Мова рiдний, слово рiдне

Украïна, украïнський народ, украïнська мова ! Якi величнi, незрiвняннi нi iз чим поняття! Украïна , як i украïнська мова , мають свою iсторiю. Украïна… В одному цьому словi звучить голос смутку й краси, величi й слави, краïна, де найбiльше люблять волю й довго не мали ïï, краïна гарячоï любовi до народу й чорноï ïй зради, вiковоï героïчноï боротьби за щастя, рiвноправнiсть, незалежнiсть. Така ж доля осягла й мову. I хоча украïнський народ — один з бiльших слов'янських народiв — був роздертий i пошматований уздовж тривалого часу мiж рiзними iмперiями, не визнаний як нацiï, позбавлений полiтичних прав i можливостi будувати своя незалежна держава, створювати рiдну лiтературу, права на рiдне слово
Нависала над украïнцями i погроза цiлковитого знищення. Але у вiдповiдь на приниження, гнiт, сваволя, украïнський народ затворiв свою iсторiю, культуру, плекав свою мову. I мова украïнський зацвiлий, заграв. Владимир Самiйленко порiвнює мову з дорогим дiамантом. А чому б немає? Наша мова благозвучний, гарний, богатий, солов'ïний… його любили, розвивали, вiдшлiфовували талановитi художники, мудрi володарi в царствi слова: Г. С. Сковорода , И. П. Котляревський, Г. Ф. Квiтка-Основ'яненко, Е. Гребiнка, Т. Г. Шевченко … Мова Шевченко — зразок найдужчоï уваги творця до народного слова. Саме тому великий Кобзар став основоположником новоï украïнськоï лiтературноï мови, плином ïï сучасного розвитку. На струнах своєï поетичноï бандури вiн вiдтворив чудовий мелос украïнськоï мови, пiсенний ïï порядок, багатство образних засобiв. Для Шевченко мова — це найцiннiший дарунок людини, талiсман його долi, таланта, безсмертя. Для нього мова була материнською пiснею й молитвою над колискою; пошепки гаю, величчю неба; ревiнням Днiпра й солов'ïною пiснею, радiстю любовi, розпачем удови, жертовною любов'ю матерi; мужнiм закликом до борiння й волi

• Словом можна вбити, можна повернути до життя:
• Ну що б, здавалося, слова…
• Слова й голос — бiльше нiчого
• А серце б'ється, оживає

Розумiння ролi мови в життi народу визначає й естетичне кредо Лесi Украïнки , М. Коцюбинського, М. Хвильового, А. Малишко. А ще П. Тичина й М. Рильськ щедро висiвали добiрнi зерна свого поетичного слова на ниву украïнськоï лiтературноï мови; зерна проросли, збагатили словник, виконали мову новими вираженнями. Напевно, не було нi одного видатного поета або письменника, який би вiд усього серця не покладав на неï найбiльших надiй, тому що долю свого народу в майбутньому бачив невiдривно вiд долi рiдноï мови, адже найбiльше й найбiльш дороге добро в кожного народу — це його мова, — говорив Панас Мирний
Зараз Украïна — незалежна держава. I вона, звичайно, повинна мати своя мова, повинна вiдродити його з розумом, повагою, вiдродити культуру, не поспiхом i указами, а серцем i бажанням людей, щоб ми щиро могли повторити за А. Малишко: Буду я вчитися мовi золотому У веснянки-трави-ластовинки, у гори крутий, У струмочка веселого, що з'явиться рiкою, У паростка зеленого, що зросте гречкою. Адже мова народний — це золотий запасла душi народу, з якого ми виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право любуватися й пишатися рiдним краєм, повторюючи слова М. Рильська:

• Мужнiй, прекрасна наша мова,
• Серед прекрасних братнiх мов
• Мова мiй украïнський!
• Мова — це душу народна!
• Ти з'являєшся в яснiй обновi
• Як пiсня, поллєшся, рiдне слово
• Ти наше чудо калинове, улюблений, материнська мова!
• Д. Бiлоус

Слово досить багато означає в життi. Як вiдомо, воно може впливати на долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людини щасливим або розгубленим. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному зi словникiв. Чи то зневажаючи, чи те не знаючи мови. Справедливо згадати слова М. Рильська:

• Як втеча виноградноï лози,
• Плекайте мову
• Пильно й невпинно.
• Полiть бур'ян
• Чистiше сльози
• Вiн нехай буде!

Калиновоï, солов'ïноï називають украïнськi поети наша мова. Кожний поет по-своєму, але разом з тим щиро, iз синiвською любов'ю звеличує рiдну мову. От як В. Сосюра захоплюється мовою:

• Вiддав я серце недарма.
• Без мови рiдного, юначе,
• И народу нашого немає.

Людина може володiти декiлькома мовами, залежно вiд його здатностей, нахилiв i прагнень, але найкраще, досконалiше всього вiн повинен володiти, звичайно, рiдною мовою. I це не тiльки тому, що цiєю мовою користується повсякденно, а й тому, що рiдна мова — це невiд'ємна частка Батькiвщини, голос народу й чарiвний iнструмент, на звуки якого вiдгукуються найтоншi, найнiжнiшi струни людськоï душi. Украïнська мова нараховує близько 360 тисяч слiв, на ньому розмовляють 48 мiльйонiв людей
Мова рiдний, як море, — нескiнченний, могутнiй, створює своï лексикони, яким немає кiнця-краю. У рiднiй украïнськiй мовi таïться мудрiсть вiкiв i пам'ять тисячорiч. У ньому ми чуємо зойки й розпачi матерiв у годину лихий, переможний лемент воïнiв-хлопчикiв у переможну годину; у ньому — пiсня дiвочого серця в любовi. У мовi мого народу — його щирiсть, радiсть i сум, його праця й пiт, кров i смiх, безсмертя його. А як тiшить серце гумористичне слово мого народу. Тодi здається, що саме украïнське слово i є найсильнiшим i найбагатшим, тому що словом iншоï мови так не скажеш. Тому-то слово украïнське є й захистом, i гордiстю, i розрадою в годину сумуй. А яке слово украïнське вагоме в годину гнiву, вона тодi гримить i клекоче, як блискавка. А нiжне слово, вабить своєю лагiднiстю й пестливiстю, здається, що ти пiсля такого слова сказаного тобi, — сама щаслива людина у свiтi. Воно повертає тебе до настрою до життя, до дiï. С. Плачинда писав: Єдиний сум проймає, що не вистачить життя переплисти той мовний океан. Тому що ти є Вiчнiсть. Ти є Правда, Добро й Краса народу нашого.