Ольга Кобилянська

- тонкий знавець людськоï душi. Розкрити на матерiалi вивченого твору.

Ольга Кобилянська
- це письменниця глибоких душевних переживань, напруженоï думки, лiричних
настроïв. Вона виступила як прозаïк-новатор. За спостереженням Д.
Павличка, читач i сьогоднi приходить до ïï творiв
Їпо естетичну насолоду i по знання жiночого характеру, адже ж вона створила цiлу
енциклопедiю жiночоï душi
Ї. Глибину страждань мислячоï дiвчини Олени письменниця передала у повiстi

ЇЛюдина
Ї. У повiстi
ЇЦарiвна
- вперше в украïнськiй прозi iнтимна тема розкривалася
Їне на iнтригах та любовних пригодах, а на психiчнiй аналiзi буденного життя

- (I. Франко). Заглиблення у психiку героïв спостерiгаємо у таких творах
письменницi, як
ЇПрирода
Ї,
ЇНекультурна
Ї,
ЇМеланхолiйний вальс
Ї. Численнi оповiдання, етюди, новели Ольги Кобилянськоï
- це, за ïï висловом,
Їкраплi
- ïï кровi. Письменниця
Їплакала поезiями в прозi
Ї.
Глибоке зображення психологiï людини-трудiвника, життя якого невiдривне вiд
його годувальницi-землi, маємо у повiстi
ЇЗемля
- (1902). Через власне серце пропускає Ольга Кобилянська болi, терпiння,
сподiвання хлiбороба. Жах трагедiï вражає насамперед тому, що сталася вона в
родинi добрих, працьовитих, поряд-них господарiв. Iвонiка Федорчук

- батько Михайла i Сави
- чесний i працьо-витий господар, що невсипущими трудами з дружиною Марiйкою
зiбрав чотири гектари землi, яку хоче передати синам.
ЇЯк я колись замкну очi, то хочу аби моя земля перейшла в робучi руки. Я
ïï не вкрав i не придбав оманою. Я й моя Марiйка
- ми обоє доробилися ïï, оцими нашими руками дороблялися ïï...
Вона пiдпливла нашою кров'ю i нашим потом
Ї. Земля для Iвонiки
- жива iстота, вiн подумки розмовляє з нею. Старший син Iвонiки Михайло

- його гордiсть i надiя.
ЇПо всiх селах навкруги немає йому пари
- такий добрий
Ї,
- говорить про нього лiтня селянка Докiя. Так само прив'язана до землi його
дружина Марiйка. Вiдмовляючи молодшого сина вiд його поведiнки, мати говорить,
скiльки працi вкладено в землю:
ЇЛиш Бог один знає, як я не раз iз голоду скавулiла! Але зложеного крейцарка ми не
дотикалися. Аби я раз булочку собi купила, то й то нi!
- Письменниця майстерно вiдтворює дiалектику людськоï душi: коли батьки
дiзналися про смерть Михайла, горе змiнило ïх, бажання помсти i ненависть до
вбивцi охопило ïх. Але ж Сава
Їтепер ïх єдиний син. Iвонiка блискавично хапає
й ховає кулю, що випала з тiла Михайла пiд час експертизи, бо по нiй можна
впiзнати вбивцю. Сава
- вбiвца.
Тужачи за сином, Iвонiка знову згадує силу i владу землi:
ЇНе для тебе, синку, була вона, а ти для неï! Ти ходив по нiй, плекав
ïï, а як вирiс i став годний, вона створила пащу й забрала тебе

Ї. I коли Марiйка почала ходити по ворожках, хто ж убивця Михайла, Iвонiка вдруге
вдарив ïï, хоча до загибелi сина
Їй не кивнув пальцем на свою жiнку
Ї.
Не однаковими виросли ïхнi сини
- Михайло й Сава. Михайло
- роботящий юнак, який любить i поважає батькiв, умiє i прагне працювати. Вiн як
старший син мусив iти до армiï. Це справжня велика драма, яку тяжко
переживали батьки i вiн сам.
Михайло любить землю, працю на нiй, але людина для нього
- дорожча. Покохавши бiдну наймичку Анну, вiн ладен вiдмовитися вiд своєï
частки землi, якщо батьки, якi мрiють про заможну невiстку, не погодяться на
ïхнiй шлюб. Але щасливим Михайло почував би себе з Анною, хазяйнуючи на
батькiвськiй землi.
Письменниця глибоко проникає у психологiю Сави, який не любить землi. Вiн цiлини
днями вештається лiсами i луками з рушницею. Вбити пташку чи дрiбну тваринку було
для нього задоволенням. Жорстокий i ледачий, вiн звик до кровi, i вона не страшила
його. Савина прив'язанiсть до двоюрiдноï сестри, циганки Рахiри,
злодiйкуватоï i ледачоï,
- це теж патологiчний зв'язок, заснований на грiховi i злi. Рахiра потихеньку
призвичаювала його до думки, що тiльки вiн один мусить володiти батькiвською
землею, бо
Їщо значить чоловiк без землi?
Ї. Вона заклинає його, ворожить, чародiє:
ЇТобi ïаае земля через мене... Ти будеш багач, Саво, i будеш моïм
багатим Aаздою
Ї. Сава визрiває на братовбивцю. Вiн одружується з Рахiрою, але все це не дало
йому нi щастя, нi спокою.
Ольга Кобилянська з винятковою силою психологiзму передає любов украïнського
хлiбороба до землi i виболене упродовж багатьох поколiнь ставлення
украïнського селянства до служби в армiях чужих йому держав. У

ЇЗемлi
- всебiчно розкрито характер самого процесу мислення хлiбороба. У цьому творi
вперше було висвiтлене його нелегке життя в триєдиному вимiрi: соцiаль-ному,
нацiональному й психологiчному. М. Коцюбинський писав авторцi:
ЇЯ просто зачарований Вашою повiстю
- все, i природа, i люди, i психологiя ïх
- все це робить... сильне враження
Ї.