Чому попри поразки страйку трудовий Борислав все-таки смiється? (за повiстю Iвана Франка "Борислав смiється")
Повiсть I. Франка "Борислав смiється" увiйшла в iсторiю украïнськоï
лiтератури як перший твiр про органiзовану боротьбу робiтникiв проти
експлуатацiï й визиску. -ï темою є зображення життя робiтничого класу
кiнця XIX столiття, наростання боротьби мiж працею i капiталом, органiзацiя
першого робiтничого страйку, змалювання життя капiталiстiв, конкуренцiï мiж
ними, виродження буржуазноï сiм'ï. Франко перший в украïнськiй
лiтературi розробляє тему працi робiтничого класу в умовах капiталiстичного
визиску. Своïм об'єктивним показом життя, працi i домагань бориславських
рiпникiв, отих вчорашнiх селян, що пройшли пекло нафтових копалень, заробляючи
грошi на iснування, письменник не тiльки пiдкреслює закономiрнiсть боротьби
робiтничого класу, а й наголошує, що така боротьба - єдиний можливий вихiд. Це -
шлях пiдневiльних трударiв до полiпшення економiчного i соцiального становища.
Розгортаючи подiï повiстi, автор показує, що робiтничий колектив пропонує два
варiанти такого шляху: перший - це органiзована боротьба (ïï iдея
належить центральному персонажу - Бенедьо Синицi), а другий - стихiйна помста над
окремими кривдниками, яку обстоювали Андрусь i Сень Бесараби. Та за тим, з якою
симпатiєю Франко змалював Бенедьо Синицю, я вiдчув, що автор подiляє погляди i
тактику саме цього героя. Тому вiн iз старанною виразнiстю показує, як зростає
робiтнича солiдарнiсть та свiдомiсть побратимiв, що гуртували ся навколо нього, як
"вiд слiв почало доходити до дiла". Я думаю, що саме оця зростаюча свiдомiсть i
народжувала Франковий оптимiзм i впевненiсть у перемозi пiдневiльних робiтникiв.
Наскрiзною сюжетною лiнiєю є розповiдь про те, як стихiйний рух бориславських
робiтникiв за своï права при активнiй участi "нових людей" переростає в
органiзовану форму боротьби - робiтничий страйк. Вiн стає кульмiнацiєю повiстi, до
якоï ведуть подiï, що розгортаються гостро i дуже цiкаво: твiр весь час
тримає нас у напруженнi, спонукає до власноï оцiнки подiï чи героя.
Вiдчувається майже фiзично те схвильоване збудження страйкарiв, бо вони обстоюють
свою гiднiсть, своє суто людське право на щасливе життя. У цьому я бачу ту усмiшку
надiï, що згодом переросла у "смiх Борислава". Задоволення вимог, висунутих
Бенедьо, дало б робiтникам можливiсть домогтися своïх прав - тому вони з
гiднiстю наполягають на них.
Та Гольдкремер як представник капiталiстiв цинiчно заявляє, що Борислав висмiє
такi вимоги, на що дiстає таку вiдповiдь: "Весь Борислав нас висмiє? А хто же то
такий, той Борислав? Борислав, паночку, то ми! I на нас тепер прийшла пора
посмiятися над вами!" Ось чому Борислав, незважаючи на поразку страйку, продовжує
смiятися: вiн вiдчув силу, народжену у єдностi, згуртованостi та одностайностi
виступу.
...Повiсть прочитана. Перегорнута остання сторiнка. Та моï думки знову i
знову повертаються до ïï героïв, неначе я сам був поруч з ними у
ïхнiй нелегкiй буденнiй працi й боротьбi. Думаю, що саме у цьому i полягає
неперевершена сила Франкового таланту: променистим словом розкрити очi на
становище народу й полiтику держави; пробудити свiдомiсть, вказати шляхи боротьби
за краще життя. I хоч зi змiною епох змiнилися й нашi судження та оцiнки, твiр
залишається для нас цiкавим i як художнє полотно, i як документ часу.
