Iнфiнiтив

IНФIНIТИВ (вiд лат. iпАпШуив — невизначений) — форма
дiєслова, яка означає дiю, для якоï характернi такi
загальнодiєслiвнi категорiï, як вид,
перехiднiсть/неперехiднiсть, стан. Не вираженi у формi iнфiнiтива
категорiï часу, способу, особи i числа. Завдяки меншiй категорiйнiй
навантаженостi iнфiнiтив у багатьох мовах ви-користовується як
словникова форма. Його називають також не-означеною формою
дiєслова: читати, малювати, сидiти, спати, бiгати, наздоганяти,
переглянути, розвеселити. iсторично в iндоєвропейських мовах
iнфiнiтив становить собою форму iменi зi значенням дiï, що перейшла
у парадигму дiєслова. У формi iнфiнiтива виступають усi
дiєслова сучасноï украïнськоï мови. Формальним
показником iнфiнiтива є суфiкс -ти. Дiєслова у формi
iнфiнiтива вiдповiдають на питання що робити? що зробити?
У реченнi iнфiнiтив може виступати:
1) пiдметом (Життя прожити ~ не поле перейти);
2) присудком (А хлопець тiкати…»(О. Слiсаренко);
3) додатком (Командир наказав солдатам вiдступати);
4) означенням (Ухлопця зявилось бажання вчитися);
5) обставиною мети (Артисти залишилися в селi давати концерт). В
украïнськiй мовi форми iнфiнiтива можуть вживатися, подiбно до
iменникiв, iз зменшено-пестливими суфiксами: ïстоньки,
спаточки, питки, тутоньки, хлюпоньки. Такi iнфiнiтиви не мають
спiввiдносних вiдмiнюваних форм дiєслова.