СКОВОРОДА ГРИГОРIЙ

(1722
Ї1794)
Народився у с. Чорнухи на Полтавщинi у бiднiй козацькiй родинi. Навчався у Києво-Могилянськiй академiï. Три роки (1741-1744) спiвав у придворнiй хоровiй капелi царицi Єлизавети (деякий час був регентом - керiвником хору), це дало змогу побувати за кордоном: в Австрiï, Iталiï, Нiмеччинi, Польщi, Угорщинi. Там Сковорода збагачував знання, вiдвiдував лекцiï вiдомих учених.
Протягом 1753 р. працював у Переяславському колегiумi, де викладав пiïтику. Через конфлiкт iз керiвництвом закладу був змушений покинути роботу. З 1754 по 1759 рр. продовжив педагогiчну дiяльнiсть як домашнiй учитель, вихователь. Пiзнiше викладав у Харкiвському колегiумi поетику, риторику, грецьку мову. Систему виховання Сковорода розробив у курсi "Християнське добронравiє" i пропагував його, коли у 1769 р. покинув педагогiчну дiяльнiсть i став мандрiвним фiлософом. Останнi роки життя провiв у мандрах. На могилi фiлософа написано його слова "Свiт ловив мене, але не спiймав".
Спадщина письменника-фiлософа складається з фiлософських трактатiв, поезiй, байок. Утворах вiдбито фiлософськi погляди автора: життя людини - це постiйне самопiзнання, самовдосконалення. Свiт можна зробити цiлiсним, лише вiднайшовши себе, пiзнавши сутнiсть свого "я".
Мотиви свободи i щастя у книжцi Сковороди "Сад божественних пiсень"
Сковорода був видатним фiлософом-гуманiстом. Його творчiсть починаючи з циклу "Сад божественних пiсень", пройнята iдеєю людськоï рiвностi; критикою паразитизму експлуататорських класiв, любов'ю до "людей працi", полум'яним патрiотизмом.
Високi моральнi якостi людини виявляються у добрих вчинках. А добрi вчинки - в мудростi, бо й сама мудрiсть є джерелом усiх доброчесностей.
Тому збiрка "Сад божественних пiсень" є своєрiдним лiричним щоденником, в якому вiдбилися життєвi подiï, роздуми, лiричний настрiй ïх автора. Мислитель добре розумiв убогiсть i станову обмеженiсть панiвноï феодальноï моралi, бачив, що iстини феодалiзму є бар'єром на шляху розвитку людини, ïï природних здiбностей i талантiв.
Г. Сковорода дiйшов висновку, що щастя треба шукати в нас самих. Усякий мусить пiзнати свою натуру, своï нахили. I щастя можна придбати, будуючи життя на вiчному, а не на тлiнному.
Украïнський мислитель у збiрцi багато уваги зосередив на думцi, що людина повинна бути вiльною, щоб реалiзувати своï можливостi. Свобода - це вищий дар i благо людини, вони притаманнi ïй самiй за самою природою речей, але через злу волю вiднятi в неï гнобителями та експлуататорами.
Сам Сковорода свободу називав "головною мiрою" у своєму життi; вважав це основною метою, до якоï повиннi прагнути трудящi люди. Бо кожен мусить бути гiдним свого справжнього призначення - творити своє власне i загальне щастя.