Кульок герой повести М. А. Булгакова Собаче серце

В основi цiєï, за словами письменника, дивовижноï
iсторiï сюжетний мотив, що сходить до романтикiв (Франкенштейн
М.Шеллi), представлений пiзнiше в Г.Уэллса (Острiв доктора Моро), у
росiйських символiстiв (Республiка Пiвденного Хреста В.Я. Брюсова,
Прометей Вяч.И. Iванова), а також у самого Булгакова (Фатальнi яйця):
утвiр рук людських обертається проти свого творця. Професор
Преображенський (прiзвище значуща — вiдсилає до теургiв
початку столiття з ïхнiми утопiчними iдеями перетворення людей)
уживає першу у свiтi операцiю по пересадженню головного мозку
Вiн пересаджує гiпофiз пролетаря Клима Чугункина, що вмерло вiд
пияцтва, двiрському псовi Кульцi, i той перетворює у
людиноподiбного монстра, Полiграфа Полиграфовича Шарикова, що незабаром
заводить собi паспорт i починає класову боротьбу за мiсце пiд
сонцем i на житлоплощi свого творця
У собачому племенi свiтовоï лiтератури Кулька нiчим особливо не
видiляється — нi iнтелiгентнiстю чеховськоï Каштанки,
нi мудрiстю бунинского Чанга. Кулька — пес боягузливий i
злодiйкуватий, готовий за шматок ковбаси стерпеть будь-якi побоï,
але його собаче серце — вiрне й добре
Нiчого цього немає в Ш. Вiд Кульки в ньому залишилася тiльки
ненависть до кiшок. Тому вiн надходить на службу завiдувачем пiдвiддiлом
очищення мiста Москви вiд бродячих тварин (котiв та iнше). А от
пролетарська кiсточка, успадкована вiд Клима Чугуикина, у Ш. мiцна.
Своïх товаришiв вiн вiдразу ж знаходить серед товаришiв, у нього
безпомилковий нюх на класового ворога й широкi плани на майбутнє ,
що, як вiн уважає, належить йому. Запити Ш. багато в чому
збiгаються iз претензiями Присипкина — героя комедiï
В.В.Маяковського Клоп (1929). Однак розходження мiж ними iстотне:
казавшееся Маяковському накипом революцiï, фарбованим рудим, а не
червоним, — в очах Булгакова червоним червоно.
Лiтературний родовiд образа Ш. iнодi зв'язують iз Гомункулусом,
персонажем другоï частини трагедiï Ґете Фауст . Справдi,
обоє персонажа виявляють собою iстота, створена людиною й не до
кiнця олюднене (слова Ґете). На цьому моментi можливi паралелi мiж
ними обриваються. Якщо Гомункулус мрiє доробитися до людини у
повному змiстi, то Ш. цiлком удоволений своïм теперiшнiм станом.
Утворення, культура, смак, гарнi манери, демонстрируемие родителями
— професором Преображенським i його асистентом доктором
Борменталем, — у поняттях Ш. надмiрнiсть. Неосвiченою,
нечистоплотною, одержимий манiєю виказування, Ш. — повна
протилежнiсть Гомункулусовi з його тягою до краси й плiдноï
дiяльностi (характеристика Ґете).
На цю протилежнiсть указує в рядi iншого булгаков-ский контекст. В
останньому романi письменника Воланд, прощаючись iз Майстром у порога
вiчного притулку, радить йому засiсти над ретортою в надiï вилiпити
нового гомункула. Важко допустити, що Майстровi уготована доля професора
Преображенський i знайдений у вiчностi спокiй обернеться ще одним
кошмаром Розв'язка долi Ш. i Гомункулуса схожа, але не однакова:
обоє вертаються до свого вихiдного стану. Гомункулус, розбивши
захисну колбу, розчиняється в абсолютному, звiдки був викликаний
зусиллями алхiмiка. Ш. же знову робиться Кулькою. Мiлiцiя, що заявилася
до професора з обшуком, виявляє кошмарного виду пса з багряним
шрамом на чолi, що, посмiхнувшись, сiл у крiсло й гаркнув: Непристойними
словами не виражатися!
Доля Гомункулуса демонструвала несумiснiсть органiчного й механiчного,
природного й штучного. Цю гетев-скую колiзiю Булгаков наповнив новим
змiстом, показавши, що штучне може виявитися цiлком життєздатним i
живучим, бiльш того, що загрожує живого життя й всьому той, що
письменник називало великою еволюцiєю. Звiдси розходження у
фiналах. Гомункулус не змiг вижити в природному середовищi, Ш. у нiй
прижився. Бiльш того, знайшов в особi Швондера подоба собi, настiльки ж
не до кiнця олюднене, хоча й породжене природним шляхом. Тому потрiбна
була повторна операцiя, щоб Ш. знову став Кулькою
Такий фiлософський пiдсумок повести, не замiчений ïï першими
читачами
Бiльшiсть iз них доглянули в Собачому серцi гострий памфлет на
сучаснiсть (вiдкликання Л.Б.Каменева) i не просунулися в розумiннi далi
аллюзийно-публицистического шару. Образ Ш. сприйняли як пряму алегорiю
пролетарiату, вигодуваного iнтелiгенцiєю, тобто професором
Преображенським. (Порiвн. у п'єсi Н.Р.Эрдмана Самогубець алегорiю
про курку, що висиживала качинi яйця й постраждала вiд пташенят, що
змусили ïï або плисти за течiєю, або… сидiти.)
Таке сприйняття центрального образа й усього добутки було визначено
самим текстом (Булгаков визнавав, що повiсть груба, тобто занадто
аллюзийная), але ще бiльше метатекстом. Арешт Собачого серця пiд час
обшуку, зробленого ГПУ на квартирi Булгакова 7 травня 1926 р., що пiшов
потiм заборону не тiльки на публiкацiю, але навiть на згадування назви,
нарештi, поява повести в радянськiй пресi часiв перебудови (1987),
зустрiнуте громом демократичних фанфар, — все це в сукупно сти
додало добутку тенденцiйно-полiтичний змiст, позбавивши його серйозного
фiлософського значення
У цьому контекстi Ш. перетворився в iдеологiчний жупел, яким публiцисти
лякали один одного. Права печатка нарекла дiтьми Шарикова всiх лiвих,
оперуючи тими ж класовими iмперативами, якi сама заперечувала як релiкт
поколiння кулькових. У цiй площинi були здiйсненi всi iнсценiвки й
екранiзацiï добутку. Тим часом змiст булгаковського образа глибше й
значнiше який би те не було публiцистики
Письменник указує на соцiальнi експерименти (не обов'язково
соцiалiстичнi) i показує, у що звертається будь-яке
насильство над органiчним життям, над великою еволюцiєю:
неважливо, вiд кого це насильство виходить — вiд бiльшовикiв 20-х
рокiв або вiд виконробiв перебудови 80-х, вiд прихильникiв модноï в
часи Булгакова євгенiки або вiд теургiв, натхнених iдеєю
органiзацiï дiйсностi, як неï формулював Вл.С.Соловйов,
— словом, вiд всiх iнженерiв людських душ i будiвельникiв людських
життiв