Життєвий шлях Марка Вовчка

Короткочасний роман з Кулiшем був першою великою помилкою в ïï
життi. Дозволивши себе звабити, вона не подумала, до яких катастрофiчних
наслiдкiв може це призвести, а коли отямилась, то було вже пiзно: Кулiш
покинув свою дружину, нескромно афiшував своï iнтимнi стосунки в
письменницею, ставив ультимативнi вимоги, бiснувався, шаленiв,
погрожував покiнчити з собою. Зрештою, попа липнi кинула iскру, а вогонь
розгорiвся не з ïï полi. У ситуацiï, Що склалася, навiть
не дуже близькi до Марiï Олександрiвни люди осуджували цього вже не
молодого чоловiка, який своïми домаганнями отруював ïï
життя.
Ось уривок iз листа Григорiя Галагана вiд 10 квiтня i859 року: Кулiш
зробився геть нестерпний для всiх. Характер такий самовиевнений,
жовчний, заздрiсний, що з усiма пересварився, i Марку Вовчку так
набридає, що вона ладна втекти пiд нього. Свого дружину Кулiш
покинув, i вона, бiдна, дуже нещасна. Усi ïй спiвчувають, i я .хочу
ïï вiдвiдати.,, Шевченко каже, що вiн чекає од Кулiсна,
що той збожеволiє.
Шевченко був недалекий вiд iстини. Сама Марко Вовчок , бажаючи на схилi
вiку обiлити пам'ять Кулiша, пояснювала його негiдну поведiнку задатками
майбутнього психозу, який згодом обернув його, обдiленого щастям
народолюбця, у нещасного автора Хутiрських недогаркiв
иайреакцiйнiшоï книжки, написаноï у станi маразму.
Звичайно, у той час до цього було ще далеко. IЗ очах молодоï жiнки
не витримали перевiрки його людськi якостi, але авторитет лiтератора був
ще досить високий. Створювалось надзвичайно тяжке становище. Пристраснi
освiдчення й палкi листи Кулiша, тяжка Опанасова меланхолiя, спiвчуття
друзiв, косi погляди знайомих, чутки, здогади, пересуди, якi завжди у
таких випадках випереджають подiï, нервове напруження, утома,
нездужання, усе це затьмарювало останнi тижнi перебування Марка Вовчка у
Петербурзi.
Порятунком була порада вiдомого столичного медика ПIипулiиського
полiкуватися за кордоном на водах. Грошi, одержанi вiд Кожаичикова,
перший у ïï життi великий гонорар, дозволили ïii це
зробити. Шевченко разом з Опа-пасом Маркевичем вiдмовляли ïï
вiд подорожi, але вона вирiшила ïхати, а вiд своïх рiшень вона
нiколи не вiдступала.
Розчарований Кулiш теж визнав за краще покинути Петербург i повiдомив
про свiй намiр у патетичному прощальному листi, що якнайкраще
розкриває його невтримне фразерство та безмеяший егоïзм: Ви
справдi любили мене дуже мало. Я не маю бiльше надiï, що зможу
схилити Вас до чогось для Вас корисного, а привабити Вас тим, що,
власне, менi потрiбно, не можу та й не хочу. Даючи дуже багато, я не
хочу одержу кати дуже мало. У Вашiй дупii холоднеча, яка ледве
ДОЗВОЛЯЄ i тану близькiсть мiж нами, яка iснує. Досить менi
мучитися вiд шаленого захоплення жiнкою, нездатною гаряче любити! Я
поïду у Малоросiю, як тiльки дозволить Народiте Чтение. Сьогоднi
роблю над собою дослiд самовладання. Треба вiдвикати од Пас. Завтра
прийду разiв зо дна ненадовго, i так до самого вiд'ïзду лише для
того, щоб не було розмов яро раптовий розрив… Сподiваюся, що час i
нове життя при вiдсутностi Вас самих допоможуть менi порозумнiшати.
Та де там! Дiзнавшись, що вона все-таки ïде за кордон, Кулiш
запалився новими надiями. Однак вона зовсiм не збиралася зв'язувати з
ним своє життя i ще раз недвозначно дала йому це зрозумiти. I тодi
вiн спiшно виïхав за кордон, виблагавши у неï обiцянку
зустрiтися у Берлiнi.
