"Посiєш характер - пожнеш долю" (неоднозначнiсть оцiнки образу Чiпки за романом Панаса Мирного "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?")

Олесь Гончар так сказав про особистiсть Панаса Мирного: "Цiле-спрямована, зiгрiта глибокою любов'ю до народу, творчiсть письменника найвiрогiднiше вiд усього засвiдчує, чим жила ця людина - суворий лiтописець епохи". Дiйсно, великий митець прагнув до останку бути корисним Украïнi, передаючи лiтературним персонажам своï найпалкiшi почування та найпекучiшi болi. Одним з таких персонажiв, що увiйшов в украïнську лiтературу, є Чiпка, головний герой роману "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?". Його внутрiшнiй свiт, складний i суперечливий, вiдбився на таких же непередбачуваних i повних протилежностi вчинках. Тому менi, наприклад, iнодi дуже важко давати ïм оцiнку. З одного боку, моє серце переймаєть ся симпатiєю до скривдженого, обдарованого вiд природи i розумного Варениченка. З iншого - мене обурюють його злодiйськi вчинки. Навiть тодi, коли роман вже прочитаний до кiнця, менi важко визначити своє ставлення до цього героя: серце i розум ще довго будуть сперечатися. Часто нашими вчинками керують зовнiшнi обставини, i тодi доводить ся поступатися своïми переконаннями. Та на те iснує поняття честi, щоб своєчасно зупинитися! Знайомлячись iз життям Чiпки, ми бачимо цi обставини, засуджуємо ïх, бо вони руйнують характер i долю хлопця, який нам подобається. Соцiальна несправедливiсть штовхнула вчорашнього хлiбороба на злочинний шлях. А хiба до цього життя його було сповнене справедливостi? Чiпка змалечку вiдчуває себе нелюбим, вiдкинутим, другосортним, зазнав так мало радостi i добра i так багато болю. Вже тодi, в дитинствi, розвивається в ньому почуття помсти. Його дитячий природний розум, метикуватiсть, прагнення творити добро часто перекривалось нервовим озлобленням i ганебними вчинками (разом з пустотливим та байдужим Грицьком Чiпка з насолодою вiдкручує голови горобцям). Поступово ми усвiдомлюємо, що до морального падiння юнака призвело нехтування прадiдiвськими законами моралi, i навiть аморальнiсть самоï пореформеноï Росiï не виправдовує його позицiï. У хвилини розпачу Чiпка з болем запитує: "Де ж правда?" Вiн знаходить свою вiдповiдь i називає грабежi на шляхах "вiдбиранням свого", зрiвнюванням з бiдними. Коли ж Чiпка остаточно знавiснiв, розтоптав надiï коханоï Галi на щасливе родинне життя, втопив рештки своєï честi в безвиннiй кровi родини Хоменкiв, вироком прозвучали Галинi слова: "Так оце та правда?! Оце вона!!!" I чомусь гiрко стає за того кмiтливого хлопчика, за працелюбного запопадливого господаря, за палкого закоханого парубка... Але навiть кохання ненадовго змiнило Чiпчину вдачу: парубок спочатку вiдцурався розбишацького товариства, став сумлiнним хазяïном. I все-таки залишився колишнiм Чiпкою: через деякий час вiн знову вдається до розбiйництва. Усе життя в душi Чiпки жила злiсть на особистих кривдникiв, i вона рухала ним. Його можна жалiти та засуджувати, не розумiти та спiвчувати йому, заперечувати та пiдтримувати його думки. Але, попри все, слiд визнати, що Чiпка - жахливо трагiчна i морально роздвоєна особистiсть, яку обставини зробили стихiйним бунтарем, протестантом проти соцiальноï несправедливостi. Роман нiкого не залишає байдужим, бо примушує замислитись над суттю людського буття, iсторiєю свого народу, над моральними цiнностями особистостi.