МУЗИКА ПОЕЗIÏ

Якщо про поезiю береться писати поет, вiн має у цьому професiйнi
переваги, як i специфiчнi хиби. Памятаючи про мiнуси, нам легше оцiнити
й плюси. Цi моï застереження слiд, думаю, враховувати як поетам,
так i тим, хто читатиме ïхнi розмiрковування про поезiю. Сам я
завжди повертаюся до своєï критичноï прози з почуттям
деякого невдоволення: уникаю, зрештою, цього i тому, що, не памятаючи
часто усiх сво'iх тверджень, виголошених у рiзнi часи, неодноразово
повторююсь або заперечую сам собi. Гадаю, що критичнi висловлювання
поетiв, а iсторiя дає нам чимало яскравих зразкiв цiкавi найперше
тим, що поети, незалежно вiд проголошуваноï мети, пiдсвiдомо завжди
обстоюють поезiю того типу, який близький ïм, чи постулюють
принципи, на якi самi б хотiли спертися. Особливо це стосується
молодих поетiв, якi активно включаються у боротьбу за поезiю того типу,
який творять самi, а також бачать i давню поезiю крiзь призму
власноï, через що однаково надмiрною виявляється i ïхня
вдячнiсть поетам, вiд яких дечого навчилися, i ïхня байдужiсть щодо
поетiв, якi сповiдували iншi мистецькi Принципи. Такий молодий автор
стає не стiльки суддею, скiльки проку- * -
рором. Навiть його знання з предмета часто виявляється однобiчним,
оскiльки у своïх студiях вiн зосереджує увагу на одних iменах
i занедбує iншi. Якщо вiн, скажiмо, вiзьметься зясовувати поетичнi
принципи, його висновки будуть швидше поширенням однотипних вражень i
спостережень на всю сукупнiсть явищ, якщо ж порине в естетику, хто- зна,
чи буде тут компетентнiшим вiд професiйного фiлософа. Найлiпше,
звичайно, буко б, якби вiн просто занотував перебiг своïх думок i
вражень на пожиток фiлософiï. Тому все, що пише поет про поезiю,
слiд оцiнювати з погляду його поетичноï творчости. Якщо нам
потрiбнi достовiрнiшi факти, звернiмося до вченого-лiтературознавця, а
за ïх обєктивнiшою оцiнкою до менш заанґажованого
лiтературного критика. Зрозумiло, що критик має бути трохи
лiтературознавцем, а лiтературознавець критиком. До таких учених слiд
вiднести В. Кера, який займався переважно класикою i проблемами
iсторичних взаємовпливiв, мав розвинене почуття естетичноï
вартости, добрий смак, розумiння критичних принципiв i вмiння ïх
застосовувати, тобто все, без чого внесок лiтературознавця в науку може
бути хiба що посереднiм.
Обiзнанiсть учених i поетiв iз версифiкацiєю -рiзко
вiдрiзняється пiд ще одним, вельми специфiчним поглядом. Спробую
пояснити це на
Гадаю, в свiтлi цих спостережень психологiчноï науки важко
погодитися з применшенням Ю. Суровцевим питомоï ваги
почуттєвого елемента, необхiдного для повнокровного сприйняття
твору в актi критичного дослiду. Називаючи палiативом потяг авторiв до
передачi своïх вражень, вихiд критика за межi кола усталеноï
термiнологiï, вiн стверджує, що професiйне вивчення мистецтва
не вимагає якоïсь надчутливостi при сприйняттi художнього
твору *… Надчутливостi, може, й не слiд вимагати вiд критика, але
пiдвищеноï чутливостi неодмiнно. Як глибоко здивувався М. Каулi,
коли, звернувшись до праць своïх колег, знайшов, що на змiстi
багатьох з цих книжок вiдбилась найповнiша естетична глухiсть ïхнiх
авторiв, що в рядi випадкiв вiдчувалося зневажливе ставлення до
письменникiв i ïхнiх робiт, якi ставали не бiльше, як первинною
сировиною для рiзноманiтних критичних операцiй, i що, як правило, всi цi
твори лише робили свiй внесок у величезну битву систем i концепцiй,
кожна з яких наполягала на своïй унiкальностi й непогрiшностi 2.
При всiх труднощах критичного судження саме естетична насолода вiд
пережитого твору мистецтва допомагає пiзнати його. Як казав А.
Луначарський: Насолода завжди йде рука в руку з пiзнанням. Сюди, на мою
думку, слiд вiднести також почуття iз, сказати б, мiнусовим знаком як
наслiдок неприйняття твору, але не просте усвiдомлення його слабкостi, а
дiю на критика всiєï гами больових почуттiв, що генеруються
любовю до своєï лiтератури. Р. Громяк так говорить про
залежнiсть ефективностi критичних суджень вiд тих переживань, якi
викликає твiр: Без естетичного почуття, яке залишається
навiть при студiюваннi твору (i пiсля нього), критична оцiнка не
має безпосередньоï опори, позбавляється того пафосу,
який робить ïï дiйовою i рiднить, єднає з творам,
яким вона була викликана 3.
Якщо спробувати накреслить основнi напрямки, в яких можливий розгляд
критичних здiбностей для виокремлення ïхнiх сутнiсних ознак, я б
говорив про такi шляхи дослiдження: найперше слiд окреслити ту духовну
сис-
1 Див.: Суровцев Ю. О социологическом изученни художествен- ной форми. В
кн.: Методологнческне проблеми современной ли- тературной критики. М.:
Мисль, 1976, с. 135.
2 Каули М. Дом со многнми окнами. М.: Прогресе, 1973, с. 294.
3 Гром'як Р. Естетика i критика, с. 87.
тему, що ïï вираження вiдбувається тiльки через критику;
не менш важливою є потреба зясувати особливостi критики як виду
соцiальноï дiяльностi; i, нарештi, увагу дослiдникiв мусять
привернути умови найефективнiшого застосування науково-категорiального
апарату лiтературознавчоï теорiï в актi критичного аналiзу та
ступiнь переконливостi критичного судження в залежностi вiд його
емоцiональностi.
В критичнiй думцi вiдчутно простежуємо безнастанний рух. Звiсно,
утвердити якiсь, на всi випадки придатнi, цiнностi, методи, форми
значило б умертвити саму критику, дуже рухому, динамiчну духовну
систему. Критик завжди має йти в ногу з часом, формуючи
лiтературний процес i зазнаючи впливу вiд нього. Дар його рiдкiсний.
Праця складна. Наслiдки ïï, буває, даються взнаки
опосередковано й не вiдразу. Тому так важливо упевнитися критиковi у
вагомостi й потрiбностi своєï працi, що є соцiальною
дiяльнiстю. А це, поза сумнiвом* сприяє виробленню й поглибленню
почуття вiдповiдальностi перед лiтературою, перед народом.