Нев'януча природнiсть iнтимноï лiрики Iвана Франка

Вона так гарно, сяє так Святою, чистою красою, I на лицi ярiє знак Любовi, щиростi, спокою. / I. Франко / Iван Франко належить до найвидатнiших украïнських письменникiв дожовтневого перiоду. Iсторiя лiтератури знає небагато письменникiв, чиє життя i творчiсть були б так тiсно пов'язанi з життям народу, так глибоко вiдображали соцiальнi iнтереси трудящих, вiдкривали б рiдному народовi такi широкi горизонти свiтовоï культури. Ще до навчання у Львiвському унiверситетi, вiн пише вiршi про кохання, бо поет закохався у дочку священика у Лолинi, що у Карпатах. Дiвчинi своєï мрiï присвячував iнтимну лiрику. Писав ïй у листi: "Ви, напевно, здогадуєтесь, що Ви єдина муза, котра надихала й надихає мене на перший, так i на другий томик". Деякi вiршi автор знищив, а деякi дав до першоï його поетичноï збiрки "Баляди й розкази", що була надрукована 1876 року з присвятою "дiвицi Надеждi". "Дiвиця Надежда" - це була Ольга Рошкевич, сестра його шкiльного товариша Славка, у кого Iван Франко гостював удома. Ольга була дiвчиною оригiнальноï вроди, глибокого розуму, веселоï вдачi, начитана, досконало знала французьку й нiмецьку мови, прекрасно грала на фортепiано. "... Несмiла, як лiлея бiла, з зiтхання й мрiй уткана..." Так змальовує поет образ свого першого кохання у вiршi "Тричi менi являлася любов". Задушевною щирiстю бринять у вiршах Франка струни особистого болю, i ми спiвпереживаємо з поетом в його зажурi, разом з ним вiдчуваємо "осiннi думи", спостерiгаючи, як "паде додолу листя з деревини, паде невпинно, чутно, сумовито..." Меланхолiя зiв'ялого листя. Воно устеляло алеï львiвських паркiв шелестливим золотом, i брiв ними наш поет i шепотiв вiршi, що ïх складав. Так народилася збiрка про зранене серце, нездiйснене бажання, кохання без взаємностi - "Зiв'яле листя". Книжка потаємних, iнтимних пiсень, у яку вкладено "чуття скарб багатий". У нiй Франко увiковiчив свiй iдеал коханоï - чистий, далекий, нездiйснений. Високу культуру серця, культуру почуттiв випромiню ють Франковi чарiвливi, iнтимнi струни - вiршi про кохання. Лiрична драма "Зiв'яле листя" вражає читача великою внутрiшньою сконцентрованi стю лiричного чуття незвичайним багатством змiсту, тонкою грою емоцiй. Не випадково ж лiрика "Зiв'ялого листя" привертала й привертає увагу композиторiв. Незаперечним є одне: лiрична драма Iвана Франка "Зiв'яле листя" - це шедевр поетичноï майстерностi. Глибокий лiризм проникає в саму композицiю книги. -ï пiснi - це три жмутки зiв'ялого листя. Розповiдаючи про муки свого нероздiленого кохання, герой нiби розриває жмуток за жмутком, розкидає зiв'яле листя своïх пiсень, щоб воно, пiдхоплене вiтром, щезло безслiдно. Таким неоцiненним скарбом є творчiсть, а особливо iнтимна лiрика великого сина украïнського народу Iвана Франка, який заслужив ви-знання й любов наших сучасникiв. Вiн завжди з нами у щоденному життi, у працi, у хвилинах щастя i радостi, а особливо у часи смутку на душi та у серцi.