ВСТАВНА IСТОРIЯ

ВСТАВНА IСТОРIЯ термiн для визначення засобу архiтектонiки, суть якого
полягає у введеннi в тканину худож. тв. (повiсть, роман, поема)
бiльшого за обсягом одного або кiлькох менших, аде з самостiйною фабулою
(новела, оповiдання, притча, анекдот, казка, бувальщина, лист, щоденник)
тв. Функцiï цього засобу рiзнi. В.i. може бути важливим елементом
форм.-змiстовоï структури, використовуватись з метою суто
орнаментальною, або виконувати утилiтарну задачу (розширювати обсяг тв
). Засiб В.i. є основою побудови сюжету на ранннiх етапах розвитку
л-ри. коли вел. епiч. тв. незрiдка формувався за принципом
стрижневоï побудови, нанизування (Одiссея» Гомера,
«Енеïда » Вергiлiя). Уже в ант. л-рi В.i. несла також
суттєве iдейно-смислове навантаження (так, казка про Амура та
Психею в романi Апулея «Золотий осел вiдiграс важливу для заг.
iдейноï концепцiï роману ролю, втiлюючи вiчне прагнення душi
до любовi). Л-рi доби Вiдродження вельми властивий засiб множинноï
В.i., коли основний сюжет є лише своєрiдною рамою для
обєднання вед. кiлькостi не зв'язаних мiж собою епiзодiв:
«Кентерберiйськi оповiдання Дж.Чосера, об'єднанi хронотопом
дороги. Декамерон Дж.Бокаччо, в якому сто новел поєднанi умовною
ситуацiєю усамiтнення оповiдачiв пiдчас чуми. Гептамерон»
Маргарита Наваррськоï, розповiдачi котрого об єднанi
ситуацiєю негоди, «Пентамєрон» Дж.Базiлє
тошо. Значною мiрою за принципом «нанизування побудованi Гаргантюа
i Пантаґрюель Ф,Рабле, «Лон Кiхот» М. де Сервантеса,
Тусман iз Альфараче М.Алемана, Кульгавий бiс» В. де Гевари. Вельми
властивий цей засiб л-рi краïн Сх.: ( Тисяач i одна нiч'1, зб.
новел з заг, назвою «Опис дивного iз кабiнету Ляо» кит.
письменника Пу Сун-лiна, кн. новел Мужчина, незрiвнянний в любовнiй жазi
японця Iхара Сейкаку. Англ. просвiтницький роман XVIII ст. також
незрiдка використовує засiб В.i. («Подорож Гуллiвера
Дж.Свiфта, «Iсторiя Тома Джонса, знайди Г.Фiлдiнга, Пригоди
Перiгрiна Пiкля Т.Г. Смол лета). У франц. просвiтницькiй л-рi в такий
спосiб побудований Кандiд» Вольтера. Слiд розрiзняти явне i неявне
використання цього засобу. В першому випадковi В.i. вирiзняється у
виглядi озаглавленого епiзоду-глави (напр., «Iсторiя гiрського
вiдлюдника в «Томi Джонсi, «Iсторiя староï в
«Кандiдi», «Щоденник в ‘ Робiнзонi Крузо» i
т.п.). Проте частiше саме основний сюжет розгортається як ряд авантюр-
епiзодiв, що нанизуються на основну фабульну нитку (подорож, усамiтнення
кiлькох оповiдачiв, застiльнi бесiди i т.п.). Власне кажучи,
епiстолярний роман є також варiацiєю використання принципу
множинноï В.i. (листа). Близькою до цього типу архiтектонiки
є численна мемуарна та шоденникова л-ра. Особливого значення цей
засiб набув у романтикiв, якi вiдмовилися вiд єдностi дiï i
проголосили фрагментарнiсть i архiтектонiчне дроблення одним iз
своïх гол. естет, принципiв. В.i. є для романтикiв одним iз
засобiв втiлення проголошенного ними прагнення до синтезу мист-в.
Усякого роду вiдступи, iсг. довiдки, фiлос. та мист- вознав. роздуми,
моральнi максими втiлюються в ïхнiх тв. часто у виглядi В.i.,
причому вони наявнi не тiльки в прозi, але укорiнюються у вiрш. тв.
(вел. кiлькiсть епiзодiв, об'єднаних мотивом подорожi в поемах
Дж.Н.Г.Байрона Паломництво Чайлд- Гарольда, «Дон Жуан тошо). У
творчостi реалiстiв XIX ст. сформувався тип новели, побудований за
принципом обрамлення «оповiдання в оповiданнi («Кармен
П.Мерiме, Випадок на мосту через совиний струмок А.Бiрса, бiльшiсть
новел Гi де Мопассана). Засiб В.i. своєрiдно використовує
Ч.Дiккенс в Посмертних записах Пiквiкського клубу», задуманих
спочатку якзб. пiдписiв до гумор, малюнкiв. Засiб множинноï В.i.
лежить в основi композицiï Повiстей Бєлкiна» О.Пушкiна,
«Героя нашого часу» М.Лєрмонтова, «Мертвих душ
М.Гоголя. В л-рi XX ст. засiб В.i. iнтенсивно використовується в
найрiзноманiтнiших варiацiях («Пригоди бравого вояка Швейка»
Я.Гашека, «Зорянi щоденники Йона Тихого С.Лема, «Марсiанськi
хронiки» Р.Бредберi, Башта з чорного дерева Дж.Фаулза, Процес»
Ф.Кафки, «Маленький принц» А. де Сент-Екзюперi, «Листи до
незнайомоï» А.Моруа, Жовтневе свiтло Дж.Гарднера.
«Тiтонька Хулiя i писака» М.Варґас Льйоса, вставнi
притчi в «Майстрi i Маргаритi М.Булгакова i «Пласi
Ч.Айтматова, Лейтенант Йорк фон Вартенбург С.Гермлiна). Значною мiрою
поновили засiб В.i. письменники-модернiсти, якi активно впровадили в л-
ру принцип коллажу, кiномонтажу, поєднуючи документи, ґаа
вирiзки, малюнки, свiтлини (трилогiя Дж.Лос Пассоса, «Вулик
К.Х.Сели та iн.). Засiб В.i. вiдбився в т. зв. принципi симультаиiзму
хронологiчноï композицiï, коли в кожний певний перiод часу
подається опис рiзних персонажiв тв. (За склом» Р.Мерля).
Манiпулювання В.i., ïхня перестановка є основним принципом
побудови роману Х.Кортасара «Гра в класики. Т.ч.. можна видiлити 3
типи В.i.: 1) Власне В.i. епiзодичне введення до гол. тв. вставного
елементу (Казка про Амура i Психею в «Золотому ослi Апулея), 2)
Множинна В.i. вставний матерiал обiйма бiльшу частину тв., iнакше
кажучи, це прийом рамковоï композицiï (Декамерон»
Бокаччо). Сюди ж можна вiднести рамкову композицiю новели, коли основний
епiзод викладається в тiй чи iн. побутовiй ситуацiï (подорож,
обiд тошо), 3) Паралельнi сюжети коли двi або бiльше гол. сюжетних лiнiй
переплiтаються у виглядi окр. епiзодiв (Тiтонька Хулiя та писака
М.Варгас Льйоси). В широкому теор. аспектi прийом В.i. пов'язаний з
проблемою спiввiдношення «автор наратор оповiдач» i в такий
спосiб порушує кардинальнi проблеми процесу лiт. творчостi та
ïï сприйняття читачем. Юрiй Полов