Народна пiсня "Вiє вiтер на долину"

Iз давнiх-давен пiсня виражала радiсть i смуток, сподiвання i мрiï. До пiснi зверталися при найрiзноманiтнiших негодах i душевному неспокоï. У нiй можна почути сльози i веселий смiх, вiдлуння своïх почуттiв, знайти мудру пораду i надiйну пiдтримку.
Усi важливi вияви сiмейного життя вiдтворювалися у родинно-побутових пiснях. До таких належить i народна пiсня "Вiє вiтер на долину". Уявляється менi вродлива молода жiнка, яка схилилася над аркушем паперу. Вона щось пише, а сльози нестримно ллються з ïï очей. Вона б рада покинути все, щоб опинитися у любiй сторонi, серед милих ïï серцю людей, адже;
Нема ж цвiту бiлiшого Над хрiн та над редьку,
Нема ж роду рiднiшого Над отця, над неньку.
За своєю сестрою, яка одружилася та змушена жити у чужiй сторонi, журиться брат, хоче дiзнатися, чи звикла вона жити у свекрухи. Думаю, що мiж сестрою та братом теплi i щирi стосунки. Недарма вона пише у своєму листi:
Нема ж цвiту бiлiшого Над тi полуницi, Нема ж роду рiднiшого, Як брат та сестрицi.
Пiдтримка брата допомагає сестрi жити серед чужих людей, зносити докори свекрухи i насмiшки чоловiкових родичiв. Себе вона порiвнює iз криницею, що знаходиться у полi мiж дорогами:
Що хто iде, а хто ïде - Водицi нап'ється, А iз мене, нещасноï, Хто схоче, - смiється.
Хочеться вiрити, що ця дiвчина буде щасливою зi своïм чоловiком, що у ïхнiй сiм'ï надовго оселяться любов, вiрнiсть, вiдданiсть i повага. Останнi рядки пiснi звучать оптимiстично i дарують надiю:
Нема ж цвiту бiлiшого Та над ожиноньку, Нема в свiтi вiрнiшого Та над дружиноньку.