Образ людини-трудiвника в повiстi

ЇЗачарована Десна
- Олександра Довженка.
Кiноповiсть ЇЗачарована Десна
- - це гiмн землi й людям працi, що разом зростили i виховали самого письменника. Твiр є автобiографiчним. Вiн побудо-ваний на спогадах (окремi можна вважати новелами) про веселi та сумнi, приємнi та неприємнi сторiнки дитинства. Усi вони осяянi свiтлом домашнього вогнища, враженнями вiд спiлкування з природою та односельцями - чесними трудiвни-ками землi. Розкiшна природа над красунею Десною, яку сприймав О. Довженко Їзачарованими
- дитячими очима, творила його як митця, а батько-мати, хлiбо-роби-односельцi своïм прикладом виховували справжнього сина Украïни.
Невтомною трудiвницею на землi була мати письменника, яка найбiльше любила Їсаджати що-небудь у землю, щоб проiзростало
Ї. Вiд того город настiль-ки переповнювався рiзними рослинами, що Їдесь серед лiта вони вже не вмiща-лися в ньому. Вони лiзли одна на одну, переплiтались, душились, дерлися на хлiв, на стрiху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю
Ї. Опис багатого городу, на якому росло все, - то праця рук матерi. Цiлими днями Одарка Єрмолаïвна клопоталася по господарству, на городi. У любовi до працi вихову-вала своïх дiтей. Вона добре знала також дiю зiлля, вмiла за народними звичаями лiкувати. Була богомiльною, люблячою й поступливою. Та нелегка доля судилася ïй, мусила пережити смерть своïх дiтей, що й пiдкошувало сили, забира-ло красу. Власне образ матерi майже не виходить на перший план твору. Вона завжди у працi, у метушнi, у клопотах. Про неï автор бiльше розказує, нiж показує у дiï.
Батько письменника - яскраво виписаний образ трудiвника богатирськоï сили i краси. Письменник з гордiстю i любов'ю згадував: ЇСкiльки вiн землi виорав, скiльки хлiба накосив! Як вправно робив, який був дужий i чистий, руки широкi, щедрi. Як гарно ложку нiс до рота, пiдтримуючи знизу скоринкою хлiба, щоб не покрапать рядно над Десною на травi. Жарт мовив, точене, влучне слово. Такт розумiв i шанобливiсть
Ї.
Внутрiшнiй красi батька письменника вiдповiдає зовнiшнiсть: ЇБагато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика i великi розумнi сiрi очi, тiльки в очах чомусь завжди було повно смутку i тяжкi наслiдки неписьменностi i несвободи
Ї. У працi батько - талановита людина. Вiн й iнших оцiнює мiрками працьовитостi та чесностi.
Петро Довженко - високоморальна людина, що самовiддано допомагає селянам Загребелля пiд час повенi. Невтомно рятував вiн людей i ïхнє майно на Пасху. У цьому випробуваннi батько уявляється письменниковi справжнiм героєм працi, вiдважною людиною: ЇБатько сидiв з веслом на кормi - веселий iдужий. Вiн почував себе спаситслсм потопаючих, героєм мореплавателем...
Ї.
Краса i духовна велич батька розкривається у працi (як вiн вправно працював, скiльки землi виорав, скiльки хлiба накосив, як рятував потопаючих).Тому батька, неосвiченого темного селянина, автор пiдносить на п'єдестал героя. Серед людей, що трудилися з ранку до ночi, виростав письменник. Власне вони формували його ставлення до працi. Тому й обурюється О. Довженко тими, хто мiсцем вiдпочинку обирає рiчку чи озеро, на берегах яких кипить робота.
У ЇЗачарованiй Деснi
- Довженко подав народне розумiння прекрасного. Для його землякiв найвищим критерiєм краси є чесна праця. Ось чому так лiрично, з повагою i любов'ю змальовує О. Довженко образ дiда Семена, свого першого вчителя й порадника. Дiд Їпрожив пiд сонцем коло ста лiт, нiколи не ховаючись у холодок
Ї, умiв розмовляти з кiньми, телятами: з усiм живим i Їпахнув дiд теплою землею i трохи млином
Ї, що й виказує його селянське корiння, хлiборобську працю. А в молодi роки дiд чумакував, вiн письменний Їпо-церковному
Ї, залюблений у гарне слово i людей. I всi люди для дiда добрi.
Люди працi - величнi i прекраснi у своєму трудовому талантi, i навiть колоритна постать Самiйла при виконанiй улюбленоï роботи - косовицi - бачиться письменниковi у незвичайному, романтичному ореолi.
Тому найприємнiшим, найчарiвнiшим спогадом дитинства залишилась для посивiлого письменника музика клепання коси. Вона означала радiсть i втiху працi. Для митця вона - символ i джерело натхнення. З цього приводу вiн писав: ЇЧасом i досi ще здається менi, що й зараз поклепай хто-небудь косу, я зразу помолодшав би, подобрiшав i кинувся до роботи
Ї.