Самопiзнання головного героя в романi "Мiсто" Валер'яна Пiдмогильного

"Мiсто" Валер'яна Пiдмогильного - роман про людину, про мiсто, про життя, про незгаснiсть вогню, сповнений скептицизму переможця i оптимiзму переможеного.
В. Пiдмогильний намагався зрозумiти, хто є людина в мiстi, яке ïï мiсце в життi, для чого вона живе, вiн прагнув осмислити ïï iдеали, цiннiснi орiєнтацiï.
Автор хотiв поставити людину перед самою собою, змушував ïï зазирнути в себе. Тому i з'являється в романi тип героя, схильного до самоспоглядання, самозосередження.
Людське iснування в романi - це iснування особистостей, яким передусiм притаманне певне ставлення до буття, рацiональне чи iррацiональне сприймання свiту.
Традицiйна, але не вирiшена багатьма епохами проблема буття, гостро поставлена в творi, закладена в самiй специфiцi iснування героïв у свiтi.
Сутнiсть людського буття автор "Мiста" розглядає як дiяльнiсть, у якiй людина виражає своє "я" як прийнятий iдеал ïï буття.
Селянський парубок Степан Радченко вирушає до мiста, не маючи про нього жодного уявлення; обов'язок i вiдповiдальнiсть - новi слова в лексиконi Степана. Це не правда, що всi люди такi, як вiн, а вiн - як вони.
Вiн робить одне з найбiльших вiдкриттiв - вiн вiдкриває людину.
Люди - рiзнi, бо для кожного з них свiт починається й гасне; Степан бачить людей як єдину iстоту.
У мiстi починається кара Степана за його минуле, за те, що вiн такий, а не iнший. Його кара - це самота, а нагорода - це його творчiсть. Мертвими йому видаються його старi оповiдання.
Роман В. Пiдмогильного - це твiр про вину, якоï не можна було уникнути, бо вона - закон iснування.
Життя для В. Пiдмогильного - це рух, це здобування свiту, вiдкриття людини, знайдення себе, й все це - чарiвне i мiнливе, як вогонь. Бо вогонь - це образ Бога.