Червоне - то любов, а чорне - то журба (за лiрикою Д. Павличка)

Немає, мабуть, жодного поета, який би у своïх творах не оспiвав таке прекрасне людське почуття, як любов, кохання. Тiльки однiєю ниткою неможливо вишити вiзерунок, яким би милувалися. Так i людське життя не може складатися тiльки з чорних чи бiлих днiв, бо переплiтаються в ньому i любов, i журба, i радiсть, i нещастя.
Характерними рисами iнтимноï лiрики Д. Павличка є щирiсть i вiдкритiсть. Вiд його поезiй свiтлiшає душа i почуття переповнюють серце:
Я тiльки раз, єдиний раз любив, А скiльки я ненавидiв - не знаю. Ненавистю душi не погубив, Любов мене замучила до краю.
Поет оспiвує рiзнi гранi i вiдтiнки кохання: щастя, спокiй, натхнення, радiсть. Саме про такi почуття йдеться в сонетi "Ще днiв моïх багато за горою":
Та є на свiтi лагiдна рука, Яка в моï думки i сподiвання Вливається, як в озеро рiка. Вона дає моïй душi сiяння I дбає, щоб не згаснула зарання Вiдлита в словi кров моя дзвiнка.
Але любов - це не тiльки радiсть i щастя, це також журба i сум. У поезiï "Я стужився, мила, за тобою" оживають пiсеннi символи й народнi образи:
Я стужився, мила, за тобою, З туги обернувся мимохiть В явора, що, палений журбою, Сам-один мiж буками стоïть.
Лiричний герой назавжди збереже у своєму серцi образ коханоï. Про це сказав автор у поезiï "Не раз менi здається":
Але ти, моя дiвчинко, моя тиха любове, Житимеш у моïх словах вiчно.
Д. Павличко любив свою матiр, свiй рiд, свою Украïну. Вiрш "Два кольори" - гiдний пам'ятник Матерi - був покладений на музику i став улюбленою пiснею багатьох. Їï провiдним образом є вишита сорочка, що є нашим оберегом. Багатьма дорогами пройшов автор, та повернувся додому зi згорточком старого полотна, на якому червоними та чорними нитками вишите його життя.
Кохання у Д. Павличка завжди пов'язано з рiдною природою, а усе найпрекраснiше у коханнi зiставляється з дорогими для серця картинами дитинства:
Впали роси на покоси, Засвiтилися навколо. Там дiвча ходило босе Бiлу нiжку прокололо.
Менi дуже подобаються вiршi Д. Павличка, бо примушують замислитись, бо оспiвують найпрекраснiше почуття - любов. Я iз захопленням читаю щирi i неповторнi його рядки:
Любитиму! О, що б я не робив, Любов моя вмиратиме зi мною.