Звiдти вiн засипав Каменецького iстеричними телеграмами i листами, у
яких з безсоромною вiдвертiстю аналiзував своï почуття, скаржився
на злу долю, вiддавав останнi розпорядження (I помираючи, люблю цю
жiнку…), говорив про ïï завжди загадковий душевний стан,
вимагав вступити з Марiєю Олександрiвною у переговори i
постаратись переконати ïï, що тiльки з ним, Ку-лiшем, вона
буде щаслива. Каменецький вiдповiв убивчою лаконiчною телеграмою:
РГеяреге/ гiеп Нi на що не сподiвайтесь. Усе йшло так, як було задумано.
За допомогою панi Рейхель Марiя Олександрiвна найняла зручну квартиру,
знайшла для Богдася няньку, душе ласкаву i добру стару нiмкеню, вiддала
його в нiмецьку школу i, не гаючи часу, взялася за своï справи.
Прогулянки, екскурсiï, огляд визначних пам'яток, лiкування за
порадами Шипулiнського, уроки нiмецькоï мови, оперний театр,
концерти, музичнi вечори у Рейхелiв, зустрiчi з орловською подругою
Софiєю Карлiвпою Рутцен та з iншими спiввiтчизниками усе це було
розписано на кiлька днiв наперед. Проте на першому мiсцi, як завжди,
була робота.
Жити у Дрезденi добре, тихо. Робота йде дуже швидко. Бiльш тут зробиш у
мiсяць, як де-небудь у два роки, писала вона Шевченковi, як тiльки
приïхала, i майже те ж саме, лише трохи в iншому тонi, повторила в
листi до Тур-генєва на початку липня: Робота моя посувається
швидко, та все щось не гаразд виходить. Треба, однак, посилати в Росiю.
Вона насамперед переклала на росiйську мову i вiдiслала Кожанчикову свою
Ледащицю, сподiваючись, що оповiдання вийде у свiт окремою книжкою ще до
того, як буде можливiсть опублiкувати його в оригiналi. Шевченко мав
дiзнатися, чи прийняли цю пропозицiю: З Кожанчи-ковим н бачився
позавчора, i вiн менi нiчого не казав про Ледащицю. I тут же
попереджує: Серденько моє! Не посилайте поки що нiчого отим
книгарям, поки вас лихо не прискрiпало. Бо вони пе бачать, а носом чують
нашi злиднi, а втiм, робiть, як самi знаєте. Восени буде у нас
свiй журнал пiд редакцiєю Бiлозерського i Макарова. Пiдождiть
трошки. А поки що нехай вам бог помагає па все добре.
Шевченко мав рацiю. Кожанчиков не схотiв видавати Ледащицю окремим
виданням. Однак оповiдання не залежалось. Редактор Русского слова, поет
Я. П. Полон-ський, надрукував ного у вересневiй книжцi i вважав це
своєю заслугою: Хто познайомився з Маркой (!) Вовчком i упрохав
ïï а Древдена прислати повiсть? Полон-ський, вихвалимся пiп
перед видавцем журналу, гра-фом-меценатом Кушелевим Бевбородьком.
Слiдом За цим Русский ВЄСТНИК подарував читачам Игрушечку.
Тургенев готував для Отечественньïх записок переклад Iнститутки, а
московський видавець М. М. Щепкiн (син актора) обiцяв якнайшвидше видати
збiрку Рассказов из народного русского бьiта. Передбачалися ще й
перевидання окремих оповiдань.
Лист Шевченка, а згодом втiшнi вiстi вiд Макарова та Бiлозерського, якi
уперто домагалися дозволу на видання украïнського журналу, вселяли
надiю, що видання нових творiв, що мали увiйти до другоï книги
Народних оповiдань, теж не затримається. Одне за одним надсилала
вона ïх Бiлозерському в оригiналi ii перекладала паралельно на
росiйську мову. Та перш нiж розповiсти про новi твори , ми маємо
з'ясувати, якими враженнями збагатився досвiд письменницi i як склалося
ïï життя на чужинi.
У Дрезденi було на що подивитися! Кожен, хто описував це мiсто на Ельбi,
захоплювався його музеями, пам'ятками готичноï архiтектури,
знаменитою картинною галереєю, драматичним театром, де грали у той
час вiдомi актори Деврiєнт i Давiсон, дрезденським ярмарком з
величезного кiлькiстю фруктiв i квiтiв, зразковою чистотою i порядком па
вулицях, обсаджених чайними трояндами. Нiмецька Флоренцiя славилася
також чудовим симфонiчним оркестром, Вищою музичною школою i вокальною
капелою, куди приïздили вдосконалювати виконавчу майстернiсть
музиканти i спiваки мало не з усього свiту. Крiм усього цього, в столицю
Саксонiï iноземцiв приваблювали мальовничi краєвиди i дешеве
життя.