Проблема взаємозв'язку вождя i народу в романi Пантелеймона Кулiша "Чорна рада"
Роль вождя, провiдника в народному поступi - одна з так званих "вiчних тем" у свiтовiй лiтературi. П. Кулiш, видатний украïнський письменник i культурний дiяч, також звернувся до цiєï проблеми у своïй "Чорнiй радi" - першому украïнському iсторичному романi. Ця спроба - одна з перших у новiй украïнськiй лiтературi. Пiзнiше тема буде по-своєму розроблена I. Франком, Л. Украïнкою та iн. Як часто буває, - i це неодноразово iлюструвала iсторiя - народ, коли певний дiяч знаходиться на гребенi популярностi, висуває його на провiдну роль, керуючись при цьому серцем, своïм внутрiшнiм зором, iнтуïцiєю. А минає час, i як народ не бачить швидких реальних зрушень, чи просто перестає розумiти свого ватажка, то саме вiн i скидає, усуває вiд влади свого обранця, нерiдко страчуючи чи вiдправляючи у вигнання колишнього улюбленця. I часто народ (натовп) не бачить i не розумiє, що ним манiпулюють iншi могутнi, до певного часу прихованi, постатi. Саме така ситуацiя розгортається в Украïнi ХVII ст., коли краïна опинилася на роздорiжжi. Куди йти? Помирає Б. Хмельницький, усувають вiд влади безвiльного сина Хмельницького Юрiя. Поступово беруть верх вузькi, антидержавницькi iнстинкти - i Украïну розколено на-двоє: на Право- i Лiвобережну Украïну. Цими частинами керують Тетеря, Сомко, Брюховецький, Василь Золотаренко. Кожен з них прагне влади, i кожен з них говорить правильнi слова. Усе залежить вiд народу, який знаходиться в роздумах. Кого обрати? Усякий з претендентiв починає "працювати" на свою популярнiсть заради свого успiху. Яким Сомко, як щира, пряма людина, менш за все звертає увагу на "краснi" промови, а щоденно, поступово робить свою справу. До того, що Брюховецький iз викраденим срiблом поïхав на Запорiжжя, Сомко ставиться майже з байдужiстю, вiрячи в мудрiсть народу. Вiн-бо, як людина лицарськоï вдачi, i людей мiряв такою мiркою! "Iванець гетьманує тiлько над п'яницями," - вiдповiдає Сомко полковнику-священику Шраму. Вiн бажає пiсля перемоги повернути "гетьмана ïх... в свинопаси". Але не так сталося, як прагнув зробити цей поборник честi й лицарства. Брюховецький, як людина хитра, практична та цинiчна, розумiє, що грошi - це могутня зброя, мiцнiша за гармати й кулi. I вiн тихо, пiдступно, плекаючи мрiю помститися Сомковi, завоював грошима i обiцянками владу на Запорожжi. "А так як сипнув грiшми, так запорожцi за ним роєм: "Iван Мартинович! Iван Мартинович!" А вiн ледачий, з усiма обнiмається, да братається, да горiлкою поïть...", - так розказує Шрамовi Божий Чоловiк, якому з самого початку все стало зрозумiло. Але народ поки що не розумiє... Якщо гасло Сомка: "... нехай у мене всяке, нехай i мiщанин, i посполитий, i козак стоïть за своє право", то Брюховецький каже: "Не знатимете пiд моєю булавою жодного козака або козацького старшини над собою паном: усi будемо рiвнi". Що ми з цього бачимо? Сомко виступає за оптимальний устрiй спiльного життя для всiх верств населення, бо в противному разi будуть заворушення, або просто почнеться громадянська вiйна. Брюховецький же просто вiдкидає, заперечує iснування певних прошаркiв украïнського суспiльства: козацькоï старшини, деяких мiщан - нiби вони й не частина народу! Тобто Сомко - об'єднуюча, примирююча сила, Брюховецький - роз'єднуюча сила, енергiя, що вносить розбрат у суспiльство. Але народ цього поки що не розумiє. Брюховецький "грає" на народ: "Чоловiк сей був у короткiй старенькiй свiтинi, у полотняних штанях, чоботи шкаповi попротоптуванi - i пучки видно". I говорить вiн вiдповiдно: "Дiтки моï! ... Чим же менi прохарчати вас, чим вас зодягнути? Бачте, я й сам увесь оббивсь, як крем'ях" або: "Як та бiдна курка-клопотуха, що знайде зернятко - да й те оддасть своïм курчаткам, так i я все до останнього жупана пороздавав своïм дiткам". У двобоï "грошi - правда" починають перемагати грошi, лестощi. Поки Сомко робить спроби об'єднати навколо себе однодумцiв, вiд нього вiдiйшли Зiнькiвський, Миргородський i Полтавський полки i "поклонились Iванцевi". Сомко починає працювати з подвоєною енергiєю. Але вже запiзно. Скликано "чорну" раду та проголошено гетьманом Брюховецького. Всi: i просте козацтво, i мiщани, i московське вiйсько на чолi з князем Гагiним - обманутi чи прямо пiдкупленi. I лише згодом усi побачили сутнiсть Брюховецького, коли той кинув напризволяще вчорашнiх своïх соратникiв i насмiявся з них. Нарештi народ прозрiв, але час втрачено: Сомко ув'язнений i невдовзi страчений, Шрам полiг за рiдне мiсто. Хто лишився з поборникiв об'єднання Украïни? Сам народ i лишився. Правда, зараз вiн не витримав життєвого iспиту. Але колись вiн знову висуне ватажка, якому вдасться перебороти супротивникiв i довершити Сомкову справу.
