Оповiдання В. Винниченна "Салдатики!" - "малюнок iз селянських розрухiв"

Життєвий шлях Володимира Винниченка простягається з Єлисаветграда на Кiровоградщинi до Мужена за тисячу кiлометрiв вiд Парижа. Але де б вiн не жив, усi його думки були з рiдним народом.
Оповiдання "Салдатики!", за визначенням самого автора, "малюнок iз селянських розрухiв". Твiр починається описом сiрого, холодного березневого ранку. Темнi, густi хмари повзуть над селом. На вигонi зiбралися селяни, i ïхнi худi, похмурi обличчя повернутi у бiк шляху. Учора доведенi до вiдчаю голодом селяни роздiлили мiж собою добро з панських комор. Уперше за багато мiсяцiв "весело запалали печi по хатах", радiсно "снiдали селяни тiєï ночi". А вранцi прокотилася новина - до села йдуть солдати, яких прикликав пан, щоб приборкати непокiрних селян.
I ось тепер люди тривожно поглядають на шлях, який iде з невеличкого лiска за селом, стиха перемовляються про убивство солдатами трьох селян у Кавунiвцi; чується жiночий плач i зiтхання. Серед розгублених селян вирiзняється Явтух, який упевнено заспокоює односельцiв. I люди вiрять йому. Ще донедавна його мало примiчали в селi, а тепер цей непоказний, непримiтний чоловiк першим став перед солдатськими рушницями, щоб захистити село вiд розстрiлу. Вiн знаходить потрiбнi слова i розповiдає солдатам про голод, який змусив селян вiдiбрати у пана ними ж зароблений хлiб, про те, що й самi солдатики - такi ж селяни, про те, що не можна стрiляти в безневинних людей. I солдати опустили зброю, вiдмовилися виконувати накази офiцера. I тодi озвiрiлий офiцер вихопив шаблю i з усiєï сили рубонув Явтуха. Селяни занiмiли вiд жаху. Та ось iз юрби вискочив Микола i з свистом опустив на голову офiцеровi ломаку. "Коли селяни й солдати збiглися до Явтуха та офiцера, обидва були вже мертвi". Цi двi смертi примирили солдат i селян. Вони розiйшлися: солдати понесли вбитого начальника до казарми, а селяни з другим вбитим начальником - Явтухом - повернулися до села.
Цим закiнчується оповiдання В. Винниченка "Салдатики!", i письменник надає змогу читачевi самому додумувати, як могли б розвиватися подiï далi.
Початок XX столiття був буремний. Загострилося соцiальне розшарування на селi, збiднiле селянство було розорене i за копiйки працювало на панських ланах. Нестерпне iснування було причиною масових виступiв селян. Часто цi бунти жорстоко придушувалися вiйськами, але iнодi ставалося так, що солдати опускали гвинтiвки, вiдмовлялися стрiляти в нещасних, голодних людей. Саме такий випадок схвилював душу письменника. Володимир Винниченко у невеличкому оповiданнi - "малюнку iз селянських розрухiв" - показав трагедiю людського життя. Але за найжорстокiших умов iснування люди можуть i повиннi залишатися людьми, не перетворюватися на звiрiв.
Оповiдання "Салдатики!" закiнчується трагiчно, але те, що солдати i селяни не стали ворогами, розiйшлися мирно, вселяє надiю i оптимiзм.