Моя улюблена новела Є. Гуцала

Менi дуже сподобалося оповiдання Євгена Гуцала "Вигадники", де головними героями є Михайлик та Надiйка. Вони навiть чимось схожi помiж собою: у обох бiляве, як льон, волосся, вони захоплено пiзнають навколишню природу. Себе цi дiти вiдчувають ïï частиною, уявляють, що вони квiти, вiрять, що можна викликати вiтер або дощ. Але Надiйка бiльш жвава i тому має першiсть пiд час iгор та розваг.
Мабуть, через це вона i сподобалася менi бiльше. Мати Михайлика каже про Надiйку: "Бачиш, тiльки вчора-позавчора приïхала з мiста в гостi до своєï бабунi Кирилiвни, а швидко оговталася в селi, вже й верхи на Михайликовi ïздить, доскоцька з неï дiвка виросте, коли вже змалечку така". Та менi здається, що мати недооцiнює сина, бо вiн також може наполягати на своєму, може проявляти свiй характер. Це ми бачимо у сценi, коли хлопчик наполягає на тому, аби мати залишила цуценя. Спочатку вiн "тьмянiє синiми очима", а згодом iде просити дозволу до батька. Ми раптом вiдкриваємо для себе iншого Михайлика - - рiшучого i наполегливого. Та й сама мати вже по-iншому дивиться на I свого сина i розумiє, що не дуже вже й "поïздиш на ньому верхи".
На перший погляд здається, що у новелi "Вигадники" немає особливо цiкавого сюжету. Але не завжди запам'ятовуються твори iз захоплюючими подiями. Невелика розповiдь про дружбу Надiйки та Михайлика зворушила душу якоюсь внутрiшньою чистотою, щирiстю та променистим свiтом дитячих уявлень, мрiй та проблем. Коли я читала "Вигадникiв", то менi здавалося, що я сама знаходжусь поруч з героями оповiдання, розважаюся та переживаю разом iз ними. Менi б дуже хотiлося, аби i мене вони назвали своïм другом.