Iнтимна лiрика Максима Рильського

(за поезiєю "Яблука доспiли")
Вiд поезiï М. Рильського "Яблука доспiли" вiє свiтлим смутком, печаллю
розлуки. Але все одно мотив життєдiяльностi, гармонiйного єднання людини i природи
домiнує:
Яблука доспiли, яблука червонi!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Вже й любов доспiла пiд промiнням теплим,
I ïï зiрвали радiснi вуста.
Лiричний герой порiвнює своє почуття кохання з яблуками, якi теж "зривають", коли
вони "достигнуть пiд промiнням теплим". Герой вiдчуває, що для його кохання, як i
для яблук, минуло лiто i настала осiнь. Ось тому:
...У серцi щось тремтить i грає,
Як тремтить на сонцi гiлка золота.
Ось-ось настане мить розлуки
- i кохання згасне. Усвiдомлюючи це, лiричний герой у розпачi благає свою кохану:

Поцiлуй востаннє, обнiми востаннє.
Отже, в основi вiрша
- фiлософська думка про минучiсть кохання. Цю проблему поет розв'язує так:

Вмiє розставатись той, хто вмiв любить.
Саме в цих рядках
- головна iдея твору. Кохання
- минуще. I лише той зумiє вiднайти душевний спокiй, хто по-справжньому кохав, не
розмiнюючи своïх почуттiв.