Нi! Я жива, я вiчно буду жити... (Леся Украïнка)

Доля справжнього поета нелегка i терниста. Улюбленi Лесини спiвцi мали чарiвнi голоси, але ïхнє особисте життя - то драми. Шiллер, Байрон, Шевченко, Мiцкевич, Лєрмонтов... Жоден режисер не поставить такоï драми, якою було ïхнє життя. Звiдки ж вона, слабка, хвора, обдiлена долею жiнка, черпала своï сили? Як гартувався ïï характер? Усi своï надiï вона покладала на мiць свого слова. Така вже була ïï доля: мусила гукати до людей, "прорицати, аки одержима" в той час, коли од туги хотiлося в землю увiйти i замовкнути навiки. Iз свого життя вона створила поезiю, драму, пiсню. Вона належала до таких людей, "що коли бачать перед очима маленьку хмарку, то ïм здасться, що сонце погасло, а коли пiймають промiнь, то думають, що сонце прийшло жити до ïх у саму душу..." Так писала Леся до А. Кримського. Життя ламало навколо неï все, але не характер, який сформувався дуже рано i не змiнювався нiколи.
Попри всi болi, жалi, трагедiï, Леся любила життя. ïï зачаровували небо i море, дивували тисячолiтнi пiрамiди i старовиннi замки, захоплювала велична i грандiозна картина свiту, але думка поетеси завжди б'ється над питанням, де шукати щастя, волю i надiю. I народжується мудре слово:
Нi, думко! Даремно в свiтовiм просторi
Притулку шукати,
В безодню дарма поринати.
Любов i надiя не в зорях, не в морi, - Мiж людьми поради питати!
Поетеса пильно придивляється до життя, до людських стосункiв i проймається любов'ю до простих людей i ненавистю до гнобителiв. Вона вбачає свiй обов'язок у тому, щоб "сiять квiтки на морозi", поливати ïх гiркими словами доти, доки не розтане лiд гнiту i зла i не зiйдуть квiти добра та щастя. Заради Вiтчизни, людей вона готова пiднiмати важкий камiнь "на гору круту крем'яную" з веселою пiснею на устах, шукати "зiрку провiдну, ясну владарку темних ночей". Леся мрiє своïм словом збудити народ до боротьби за правду i волю, знаючи, що у цiй боротьбi може загинути багато борцiв, серед них i вона:
Нi, гук страшний я видобути мушу! Хай я загину, та хай сяє мило Над людьми сонцем правда i надiя!
Поетеса своïми творами кидає рiшучий виклик силам темряви, затверджує волю до боротьби i перемоги.
I не вмре та слава, не поляже, В пiснi, словi буде вiчно жити I про себе свiтовi розкаже.
Такими словами закiнчує Леся Украïнка поему "Роберт Брюс, король шотландський". Цi ж слова можна вiднести i до ïï життя та творчостi. Вона дiйсно залишається жити вiчно у своïх пiснях i в пам'ятi вдячних нащадкiв.