Авантюрно-алегоричний роман Апулея Метаморфози, iди Золотий осiв

Герой роману Луций ( чивипадково збiг з iм'ям автора?!) подорожує по Фессалiï. У шляху вiн чує захоплюючi й страшнi iсторiï про колдовских чари, перетворення й iнших ведьмовских витiвках. Луций прибуває у фессалийский мiсто Гипату й зупиняється в будинку якогось Милона, що набитий грiшми, страшний багатiй, але скупий донезмоги й усiм вiдомий як людина препiдлий i пребрудний. В усьому античному свiтi Фессалiя славилася як батькiвщина магiчного мистецтва, i незабаром Луций переконується в цьому на власному сумному досвiдi
У будинку Милона в нього зав'язується роман зi служницею Фотидой, що вiдкриває коханцевi таємницю своєï господарки. Виявляється, Памфiла (так кличуть дружину Милона) за допомогою чудесноï мазi може перетворюватися, припустимо, у сову. Луций жагуче хоче випробувати це, i Фотида зрештою пiддається на його прохання: робить
сприяння в настiльки ризикованiй справi. Але, проникнувши таємно в кiмнату господарки, вона переплутала шухлядки, i в пiдсумку Луций перетворюється не в птаха, а в осла. У цьому виглядi й перебуває вiн до самого кiнця роману, знаючи лише, що для зворотного перетворення йому треба покуштувати пелюсткiв троянд. Але рiзнi перешкоди встають на його шляху щораз, як вiн бачить черговий рожевий кущ
Новоявлений осел стає власнiстю зграï розбiйникiв (вони ограбували будинок Милона), якi використають його, природно, як в'ючна тварина: Я був скорiше мертвий, чим живий, вiд ваги такоï поклажi, вiд крутостi високоï гори й тривалостi шляху.
Не раз, що перебуває на краï загибелi, змучений, побитий i напiвголодний, Луций мимоволi бере участь у набiгах i живе в горах, у кублi розбiйникiв. Там щодня й щоночi вислухує вiн i запам'ятовує (перетворившись в осла, герой, на щастя, не втратив розумiння людського мовлення) всi новi й новi страшнi iсторiï про розбiйницькi пригоди. Ну, наприклад, — оповiдання про могутнiй розбiйника, що облачився у ведмежу шкiру й у цьому виглядi проникшем у будинок, вибраний його спiвтоваришами для пограбування
Найвiдомiша iз вставних новел роману — Амур i Психея — чудова казка про молодшу й прекраснейшей iз трьох сестер:
вона стала коханiй Амуру (Купiдона, Ерота) — пiдступного стреловержца.
Так, Психея була настiльки прекрасна й чарiвна, що бог любовi сам полюбив ïï. Перенесена ласкавим Зефiром у казковий палац, Психея щоночi приймала Ерота у своï обiйми, пестячи божественного коханого й почуваючи, що улюблено iм. Але при цьому прекрасний Амур залишався невидимим — головну умову ïхнiх любовних зустрiчей…
Психея вмовляє Ерота дозволити ïй побачити iз сестрами. I, як завжди буває в подiбних казках, заздрi родички пiдбивають ïï ослухатися чоловiка й спробувати його побачити. I от пiд час чергового побачення Психея, суши давно цiкавiстю, запалює свiтильник i, щаслива, радiсно розглядає прекрасногo дружина, що спить поруч сней.
Але отут iз ґнота лампи бризнуло гаряче масло: Вiдчувши обжог, бог пiдхопився й, побачивши заплямованоï й порушеноï клятву, швидко звiльнився вiд обiймiв i поцiлункiв несчастнейшей свiй чоловiк i жiнка й, не произнеся нi слова, пiднявся в повiтря.
