Переказ першоï пiснi поеми Байрона Паломництво Чайльда Гарольда

Герой Байрона — зi знатного роду, його блискучi предки за заслуги перед Англiєю (Альбiон — древня назва Британських островiв) здобули славу й пошану. Життя не доставляло Чайльд Гарольду нiяких турбот, вiн жив, подiбно метеликовi, не замислюючись про завтрашнiй день, як раптом, коли юнаковi минуло вiсiмнадцять, у розквiтi життєвого травня, йому все знудило, спрага насолод охолонула й наступило пересичення — хвороба розуму й серця фатальна.
Розчарувавшись у свiтлi i в його задоволеннях, вiн вирiшує покинути край, де вирiс, кинути Альбiон, щоб чужих небес привiтати свiтила. Не попрощавшись нi з матiр'ю, нi з любою сестрою, нi з iншими близькими, вiн вiдправляється впуть.

• Спадщина, будинок, маєтки родовi,
• Чарiвних дам, чий смiх вiн так любив…
• Вином безцiнним повнi склянки
• Все те, чим розкiш радує гульвiс,
• Вiн промiняв на вiтри й тумани,
• На рокiт нiжних хвиль i варварськi краïни

Перед нами розгортається у стрiмкому русi неосяжна, що блищить всiма фарбами романтичного мiсцевого колориту панорама краïн, через якi лежить шлях байроновского прочанина. Першоï вiн вiдвiдує Португалiю. Цей край повний для нього нез'ясованоï краси, вiн у захватi дивиться на луги, квiти, на гладку худобу, на пасовища й ниви, i берега, i синiх рiк звоï. Але в Португалiю вторглись наполеонiвськi вiйська, галльська сарана, i Байрон вустами свого героя посилає ïм прокльону (Срази, об небо, рiд ïх нечистивий! Всi блискавки, всi громи ополчи…). У Байрона немає iлюзiй щодо того, що ця краïна стала розмiнною монетою в конфлiктi. (На пiдставi секретного договору мiж Iспанiєю й наполеонiвською Францiєю про роздiл Португалiï вiйська Наполеона вторглись через територiю Iспанiï в Португалiю, i вона втратила свою незалежнiсть).
Герой описує краси Лiсабона й разом з тим вiдзначає, що поблизу це мiсто втрачає свою принаднiсть: вiн брудний, душен, тут все нечисто, неохайно, мирний трудiвник не обгороджений законом. Бiля дороги коштують хрести — це слiди насильства й розбою, якi на цей край набiг здiйснили свiй.
Чайльд Гарольд поспiшає далi, в Iспанiю. На його шляху лежить Мафра — величезних розмiрiв палац-монастир, що багато рокiв був резиденцiєю португальськоï королеви Марiï I Божевiльноï. Вавилонська блудниця — католицька церква, на думку автора, спорудила серед гiр цей палац для того, щоб усiм хотiлося тiльки веселитися, простити ïй (церкви) страти, кров — верб розкошi забутися. Але от пагорби стають усе рiдше, полючи убожiй i перед байроновским мандрiвником земля Iспанiï нагая. Тут навiть пастух звик володiти клинком, оберiгаючи вiд ворога своï череди. У сусiдствi з неприборканим ворогом iспанець повинен бути солдатом иль рабом — на вiдмiну вiд португальця, якого автор називає подлейшим з рабiв. (Фактична окупацiя Iспанiï Наполеоном викликала цiлий ряд народних повстань, якi жорстоко придушувалися.) Чайльд Гарольд бачить Севiлью. Це мiсто ще вiльне, ще блищить буйною красою. Але й над ним уже кружляє насильство (незабаром населення мiста капiтулює перед особою значних сил наполеонiвськоï армiï). У Севiлью вогненноï п'ятоï ввiйде тиран, зрадить його розбою й грабежу Iспанiя заслiплює Чайльд Гарольда буйством своïх фарб, його скоряє нацiональний темперамент iспанцiв i особливо — легендарна краса iспанок:

• Як водоспад, волосся ïï хвиля,
• Бездонних очей променистих глибина,
• Чарiвний смiх, живий i необмежений,
• И слово мерхне, кисть осоромлена…

Але ще бiльше захоплює його сила характеру iспанок. Хоча в iспанках i немає кровi амазонок — вони створенi для чарiв любовi, але в ситуацiï опору ворогу iспанська жiнка здатна стати поруч iз чоловiком, а те й замiнити його (серед захисникiв мiста Сарагосси особливо прославилася дiвчина Августина, прозвана Сарагоссой. Вона безстрашно замiняла в боях полеглих повстанцiв-артилеристiв: Байрон нагадує
у цьому зв'язку про героïчний опiр мiста, що двiчi витримав облогу наполеонiвських вiйськ:

• Улюблений поранений — слiз вона не ллє
• Упав капiтан — вона веде дружину,
• Своï бiжать — вона кричить: уперед!
• И натиск новий смiв ворогiв лавину.

Але пiдемо за нашим героєм далi. От горда стародавня Севiлья, от Кадикс многоглавий. Тут з ранку до ночi й з ночi безперервно юрбиться дозвiльний люд, плащi, мантильï, капелюхи, вiяла, усюди смiх — мiсто веселиться. Субота ж призначена для вiдпочинку й спокою. Але християнам не до солодкоï лiнi. Назавтра — свято. I який — корида! Чимало рядкiв Байрон присвячує опису цього видовища. На стадiонi яблуку нiде впасти. У серединi кола — пiший матадор у блискучому вбраннi. Вiн пробує повiльноï стопою, чи гарний ґрунт; удар його клинка, як блискавка. Сурмлять труби — i на аренi сильним стрибком з'являється потужний звiр… Один невiрний крок матадора може бути смертельним… Вiн дражнить бика, змушує його до бою… I нарештi — бик летить що зiрвалася горою… змах, блиск, i кiнчений бiй.
Краса iспанок навiяла Чайльд Гарольду спогаду про його колишнi любовнi перемоги, коли вiн любив иль бачив сон. Хоча принаднiсть жiнок у ньому давно не будила почуттiв, один раз вiн кинув виклик сатанi i, сидячи при мiсяцi iз красунею Iнесою, склав у ïï честь станси