ВЕЛЕСОВА КНИГА

ВЕЛЕСОВА КНИГА iст. -рел. пам'ятка V - IX ст. укр. народу. Вона є зб. епiч. тв., в яких йдеться про багато лiтописних подiй. Але за тематикою та структурою вона ше є лiтописом. В.к. оповiдає про ґенезу древнiх словян, про ïхню iсторiю та мiфологiю, про довгi мандри та важкi вiйни. Текст В.к. вмiшує також багато вiдомостей географiчного, побутового та сой. характеру. У нiй вiдображено перiод iснування на Лнiпрi держ. союзу сарматiв-русiв, якi пiдкорили полян-укрiв. Текст памятки органiзований чiткою своєрiдною ритмiзацiєю, яка простежується завдяки рядкам, шо поч. зi слiв: Се… , I се..», Се бо то… . В.к. було знайдено 1919 Алi Iзенбєком на Харкiвщинi в розореному вiйною помiстi Вел. Бурлук iзюмського та харкiвського полковника Григорiя Донець-Захаржевського. Текст було зафiксовано на березових (за деякими даними лубових) дощечках, якi мали завгрубшки до 1 см i площу 38×22 см. Вiн був подряпаний або випалений. Всi дощечки були скрiпленi ремiнцем нанизувались на нього. На дощечках були й малюнки. Але тiльки три (собака, кiт i сонце) були скопiйованi Ю.П.Миролюбовим першим дослiдником В.к., що познайомився з дощечками Iзенбека 1925 в Брюселi. П ятнадцять рокiв Миролюбов опрацьовував тексти дощечок, останки яких були переписанi ним 1939. Сумна доля тексту В.к. 1941 помер Алi Iзенбек. Нацисти окупували Бельгiю. Дощечки зникли. Через 15 рокiв пiсля смертi Iзенбека при посередництвi О.О.Кура (генерала Куренкова) та С.Лесного (Парамонова) почалась публiкацiя переписаних Миролюбовим текстiв дощечок в ж. «Жар-птиця. Тодi й була названа книга Велесовою. (Сан-Франциско, 1957-1959). У 1968-70 рр. укр. мовою з'явилися публiкацiï В.к. в Гаазi (вид-во Млин) i в ж. Календар каиадiйського фермера. Цi публiкацiï базувалися на дуже недосконалому перекладi Андрiя Кирпича (Англiя). Журнал Днiпро 1990 ( 4) ознайомив укр. читача саме з цим текстом В.к. В газ. «Русь Киïвська (1994. 1-3) було оприлюднено ритмiзований переклад укр. мовою автентичного повного тексту В.к., який зiбрав i опублiкував в 1972 i 1975 рр. М.Скрипник. Цi укр. публiкацiï через Б.Ребiндера (Францiя) потрапили в Санкт-Петербург (колишнiй Ленiнград) i вийшли передруком 1990. Ритмiзований переклад, шо побачив свiт в Русi Киïвськiй «, зробив Борис Яценко. Саме цей переклад вважається найбiльш вдалим. Вiн вийшов разом з автентичним текстом окр. числом ж. Iндоєвропа в Києвi 7502 року вiд сотворiння свiту. Ставлення вчених до тексту В.к. стримане i упереджене завдяки експертизi 1959 р., яку зробила Л.Жуковська за вказiвкою акад. В.Виноградова. Висновок експертизи однозначно стверджував, що текст В.к. це пiдробка XIX ст. Iснує пiдозра, що на цей висновок сильний вплив мали чисто полiт, чинники кн. вперше дослiджувалась в емiгрантських колах i має безпосереднє вiдношення до прадавньоï iсторiï Украïни, яка завжди нехтувалась Москвою як iмперським центром, у якому до сьогоднi панує нiм. тенденцiя часiв М.Ломоносова шодо рус. iсторiï. В додатку до виданого в Києвi окр. кн. тексту В.к. Б.Яценко, спираючись на детальний аналiз лексики, графiки, орфографiï, палеографiï цiєï пам'ятки доводить, що про пiдробку не може бути й мови. Бо навiть вел. колектив вчених енциклопедичних знань не змiг би виготовити такий текст, а ще до того й майстерно спотворити його. Виходячи з того, шо В.к. найдавн. памятка словян, писемностi суч. наука зобов'язана звернути увагу до вивчення та дослiдження всiх можливих ïï рiвнiв та аспектiв. iгор Зварич