Богиня любовi й краси Венера, почуваючи в Психее суперницю, усiляко переслiдує обраницю свого стрелоносного й примхливого сина. I iз чисто жiночою пристраснiстю викликує: Так вiн насправдi любить Психею, суперницю мою по самозванiй красi, викрадачку мого iменi?! А потiм просить двох небожительниц — Юнону й Цереру — знайти летюху, що втекла, Психею, видаючи ïï за свою рабиню
Меж тим Психея, переходячи з мiсця на мiсце, удень i вночi iз занепокоєнням шукає свого чоловiка, i усе сильнiше бажає якщо не пещеннями чоловiк i жiнка, те хоч рабськими благаннями зм'якшити його гнiв. На тернистому шляху своєму вона попадає у вiддалений храм Церери й працьовитою покiрнiстю завойовує ïï прихильнiсть, И все-таки богиня родючостi вiдмовляється надати ïй притулок, тому що пов'язана з Венерою узами стародавньоï дружби. Так само вiдмовляється дати притулок ïï i Юнона, що говорить: Закони, що забороняють захищати чужим випадним рабам без згоди ïхнiх хазяïв, вiд цього мене втримують. I добре хоч, що богинi не видали Психею розгнiваноï Венерi
А та тим часом просить Меркурiя оголосити, так сказати, всесвiтнiй розшук Психеи, оголосивши всiм людям i божествам ïï прикмети. Але Психея в цей час i сама вже пiдходить до чертогам своєï неприборканоï й прекрасноï свекрухи, вирiшивши здатися ïй добровiльно й робко сподiваючись на милосердя й розумiння
Але надiï ïï даремнi. Венера жорстоко насмiхається над нещасною невiсткою й навiть б'є ïï. Богиню, крiм усього, бiсить уже сама думка про перспективу стати бабусею: вона збирається перешкодити Психее народити дитя, зачате вiд Амуру: Шлюб ваш був нерiвний, до того ж, ув'язнений у замiському маєтку, без свiдкiв, без згоди батька, вiн не може вважатися дiйсним, так що народиться вiд нього незаконне дитя, якщо я взагалi дозволю тобi доносити його.
Потiм Венера дає Психее три нездiйсненних завдання ( щостали потiм вiчними сюжетами свiтового фольклору). Перше з них — розiбрати незлiченну купу жита, пшеницi, маку, ячменя, проса, гороху, сочевицi й бобiв — Психее допомагають виконати мурахи. Так само, за допомогою добрих сил природи й мiсцевих божеств, справляється вона й з iншими повинностями.
Але й Амур тим часом страждав у розлуцi з улюбленоï, котру вже простив. Вiн звертається до свого батька Юпiтеровi iз проханням дозволити цей нерiвний шлюб. Головний Олiмпiєць скликав всiх богiв i богинь, велiв Меркурiю негайно доставити Психею на небо й, простягнувши ïй чашу з амброзiєю, сказав: Прийми, Психея, стань безсмертноï. Нехай нiколи Купiдон не вiдлучається з обiймiв твоïх i так буде цей сполучник на вiка столiть!
И була зiграна на небi весiлля, на якiй весело танцювали всi боги й богинi, i навiть Венера, уже на той час подобрiла. Так належним чином передана була у владу Купiдона Психея, i, коли прийшов строк, народилася в них дочка, що кличемо ми Насолодою.
Втiм, Зевса можна зрозумiти: по-перше, вiн був не зовсiм безкорисливий, тому що за згоду на цей шлюб попросив Амуру пiдшукати йому на Землi чергову красуню для любовних утiх. А по-друге, як чоловiк, не позбавлений смаку, вiн розумiв почуття сина…
Це зворушливо-трагiчне оповiдання Луций почув вiд п'яноï баби, що господарювала в печерi розбiйникiв. Завдяки збереженiй здатностi розумiти людське мовлення, перетворений в осла герой довiдався безлiч i iншi дивнi iсторiï, тому що майже безупинно перебував у шляху, на якому попадалося йому чимало митецьких оповiдачiв
Пiсля безлiчi халеп, постiйно мiняючи хазяïв (переважно — злих i лише зрiдка — добрих), Луций-осел зрештою рятується втечею й виявляється один раз на вiдокремленому Егейському узбережжi. I отут, спостерiгаючи народження Мiсяця, що сходить iз моря, вiн натхненно звертається до богинi Селену, що носить безлiч iмен у рiзних народiв: Володарка небес! Совлеки з мене образ дикого чотириногого, поверни мене поглядам моïх близьких <…> Якщо ж жене мене з невблаганною жорстокiстю яке-небудь божество, нехай менi хоч смерть дана буде, якщо жити не дано! I царствена Исида (єгипетське iм'я Селен^-Мiсяця) є Луцию й указує шлях до порятунку. Не випадково саме ця богиня в античному свiтi завжди зв'язувалася з усiма таємничими дiйствами й магiчними перетвореннями, ритуалами й мiстерiями, змiст яких було вiдомо лише присвяченим. Пiд час священного ходу жрець, заздалегiдь попереджений богинею, дає нещасному можливiсть нарештi вкусить рожевих пелюсткiв, i на очах восхищенно-экзальтированной юрби Луций знову знаходить людський вигляд
Пригодницький роман завершується главою, присвяченоï релiгiйним таïнствам. I вiдбувається це цiлком органiчно й природно (адже мовлення увесь час iде про перетворення — у тому числi й духовних!).
Пройшовши через серiю священних обрядiв, пiзнавши десятки таємничих присвят i зрештою вернувшись додому, Луций повернувся й до судовоï дiяльностi адвоката. Але в бiльше високому званнi, чим був ранiше, i з додаванням священних обов'язкiв i посад
Ю. В. Шанин