведених йому життям. Саме поняття долi в Софокла
бiльш абстрактно, нiж в Эсхила. В останнього доля близька до божества, у
Софокла цього немає.
Основна iдея — iдея долi — повнiше всього виражена в кращiй
трагедiï Софокла Цар Эдип. В основу трагедiï Цар Эдип
покладене сказання, або мiф, про Эдипе, синi фиванского пануючи Гавкаючи
i його дружини Иокасти. Гавкоту було передвiщено оракулом, що вiн загине
вiд руки власного сина, що одружиться зi своєю матiр'ю. Тому,
пiсля того як у Гавкоту й Иокасти, народився син Эдип, вони наказали
вiдправити його в гори й пробуравити йому ноги. Випадково царський
пастух коринфского пануючи Полiба натрапив — на хворого Эдипа,
зглянувся над ним i привiв його до свого пана. Полiб залишив Эдипа в
себе й усиновив його.
Один раз Эдип вiдвiдав дельфийского оракула й довiдався, що йому
визначене долею вбити свого батька й женитися на своïй матерi. Зi
страху перед здiйсненням злочину Эдип поспiшив залишити своïх
мнимих батькiв i пiшов з ïхнього будинку. По дорозi вiн зустрiв
невiдомого йому людини, вступив з ним у сварку й випадково вбив його. Ця
невiдома людина була його рiдним батьком Гавкаємо
Повернувшись у Фиви, Эдип позбавив мiсто вiд страшного чудовиська
Сфiнкса й за це вдячними громадянами був, проголошений царем, зайняв
палац колишнього царя, убитого ïм Гавкаючи, i женився на його
дружинi, своєï матерi, Иокасте. Вирiшення долi й пророкування
оракула збулися Пiсля цього йде серiя мучень i вiдплат, випробовуваних
нещасним, нi в чому неповинним, царем Эдипом. Нарештi, коли йому була
вiдкрита правда, вiн, щоб змити ганьба, не бачити свiтла й людей, сам
заслiпив себе. Пiсля довгих скитаний i каяттiв совiстi слiпий старий
Эдип, супроводжуваний своєю вiрною дочкою Антигоной, нарештi,
знайшов останнiй спокiй у передмiстя Афiн, на пагорбi Колонi
Продовження сюжету Царя Эдипа становлять трагедiï Эдип у Колонi i
Антигонiв. Змiст Антигони кiлькома словами таке. Пiсля смертi Эдипа
почалася боротьба за фиванский престол мiж його синами Этеоклом i
Полиником, щоМ окончились загибел обо суперник Новий цар Фив Креонт,
зять Эдипа, наказав поховати з належними почестями Этеокла, а труп
Полиника, що подняли зброю проти батькiвщини (трагедiя Эсхила Семеро
проти Фив), наказав викинути собакам i птахам. Незважаючи на наказ
пануючи, Антигонiв, сестра загиблих братiв, поховала труп Полиника,
викликавши на себе тим найстрашнiший гнiв Креонта. Креонт наказав
заточити Антигонам у пiдземелля, де вона повинна була загинути вiд
голоду. Але коханий Антигони, син Креонта Гемон, пробрався в пiдземелля
з метою звiльнити свою наречену; на жаль, було вже пiзно. Антигонiв
позбавила себе життя, повiсившись. Гемон не витримав смертi Антигони й
теж позбавив себе життя; нарештi, мати Гемона також не пережила загибелi
свого улюбленого сина
Весь довгий ланцюг боротьби за трон, переслiдувань i смертей
вiдбиває в якiмсь ступенi микенскую епоху, повну дивовижних драм i
злочинiв. Значення долi й вiдплати в трагедiях Софокла виступає
зовсiм чiтко, але воно не вбиває людськоï особистостi й не
знищує вiльноï людськоï волi. Софокл зображує
людину як свiдома iстота, що несе вiдповiдальнiсть за чиненi импоступки.
Саме свiдомiсть власноï вiдповiдальностi в людей дозволяє
Софоклу ставити своïх героïв у бiльше вiльнi вiдносини кбогам.
По переказi, Софокл написав сто двадцять три трагедiï, з яких
збереглося сiм: Цар Эдип, Эдип у Колонi, Антигонiв, Филоктет, .Аякс,
Трахинянки i Электра.
